Діва Марія – войовниця Бога та тисячолітня історія протистояння України з азійськими ордами 

Непроста історія тривалого і часто виснажливого протистояння з азійським Степом дає можливість висвітлити національний, суто український феномен, мілітарного аспекту захисту рідної землі та християнської віри, пов’язаний з особою Діви Марії. Цей національний феномен воїнської стійкості був тісно пов’язаний з богородичною духовністю. Без урахування цього історичного явища, пов’язаного із захисною місією Мадонни неможливо об’єктивно осмислити історію не тільки України але й християнської Європи.

Цієї проблеми побіжно торкалися окремі українські дослідники: Сергій Кримський, Дмитро Гордієнко, Надія Нікітенко[1]. Відтак, на сьогоднішній день широкомасштабної війни, розв’язаної північним сусідом є дуже актуальною тема формування воїнської захисної свідомості українського народу та провідною роллю у цьому особи Діви Марії. Воїнський аспект захисної місії Божої Матері, знайшов плідне втілення у християнському богослов’ї, літературі та сакральній образотворчості України.

У час сьогоднішньої війни з росією тема захисної місії Діви Марії в історії України набула не тільки актуалізації, але й продовження. Адже у ХХІ столітті російська агресія освіжила тисячолітню традицію ординських наїздів. Тому приклади ефективного заступництва Діви Марії в історії протистояння Руси-України з диким азійським Степом є надихаючим спомином у теперішній війні.

Відтак, простежимо як особа Богоматері парадоксальним чином вплинула на формування воїнської, мілітарно-захисної місії християнської України з провідною ідеєю захисту рідної землі та християнської віри у конкурентній боротьбі з азійським Степом. Дослідимо, як цей парадокс реалізовувався через поєднання особи Діви Марії із здавалося б непоєднуваним фактором – воїнським захисним началом.

Упродовж тисячоліття з часу хрещення Руси-України у 988-989 рр. Богородиця мала особливий статус в історії українського народу і державності. Саме їй як Діві Войовниці та Діві Захисниці було посвячено княжий Київ і цілу Русь-Україну.  Чому саме їй? Чому, наприклад не Господеві, Який як Бог безкінечно перевищує кожну людину, ангела, чи саму Богородицю? Це питання ставить відкритим першоричини формування виняткового статусу Діви Марії як центральної особи в історії України. Мабуть не кожному українцеві відомий той факт, що саме Діва Марія відіграла найбільш знакову роль в історії України, як така, що завжди діяла від Імені Бога. Це визнання було відповіддю на ефективність посередництва Пресвятої Діви між Творцем та Його народом. І ця ефективність втілилася не тільки у сенсі звичайного, щоденного молитовного заступництва, але й у масштабних воїнських баталіях. Відтак, в українській традиції Марія, як Матір Божа постала у багатогранному символізмі: від войовничо-захисних якостей до ліризму материнського начала.

Україні від княжих часів імпонувала ідея заручитися підтримкою Богородиці, яка як Матір самого Бога мала особливий доступ до Божої Всемогутності. Це було важливо, адже існував грізний виклик: Київська держава стояла на шляху експансії різноманітних кочових орд – найбільш руйнівного чинника в історії всієї Європи. З цієї причини, починаючи з княжих часів, Русі-Україні насамперед потрібна була ідея Діви Марії як втілення непереможності й воїнського захисту. І ця ідея з’явилася досить швидко; у спорудженій Володимиром Великим Десятинній церкві (989-996 рр.), де за висновком Дмитра Гордієнка маємо перший храм загальнодержавного значення, де «культ Богородиці був основою поклоніння»[2].

У формуванні загальнонародної візії Діви Захисниці виділяємо три періоди: княжа доба, козаччина, теперішня епоха – столітній період.

КНЯЖА ДОБА

Ідея Діви Марії – воїнської захисниці була найбільш актуалізована у княжий період. Пізніше у дещо пом’якшеному вигляді еволюціонувала через традицію, сформовану навколо теми Покрови. Відтак, почнемо розгляд захисної місії Діви Марії з княжої доби.

