Ця кам’яниця одна з найвідоміших і найкращих зразків ренесансу в Україні. Існує декілька версій походження її кольору. За однією з них вапняк, яким викладений фасад почорнів від часу та осадів попелу з коменів. Інша говорить про те, що протягом століть свинцеві білила, які наносилися як ґрунт для багатоколірності, під дією повітря і світла окислювались і відтак утворився чорний колір.Ще одна, що чорний колір вдалося досягти завдяки зеленому горіхові, такий метод застосовувався у будівництві. Одностайності дослідники так і дійшли. Десь з середини XIX ст. кам’яницю почали періодично підфарбовувати в чорний колір. Звідси і її назва.
До спорудження сучасної будівлі на її місці знаходилась Кийовська (Кошнаровська) кам’яниця (збудована у 20-их рр. XVI ст.), названа так, через її власника, киянина Андрія.
У 1574 у Львів приїхав італієць Томазо Альберті. До 1588 року він викупив у нащадків Андрія всі частини старого будинку і отримав громадянство Львова. Але у 1589 році помер, залишивши все майно сину своєї сестри – Андреа Гарго. У цей час уже тривало будівництво нової кам’яниці. Історики вважають, що розпочав проект архітектор Петра Барбон, а продовжив у 1589 році Павло Римлянин. З майном до Андреа перейшли і обов’язки Альберті. Він мав добудувати криницю для містян у північно-східному куті площі Ринок. Фінансові справи у Андреа йшли не дуже добре і він у 1592 році позичає в аптекаря Яна Лоренцовича 1200 золотих. Взамін процентів Андреа віддав йому в користування свою кам’яницю на 4 роки. А у 1596 році Лоренцович доплатив ще 4500 золотих і став повноцінним власником будинку. У цьому ж році архітектор Петро Красовський керує добудовою третього поверху.
Наступним відомим власником кам’яниці став чоловік Регіни Лоренцович – Мартин Анчевський. Він у 1638 році зайняв посаду бургомістра Львова. Був лікарем та секретарем Яна ІІІ Собеського. У 1677 р. він оздобив будинок скульптурами (серед яких св.. Мартин, якого вважав своїм покровителем та Діва Марія) та аттиком.
У 1682 р. власником будинку стала донька Анчевського – Анна та її чоловік доктор Андрій Шимонович, який провів декілька років у турецькому полоні, як заручник від м. Львів, після облои 1672 року.
У 1732 року будинок переходить до львівського райця Францішека Вєшньовського, а в 1760 до вірменської родини Нікоровичів. Асесор трибуналу Домінік Нікорович у 1782 р. отримав шляхетство від австрійського цісаря. У власності його нащадків кам’яниця перебувала до 1911 року. У 1884 році будинок було реставровано згідно проекту М. Фехтера та А. Піотровського. Був добудований четвертий поверх і перенесена ринва, яка йшла посеред фасаду будинку.
У 1911 році будинок переходить у власність до доктора права Еміля Роїнського. Цього ж року проводять нову реставрацію за проектом Е. Жиховича. У 1926 році Роїнський продає будинок міській владі, яка розмістила в ньому один з відділів Історичного музею міста Львова. Нову реконструкція та пристосування будинку до потреб музею проводять до 1929 року під керівництвом архітектора Л. Дайчака. В неділю 22 вересня 1929 року тут відкривають музейну експозицію. З того час кам’яниця не міняла свого власника і зараз там розташований відділ нової та новітньої історії історичного музею.
Стосовно архітектурних особливостей кам’яниці, то привертає увагу обрамлення вікон у вигляді виноградної лози, фриз з ангелами та рослинним орнаментом під вікнами другого поверху та аттик. На аттику поєднані стовпчики, обеліски і волюти. Він та скульптури виготовив Мартин Грабовський, приблизно у 1675-1677 рр. На замковому камені порталу брами встановлений різьблений картуш з левом, що тримає меч – герб родини Анчевських. Над порталом – Божа Матір з дитиною, що є покровителькою жителів будинку, над середнім вікном першого поверху – Св. Мартин на коні, що відрізає мечем і дає жебракові шматок свого плаща– покровитель доктора Мартина Анчевського. Над вікном справа – Св. Станіслав, який вважався одним з покровителів м. Львів. На капітелях бічних пілястрів можна побачити Св. Яна з Дуклі (львівський бернардинець, перший львівський святий) та Св. Луку – покровителя художників та лікарів.
Володимир БОЙКО
Джерела:
Мельник І. Львівське середмістя: всі вулиці, площі, храми й кам’яниці. – Львів: Апріорі, 2011. – 319 с.
