Завершився цикл різдвяних свят. Для нечисленних етнічних українців, які до сьогодні проживають на теренах Лемківщини у Польщі, вони завжди особливі тим, що мають нагоду їх святкувати за традиціями свої предків. Марцін Якімовіч, журналіст авторитетного католицького журналу-місячника у Польщі «Gość Niedzielny» («Недільний Гість») на сторінках ч. 49-го 2020 року описав деякі релігійні особливості парафій в місцевості Низькі Бескиди в історичному контексті. Подаємо скорочений варіант його публікації «Східні брати», яка зацікавить читачів, за походженням «лемків» (і не тільки), які після насильного повоєнного виселення з рідних земель проживають також у Львові й області.
Низькі Бескиди. В полудневому сонці виблискують дзвони церкви в Лосі. Обабіч стоїть почорнілий від вітру великий хрест. З одного боку на ньому викарбувана дата 988 рік – «хрещення Русі», з іншого – папський девіз «Totus tuus» (лат. – «Увесь Твій», стосується понтифікату св.папи Івана Павла II, який віддав себе під покров Богородиці – прим. І.С.). Читабельним є символ віри греко-католиків. Перед II Світовою війною в селі їх проживало аж 1050 осіб.
Коли приїхала тут екскурсія вчителів з Бялистоку, одна із жінок запитала: «Чи тут правлять літургію в церкві?» «Так!» «І одночасно ви визнаєте примат папи?». «Так!». «Як це чудово!» – схвильовано вигукнула вона. В тому вигуку була велика туга за єдністю – розповів мені з десяток років тому архимандрит о. Роман Пєнтка, парох неоунійної парафії в Костомлохах (помер 9 років тому).
Коли подібне питання почув від якоїсь жінки архиєпископ Іван Мартиняк (нині на пенсії, до 2015 року очолював Перемишльсько-Варшавську митрополію УГКЦ – прим. І.С.), то усміхнувся у відповідь: «Даруйте, пані, під час нашої Літургії ми молимося за папу аж 7 разів, а ви скільки?».
Біля джерела
«Зустріньмося біля джерела із вічно живою водою», ‒ співало Старе Добре Подружжя, думаючи про посмертно-есхатологічну атмосферу. Греко-католики щороку практикують подібні зустрічі. В січні багато рік і джерел Східної Польщі замінюються у біблійний Йордан. Ріка хрещення Ісуса пливе через Низькі Бескиди, Бещади, Розточчя, Підляшшя, води смерті замінюються у потоки життя, а замерзла юрба вірних співає: «Грай пісню, Йордане, радуйся Іване…».
Свято Йордану є одним з 12-ти великих свят (про це свідчить між іншим передріздвяний період, коли віруючі постять). Власне у січні найчастіше чуємо про греко-католиків. Камери і об’єктиви реєструють зазвичай зруби садових дерев, зогнилі дошки лемківських хрестів і села, по яких залишилися хіба історичні згадки. Між ріками Ослава (на сході) і Попрадом (на заході) проживало у міжвоєнний період понад 100 тис. лемків. … Греко-католики становили переважну більшість – понад 85 відсотків мешканців. (…)
Викинуті
На лемківському парафіяльному празнику (по їхньому – кермеш) під милою церквою в Ольховці, «замкнутому» у Бескидах, колись почув таке: «Коли в сталінських часах … в Пястовому Місці рушили тягачі, щоб з їх допомогою розібрали церкву, ольхівчани стали на її захист. Вони полягали на каміння мосту. Завдяки їх тодішній впертості наприкінці 70-их років в церкві залунали східні гимни і почали практикувати набожності». Така сама доля мала спіткати багато церков, а греко-католики стали жертвою кривавих переслідувань. Нічого дивного, що в 1946-1990 роках ця Церква стала найбільшою підпільною релігійною організацією в СРСР.
До Низьких Бескидів повертаюся регулярно. Моїм провідником переважно є о. Григорій Назар, настоятель греко-католицької парафії в Горлицях. «На території повіту проживає біля 2 тисяч уніатів. Вони моляться в десятках церков. Повернулися тут після виселення, ‒ розповідає священник. – В рамках акції «Вісла» виселено майже всіх. Залишилися поодинокі родини. Часто старші, обтяжені хворобами лемки залишалися на т.зв. наново отриманих теренах, а на Лемківщину поверталися їхні діти, які разом з молоком матері всмоктали величезну тугу за своєю малою батьківщиною. В 90 відсотках випадків мусіли … викуповувати свої колишні земельні наділи. Знаю подружжя з Беднарки, яке було виселене три рази.».
Бачити, слухати і чути
Святині видають солодкавий запах ладану і неприємний запах спаленого парафіну. Звершення східної Літургії залучає всі змисли людини. Зір (феєрія кольорів на іконах і миготливі полум’я свічок, барви літургійних шат), слух (співи і музичне оформлення текстів) і запах (специфічний неприємний запах кадила і воскових свіч).
Дивлюся на ікони як збережений на Сході символ християнства перед поділом.
«Пам’ять неподіленої Церкви завжди формувала ідентичність нашої Церкви, ‒ підсумовує патріарх Святослав Шевчук. – Усвідомлення сопричастя з римо-католицькою Церквою і наступником св. Петра – це частина нашої тотожності. Невипадково наша Церква була названа унійною. Маємо в собі ‒ як головну – ідею поєднання християн».
Марцін ЯКИМОВИЧ
Переклад з польської Ігоря СКЛЕНАРА
Джерело: https://www.gosc.pl/doc/6635416.Wschodni-bracia