Захисна ідея в особі Діви Марії-Войовниці сприймалася нашими предками у княжій добі, не лише в контексті самозбереження. Йшлося не тільки про самовиживання, хоча відомо, що у географічному плані Русь-Україна знаходилася на шляху просування найгрізніших степових орд в історії світу. Насамперед, йшлося про унікальну історичну місію України як Київської цивілізації – поширення і захист християнської віри і культури.

Найбільш масштабне почитання Богородиці в Україні припадає на період з кінця Х – ХІ століття. Цей час – це безперечно пік загальноукраїнської посвяти Діві Марії як головному воїнському символу Київської держави в домінантному образі Оранти.

Цей образ був знаковим для княжо-київської держави. Він був осередком богородичної захисної духовності, посвята якій була головною ідеєю та орієнтиром держави.

Сакральний простір княжого Києва був насичений знаками культу Діви Марії, ініційованого подружжям хрестителя Руси-України Володимиром Великим і Анни Порфірородної.[3] Окремі українські вчені відзначили особливу роль ранньокиївської державності у становленні богородичної ідентичності Руси-України. Дмитро Гордієнко зазначив, що вже «в часи Київської середньовічної держави почитання Богородиці пов’язувалося з утвердженням власної державної ідентичності», Маряна Нікітенко наголосила на значенні раннього періоду Київської державності, адже тоді «Богородиця стала символом української християнської державності на зорі християнського Києва».[4]

Є вагомі підстави вважати, що саме в ХІ столітті християнська духовність Київської держави у найбільшій мірі була Богородицентричною. Про це свідчить розвиток двох знакових тем: Діви Марії Оранти та Покрови.

Тема Оранти мала виключний, загальнодержавний статус як головний воїнський символ. В ХІ столітті у Києві також зародилася надзвичайно важлива етнічна богословська ідея Покрову Пресвятої Богородиці, тісно пов’язана з образом Оранти, який залишався домінантним в часі централізованої Київської держави до першої третини ХІІ століття.

Цьому винятковому явищу в межах християнської богородичної іконографії сприяла низка історичних передумов та особливостей етнічної самосвідомості києво-росів. Це поєднання нової християнської релігії з елементами слов’янського язичництва. Найпоказовішим був культ Великої Богині-матері, певні риси якого були інкорпоровані до етнічного сприйняття християнської Мадонни. Внаслідок цього, тема Оранти стала улюбленим і загальнодержавним символом молодого київського християнства.

Поширені епітети Богородиці: «Непорушна Стіна держави», «Непереможна Воєвода» черпалися поряд з Акафістом Діві Марії також із язичницьких джерел. Ці епітети у першу чергу стосувалися рис воїнського, геройського начала, особливо улюбленого княжо-київського трактування особи Діви Марії-Войовниці. Це найбільш показово демонструє київська сакральна традиція. Відтак, цілком логічно, що найбільш значущим мілітарним символом було обрано Пресвяту Діву в іконографічному мотиві Оранти.

Закономірно, що образ Оранти був домінантою вівтарів усіх київських храмів у ранньохристиянській добі. Це, звичайно стосується періоду централізованої Київської держави упродовж ХІ століття, оскільки згодом, через її ослаблення і роздробленість цей образ поступово втрачає свою популярність. Зрілим етапом сформованого типу Оранти є Києво-Печерська ікона «Богородиця Велика Панагія», а також знана усім нам мозаїчна Софійська Оранта з вівтаря Софії Київської. Софійська Оранта – найважливіший духовний символ України. Коли говоримо про Берегиню України, то маємо на увазі саме її, мозаїчну Оранту з Софії Київської.

Образ Оранти також був домінантним акцентом вівтарів таких київських першохрамів як Велика Печерська церква, Михайлівський Золотоверхий собор та низки інших, не вцілілих до нашого часу храмів періоду ХІ – початку ХІІ століття. Без сумніву, статус цього образу Оранти був винятковий, як провідний воїнський символ Київської держави. Відтак, його розміри, масштаб і значення вказували на безпрецедентність цього явища у світовому християнстві.

