5 листопада 1968 року здійснив самоспалення український дисидент Василь Макух, учасник українського руху опору в СРСР і воїн УПА. Він, на знак протесту проти комуністичної тоталітарної системи, колоніального становища України, політики русифікації та агресії СРСР проти Чехословаччини, здійснив акт самоспалення на Хрещатику у Києві.
Василь Макух народився на Львівщині, коли вона ще була у складі Польщі. Був в УПА. Військовим Трибуналом Львівського гарнізону за ст. 54-1 “б” та 54-11 Карного Кодексу УРСР був засуджений на 10 років каторжних робіт із обмеженням у правах на 5 років та з конфіскацією належного йому майна (кримінальна справа П-27 504). Термін ув’язнення відбував у Дубровлазі (станція Потьма Мордовської АРСР) та в концтаборах Сибіру. 18 липня 1955 р. був звільнений з ув’язнення і висланий на спецпоселення. В тюрмі познайомився зі своєю дружиною Лідією, яка після тюрми народила йому 2 дітей.
Довгий час жив у Дніпропетровську (на Західну Україну йому повернутись не дозволили). В його будинку збиралися націоналісти та однодумці. Його діти розмовляли українською мовою і у школі їх обзивали «бандерівцями». На це Василь відповідав: «Усе це мине! Колись настане такий час, що Україна буде самостійною!»
5 листопада 1968 року Київ, як і уся “необ’ятная родіна”, готувався до зустрічі найбільшого більшовицького свята – річниці Жовтневої революції. Місто прикрашали портретами “вождів”, гаслами та червоними прапорами. Міліція та переодягнені в цивільне кадебісти несли патрульну службу, забезпечуючи громадський порядок. Хрещатик був переповнений людьми.
І раптом перехожі побачили, як із під’їзду будинку 27 (біля Басарабського ринку) вибігла охоплена вогнем постать і проспектом залунали слова: “Геть окупантів!”, “Хай живе вільна Україна!”.
Сім’я Василя Макухи (зліва направо): дружина Лідія, дочка Ольга, син Володимир та Василь Макух (1963 р.)
Живий факел, а був це Василь Макух, привернув увагу всіх, хто тоді опинився на Хрещатику. Міліціонери намагалися погасити вогонь, але це їм не вдалося. Грубо почали розганяти людей, щоби було якнайменше свідків цієї безпрецедентної події. Врешті, знесилена від болю, постать упала. Хтось прикрив її шинелю. Примчала карета швидкої допомоги. В лікарні медики отримали наказ від кадебістів — за всяку ціну врятувати життя жертви самоспалення. Не тому, що для них життя цієї людини мало якусь вагу, а для того, щоби вивідати, чи належала вона до якоїсь націоналістичної організації.
Але лікарям не вдалося нічого зробити. Василь Макух, так і не прийшовши до тями, 6 листопада 1968 року помер. Свідком цієї події був Микола Мазур, уродженець Карова, який саме в цей час як сержант строкової служби військ КДБ ніс патрульну службу на Хрещатику.
А тоді, 5 листопада ввечері зарубіжні “ворожі” радіостанції на весь світ повідомили приблизно наступне: “Громадянин України Василь Макух, протестуючи проти комуністичного тоталітаризму, поневолення українського народу й агресії СРСР проти Чехословаччини, здійснив у Києві акт самоспалення. Перед мужнім вчинком українця-патріота схиляє голову вся прогресивна світова спільнота… ”.
5 листопада 2008 року, у 40-ві роковини самоспалення Василя Макуха, на майдані Незалежності було влаштовано концерт-реквієм. Того самого дня у Донецьку, в головному офісі громадської організації інвалідів «Чорнобиль-Допомога», на вшанування пам’яті Василя Макуха та Олекси Гірника було відкрито унікальний музей «Смолоскип».
Міла Мороз, для «Громадського радіо»