В Україні базовою основою для виникнення і розвитку Покровської ідеї став провідний захисний символ Руси-України – образ Оранти. Ідею Покрови вперше згадав святий Іларіон Київський у «Слові про закон і благодать».[5] Автор цієї статті довів у своїх працях[6], що осередком виникнення і започаткування традиції Покрову була Велика Печерська церква (Успіння Богородиці Києво-Печерського монастиря). Оскільки, на думку Н. Верещагіної, М. Нікітенко та Д. Гордієнка Богородична візія «заснування Великої Печерської церкви була … продовженням традиції, започаткованої в закладенні Десятинної церкви».[7]

Д. Гордієнко відносить початки почитання Покрову в Україні до часів князя Володимира.[8] З цим можна сміливо погодитися. Цілком об’єктивно можна також стверджувати про присутність Покровської ідеї у формальному втіленні оздоби вівтаря (мозаїчної Оранти) і надпису Псалма 45 на передвівтарній арці Софії Київської: «Бог посеред нього і не захитається…».[9] Невипадково, що з кінця ХІ століття відома також рідкісна ікона «Галицька Покрова».

КОЗАЧЧИНА

Вперше знане чудо Покрову Богородиці мало місце у Влахернському храмі Константинополя. У житії святого Андрія Юродивого (Х ст.) є видіння чудесного явлення Богородиці у Влахернському храмі під час облоги ворожим військом. Йшлося про історичний період від другої половини ІХ до початку Х століття. «Богородиця зійшла з Небес в оточенні ангелів і святих та, знявши свій омофор – покров, накрила ним людей, які перебували в храмі, захистивши їх і місто від нападників.»[10] Ще одним із джерел іконографії Покрову стали свідоцтва про регулярне «чудо», що відбувалося кожної п’ятниці під час всенічної служби у Влахернському храмі: завіса – покров над іконою Богородиці чудесним чином підіймалася під час молитви.[11]

На межі ХІV-ХV століть, місія Діви-Захисниці в Україні дедалі більше пов’язується з Покровою. У цей час свято Покрову Діви Марії стало не тільки чільним християнським святом Українського Народу, але й головним проявом його християнської захисної й оберігальної духовності у наступних століттях.

Важливо наголосити, що Покрова – це суто український феномен і, рівно ж – феномен суто української богородичної духовності, яка мала державницький статус. Саме тому в Україні маємо найбільше різноманітних богородичних ікон Покрову Діви Марії у світовій традиції.

Дослідників вражає не лише кількість українських ікон Покрову Діви Марії а й їх іконографічна, образно-художня різноманітність. При чому, до нас дійшли далеко не всі ікони. Багато з них були втрачені внаслідок безпрецендентних пограбувань і нищення таких ікон московським царатом – спадкоємцем монгольської імперії, а згодом і безбожним радянським режимом. Це тривало упродовж 300 років, оскільки гнобителі України усвідомлювали виняткове державницьке значення українських ікон Покрову Пресвятої Богородиці. Адже, численні ікони Покрову, де представники владної козацької верхівки стоять разом із Богородицею і через неї отримують Небесне схвалення були надзвичайно важливим сакральним кодом української національної воїнської ідентифікації. Це пояснює причини ретельно спланованого масштабного нищення саме українських ікон Покрову Діви Марії Петром 1, який залишився в історії як відомий українофоб.

Формування козацької державності було тісно пов’язане з виникненням Запорозької Січі. Цей осередок козацтва дав новий імпульс для розвитку богородичної духовності в образі Покрови. Запорозька Січ, як потужне воєнізоване формування з’явилося у середовищі Українського народу з метою захисту від степових азійських орд. Відтак, стоячи на шляху експансії азійських номад, Україна як брама Європи обрала Небесне Заступництво у вигляді Покрову Богородиці.[12]

Закономірним є той факт, що всі цер­кви Запорозьких Січей були присвячені Покрову Богородиці – небесної покровительки низового воїнства, а згодом і гетьманської України.[13]

Серед великої кількості чудес Пресвятої Богоро­диці як заступниці України є цікаве чудо, записане в 1636 році: «В Руській землі в Києві наїхали та­тари на місто Київ несподівано. Кияни зауважили численне військо татарське, але не покладаючись на свою міць, звернулися з молитвами до Господа Бога і до Святої Богородиці. На третій день явилася Свята Богородиця у повітрі над церквою Печерсько­го монастиря, покривши церкву ризою святою. Та­тари повтікали і у великому замішанні один одного вбивали».[14]

Спочатку київські князі ставали стіною на шляху просування різноманітних азійських орд: печенігів, половців і, зрештою монгольської навали, а згодом  запорозькі козаки перейняли цю естафету захисту рідної землі, християнства та православної віри. Головними суперниками запорожців були турки і татари, а також їхній союзник – московський улус, який згодом перетворився на Російську імперію. Запорозькі козаки захищали рідну землю від ворогів та православну віру від наступу іновірців.

«У 1450 році частина татар відокремилася від Золотої Орди і зорганізувала на Кримському півос­трові державу, відому як Кримське Ханство. У 1475 році кримські татари стали васалами Туреччини, а згодом увійшли в союз із Москвою. На прохання московського князя Івана ІІІ хан Менглі-Гірей напав у 1482 році на Київ і розгромив його. З того часу та­тари майже щороку нападали на Україну, руйнували Київщину, Волинь, Поділля, грабували й вивозили полонених (ясир)».[15]

Спалення Києво-Печерського собору в 1482 році під час нападу Менглі-Гірея на Київ стало поштовхом для спорудження численних церков-фортець. «Вели­ка кількість таких храмів-фортець (близько ста) стоя­ло на шляху тюркської кінноти і закономірно, що всі ці церкви були присвячені Покрову Божої Матері. Кінно­та тюрків уривалася в Україну трьома шляхами, а осо­бливо небезпечним був Кучманський, тому якраз на цьому шляху були споруджені перші Покровські цер­кви. Їхнє число нараховувало більше як півсотні».[16]

Починаючи від святого гетьмана Петра Сагайдач­ного, якого в літописах називали великим захисни­ком православ’я, запорожці сприймали захист християнської віри як винятковий, Богом дарований привілей, який вони здійснювали під Покровом тієї, що подає перемоги… Але згадаймо, ким був наш славетний гетьман Петро Сагайдачний? Джерелом такої його великої сили й успіху була ве­лика віра в Бога і в захист Пресвятої Богородиці. Насамперед він, як і гетьман Іван Мазепа, був ревним захисником православ’я та християнської віри. Його приклад нагадує нам, його далеким на­щадкам, про те, що справжні віковічні цінності Укра­їни – це «Бог і Україна».[17]

Але, ставши стіною на шляху просування найгрізніших язичницьких степових орд в європейській історії, Русь-Україна захищала не лише українську Церкву і народ, а цілу християнську Європу. Коштом героїчних зусиль на­ших витязів Європа могла розвивати велику христи­янську цивілізацію. У результаті місіонери Като­лицької Церкви, починаючи з ХVІ століття, змогли поширити християнство далеко на інші континенти.[18]

ТЕПЕРІШНЯ ЕПОХА: СТОЛІТНІЙ ПЕРІОД

На початку ХХ століття нащадки диких азійських орд – господарів безкрайого Степу, червоні більшовики напали на Українську державу. У 1918 році більшовики у кількості близько 7000 солдатів, по-суті ж бандитів, під командуванням Муравйова підійшли до Києва. Сім із половиною століть тому (у 1240 році) так підходили монгольські орди хана Батия. Як розповів літописець, перед тим, як розпо­чати штурм, монгольський воєвода Менгухан довго дивився на красу і велич Києва…[19]

Більшовики практично не зустріли серйозного опору. Упродовж чотирьох днів вони били з важких, далекобійних гармат по центру Києва і Софійської площі. Один із снарядів влучив у стіну вівтаря храму Софії Київської і пробив мозаїку Богомате­рі-Оранти, нижче правої зірки на мафорії, однак застряв і не розірвався…[20]

І цього разу Богородиця встояла і зберегла Київський храм Софії-Премудро­сті – найбільшу святиню українського народу. П’ять років тому, на хорах Софії Київської я почув цю уні­кальну історію від знаного дослідника Софії Київ­ської Вячеслава Корнієнка. Тоді доктор історичних наук завершив свою розповідь словами: «Якби цей снаряд розірвався – більша частина Софійського храму лежала б у руїнах»![21]

Богоматір встояла!!! Непорушна Стіна Держави, славетна Богородиця, її образ залишився таким, яким був створений ще на початку ХІ століття. Ця вівтарна мозаїка Марії-Оранти була однією з най­більших святинь України в історії Княжого Києва. За свою 1000-літню історію вона, переживши великі ли­холіття, спустошення, пожежі, розрухи, землетруси, залишилася незмінним свідком слави Київської держави за перших християнських князів – Володи­мира Великого і Ярослава Мудрого.[22]

За давньою легендою Непорушна Стіна оберігає Київ від руйнувань, і місто стоїть доти, доки існує Оранта у вівтарі Київської Софії. Софійська Оранта постає як войовниця Бога. «Таким чином, подвиг Оранти – це подвиг вічного тримання рук перед Богом на захист грішного люд­ства. Тому вона і зображується тут як войовниця, як згусток волі й сили, від якої повинні згинути всі вороги».[23]

Показово, що рівно через сто років після того, як мозаїчна Богородиця Оранта зупинила більшовицький снаряд, Софійський храм став свідком надзвичайної події: Українська Православна Церква отримала Томос і канонічне визнання.

Дещо раніше у 2014 році в умовах новітнього відродження України та національних традицій, актуалізованих агресією росії проти України 2014 року, президент України Петро Порошенко видав Указ № 806/2014 від 14 жовтня 2014 року «Про День захисника України», яким визнано 14 жовтня – День Покрови Пресвятої Богородиці.[24]

У лютому 2022 року російські окупаційні війська вдерлися до України з трьох сторін. Київ опинився під великою загрозою. У ці перші вирішальні дні цієї Великої Визвольної Війни переважна більшість українців молилися до Господа і Пресвятої Богородиці про допомогу і захист. І Київ отримав захист. Українська Армія під командуванням залізного генерала Валерія Залужного відбила наступ агресора.

Українські воїни, як і в попередні століття зупинили новітню азійську орду і, водночас захистили Європу від неминучого вторгнення. Європа не спромоглася у повноті оцінити факт свого порятунку. Це не дивно, з огляду на те, що нині європейська цивілізація переживає важку духовну і світоглядну кризу. Відтак, у ХХІ столітті, Європа, на жаль, майже втра­тила християнську віру. Західна цивілізація у теперішній момент від­кидає віру в Бога, забуваючи, що своїми здобутками завдячує саме християнській цивілізації. Ця відмова від християнської віри невдовзі дорого обій­деться Заходу. Нинішній світ вже потерпає через те, що відкинув Христову віру, адже людство опинилося на межі техногенного і екологічного апокаліпсису.[25]

Яка ж місія України в цих умовах? Насамперед це – зберегти Христову віру та ідентичність. Без хри­стиянства не буде України! Тому гасло «Бог і Україна» є тим, заради чого синам і дочкам України варто боротися. Бо збережемо віру – збережемо Україну![26]

Справжньою катастрофою обернулась для Укра­їни відмова від Христової віри, про це свідчить ХХ століття. Нагадаємо, що у 1920-х роках, окрім Заходу України, решта українських зе­мель, збаламучені червоною пропагандою, потягну­лися за безбожним комунізмом, який пропагувала азійська Москва. До речі, комунізм прийшов до Ро­сії саме з Європи, з Німеччини. Це захоплення комуністичною ідеологією без Бога стало фатальним для України: жахливий Голодомор – геноцид укра­їнського народу 1932–1933 років, багатомільйонні репресії і масові вбивства.[27]

Нині знову неокомунізм йде з Європи вже під виглядом безбожної гендерної ідеології. Це – ви­клик Божій правді, безглуздя і самогубство ниніш­ньої Європи. В антиконституційний спосіб він при­ховано впроваджується в Україні. У таких умовах ми маємо обов’язок, як і наші предки, боротися за Христову віру, яка є запорукою життя і процвітання українського народу, і не зробити помилки століт­ньої давнини, обравши ідеологію без Бога.[28]

Отже, стоячи на шляху опору проти азійської Московії, Україні треба збудувати християнську державу, яка може допомогти наново євангелізува­ти Європу – так, як колись Русь-Україна поширила віру на далекі простори північної Росії. Це можливо тільки під захистом тієї, що подає перемоги, – Діви Марії – патронеси України.[29]

Висновки. Саме особа Діви Марії, осмислена і сприйнята у національній християнській традиції стала каталізатором сили і витривалості українського духу. Поява характерних воїнських захисних якостей у трактуванні особи Діви Марії найбільшою мірою обумовлювався небезпекою наїздів степових орд. Воїнський характер Діви Марії в особливій мірі був актуалізований у княжому періоді разом з посвятою Києва Богородиці як персональній патронесі міста.

У добу козацтва, починаючи з ХV століття, воїнський акцент сприйняття Діви Марії еволюціонує: на зміну войовничо-мілітарному загальнодержавному образові Оранти приходить образ Покрову Богородиці із захисною функцією, яка включала у себе цілий народ, який часто знаходився поза існуванням власної державності. Водночас, змінюється і посвята Києва; замість посвяти Діві Марії, Київ стає посвячений Архангелу Михаїлу.

Запорозька Січ і, загалом козацька держава мала патронат Богородиці в ідеї її Покрову, що стала головним символом гетьманської держави. І ця особливість захисного сприйняття Діви Марії в історії християнської Європи залишиться як суто український феномен.

Нині, в часі Визвольної Війни з російським агресором з особливою силою зросла важливість загальнонаціонального звернення до Діви Марії, як воїнської захисниці Української держави.

Андрій КОМАРНИЦЬКИЙ
кандидат мистецтвознавства, співголова іконописної майстерні «Аліпій»

ІЛЮСТРАЦІЇ

1. Лик Діви Марії. Фрагмент ікони «Богородиця Велика Панагія (Всесвята)» (кін. ХІст.), Аліпій, Києво-печерська школа.
2. Порівняння київської ікони «Богородиця Велика Панагія (Всесвята)» (кін. ХІст.) з мозаїчним зображенням Богородиці-Оранти зі святилища Софії Київської (бл. 1018 р.)
3. Мозаїка «Богоматір Оранта» у просторі вівтаря собору св. Софії в Києві, бл. 1018 р.

4а. “Покров Богородиці” із зображенням Богдана Хмельницького і архієпископа Лазаря Барановича. Перша половина XVIII ст. Покровська церква села Дешки.

4б. “Покров Богородиці” із зображенням наказного гетьмана запорозьких козаків Івана Сулими та його правнука Семена Сулими. Покровська церква села Сулимiвка.

4в. Січова ікона “Покров Богородиці” із зображенням останнього кошового Петра Калнишевського, запорозької старшини, судді, писаря та ін.

5. Предстоятель ПЦУ Блаженніший Епіфаній і президент України Петро Порошенко з Томосом у Софії Київській, 2018 р.
6. Головнокомандувач ЗСУ 2021 – 2023 рр. Валерій Залужний.
7. Лик Діви Марії. Фрагмент мозаїки Оранти з вівтаря Софії Київської, бл. 1018 р.

 

[1] Кримський С. Ефект високого неба // Детокс / За ред. Лариси Івшиної. – Видання перше. – К.: ТОВ «Українська прес-група», 2021. – с. 754–773; Гордієнко Д. становлення та розвиток культу Покрови пресвятої Богородиці….// Гетьманські читання… 2019, Вип. ІХ, с. 5-24; Нікітенко Н. Мозаїки Софії Київської. К., 2016

[2] Гордієнко Д. становлення та розвиток культу Покрови пресвятої Богородиці….// Гетьманські читання… 2019, Вип. ІХ, с. 23

[3] Никитенко Н. Святая София Киевская, -К., Горобець, 2008 -384 с.

[4] Гордієнко Д. становлення та розвиток культу Покрови пресвятої Богородиці….// Гетьманські читання… 2019, Вип. ІХ, с. 5; Нікітенко М. На зорі християнського Києва (К, 2003), с. 47.

[5] Іларіон Київський Слово про закон і благодать / електронний ресурс: Litopys.org.ua/oldukr/ilarion.htm; Гордієнко Д. Становлення та розвиток культу Покрови пресвятої Богородиці….// Гетьманські читання… 2019, Вип. ІХ, с. 14

[6] Праці: Комарницький А. С., Зятик Б. М. Святині Княжої України. –Львів: Свічадо, 2019. – 208 с.; 5.         Комарницький А. С. Марія-Оранта – змістовний центр іконографічної програми храмів княжого Києва // Софійський часопис. Вип. 3 (Матеріали ІХ міжнародної конференції…) – К. 2019 – С. 32-52

[7] Верещагина Н. Климент Римский – небесний покровитель Киевской Руси, 2011, с. 117; Гордієнко Д. Становлення та розвиток….. с. 16 Нікітенко М. Небо на землі: від альфи до омеги… с. 205-206

[8] Гордієнко Д. Становлення та розвиток культу Покрови пресвятої Богородиці….// Гетьманські читання… 2019, Вип. ІХ, с. 16

[9] Комарницький А. С. Покрова: витоки культу у Княжій Україні. Роль сакрального середовища київських першохрамів. // Гетьманські читання. Покрова Пресвятої Богородиці в історії української культури та українського війська. Збірник наукових статей. –К.: 2019. –С. 36-39

[10] Ташлай Н. Ікони «Покров Богородиці» у збірці… НХМУ:шляхи надходження та особливості іконографії // Гетьманські читання, 2019, с. 61.

[11] Ташлай Н. Ікони «Покров Богородиці» у збірці… НХМУ:шляхи надходження та особливості іконографії // Гетьманські читання, 2019, с. 61.

[12] Комарницький А. Легендарна Захисниця України, 2023, с. 63

[13] Гордієнко Д. Становлення та розвиток культу Покрови пресвятої Богородиці….// Гетьманські читання… 2019, Вип. ІХ, с. 5

[14] Комарницький А. Легендарна Захисниця України, 2023, с. 67-68.

[15] Комарницький А. Легендарна Захисниця України, 2023, с. 71.

[16] Комарницький А. Легендарна Захисниця України, 2023, с. 71.

[17] Комарницький А. Легендарна Захисниця України, 2023, с. 76.

[18] Комарницький А. Легендарна Захисниця України, 2023, с. 72.

[19] Комарницький А. Легендарна Захисниця України, 2023, с. 13.

[20] Комарницький А. Легендарна Захисниця України, 2023, с. 13.

[21] Комарницький А. Легендарна Захисниця України, 2023, с. 15.

[22] Комарницький А. Легендарна Захисниця України, 2023, с. 15.

[23] Комарницький А. Легендарна Захисниця України, 2023, с. 16.

[24] Гордієнко Д. Становлення та розвиток культу Покрови пресвятої Богородиці….// Гетьманські читання… 2019, Вип. ІХ, с. 5

[25] Комарницький А. Легендарна Захисниця України, 2023, с. 73.

[26] Комарницький А. Легендарна Захисниця України, 2023, с. 73.

[27] Комарницький А. Легендарна Захисниця України, 2023, с. 73-74.

[28] Комарницький А. Легендарна Захисниця України, 2023, с. 74.

[29] Комарницький А. Легендарна Захисниця України, 2023, с. 74.