Інеса Братущик та Орест Хома – сімейно-творчий дует, який сміливо можна назвати найуспішнішим і найщасливішим співочим тандемом в Україні, адже понад чверть століття вони крокують життєвим і творчим шляхом нога в ногу і, якби у добі було не 24, а 25 годин, їм і того було б замало, аби «набутися разом». Успішні співаки, щасливі і люблячі батьки і неймовірно закохані один в одного чоловік і жінка – погодьтеся, у сьогоднішньому нестабільно-кризовому часі це рідкість. А ще Інеса та Орест – відкриті, щирі, життєрадісні і товариські. На запрошення відвідати Львівську обласну бібліотеку для юнацтва і взяти участь у розмові «ЗаЖиве» відгукнулися відразу.
Затишна і простора читальна зала Бібліотеки на Ринку, 9 (так іще її називають) вмістила усіх охочих поспілкуватися з улюбленими співаками і волонтерами. І, хоча подружжя уже багато років живе і працює у Києві, не зраджує рідному Львову. Вони були і залишаються Львів’янами з великої літери.
Як усе починалося?
Львівська обласна філармонія викохала і випустила у широкий світ чимало нині відомих і титулованих артистів. Саме там починали свою творчу діяльність і наші герої. Інеса Братущик у гурті «Мальви», Орест Хома – у «Ватрі». А потім їх дороги злилися в одну і сталося це під час запису пісні «Три дороги», з якої і народився спочатку творчий, а потім і сімейний дует. У столицю подружжя переїхало на запрошення тодішнього Президента України Леоніда Кучми. Проте квартира у центрі Львова завжди чекає на повернення своїх господарів. І вони повертаються. Хай на кілька днів чи тижнів, але без відвідин рідного міста їм не твориться і не дихається на повні груди. Об’їздивши з гастролями весь світ, Інеса та Орест найкращим і найкрасивішим містом вважають рідний Львів. Та от уже понад три роки їх творчі маршрути спрямовані не лише на Європу чи Америку, а в основному, на Схід України, у так звану зону АТО. Але свою волонтерську діяльність вони не афішують і скільки уже дали там концертів, не рахують.
«Ми були там, куди ніхто не їздив майже рік»
Активні учасники Євромайдану, Інеса Братущик та Орест Хома так само активно включилися у волонтерські поїздки на фронт. Виступали перед хлопцями, які вийшли з Іловайського та Дебальцевського котлів, у місцевостях, які прострілювалися ворожими найманцями. 24 солдати із 270, які залишилися живими після Іловайська, під час виконання Інесою пісні, присвяченої батькові, встали на коліна.
Був випадок, коли, зробивши крок з машини, Інеса Братущик по коліна загрузла в болоті. Повернулася в машину, почала відчищувати болото з чобіт і думати про те, як добратися до місця, де мав відбутися концерт, як раптом, визирнувши з вікна, побачила, що шлях від машини встелений сосновими гілками. Це зробили солдати.
«Ви їдьте, а з нами все буде гаразд»
Орест Хома, який у складі гурту «Смерічка» свого часу два місці був в Афганістані, а згодом і у Чорнобилі, добре знає, що таке війна. Тому, коли постало питання поїздок на Схід, не могло бути й мови про те, щоб не їхати. Звісно, вдвох. Вдома залишалися їхні дві донечки – п’ятнадцятирічна Мар’яна (зараз їй 19-ть) і трирічна Соломійка. Дідусів і бабусь немає, тому дівчатка залишалися самі. Старша сказала батькам: «Ви їдьте, а за нас не хвилюйтеся, з нами усе буде гаразд».
Тепер уже Мар’яна – студентка третього курсу факультету політичної журналістики Національного університету ім. Тараса Шевченка, а Соломійка – другокласниця. З вересня піде у музичну школу, школу танцю Вірського і на плавання. «Хай собі щось обирає, – кажуть батьки і додають: Її неймовірну енергію треба скерувати у корисне русло».
Постскриптум
Після розмови у бібліотеці Інесу та Ореста оточили вдячні шанувальники їхньої творчості. Дякували, фотографувалися, обмінювалися контактами… Ще майже годину тривало «неофіційне» спілкування. А Інеса Братущик та Орест Хома сказали, що такий формат розмови про наболіле у бібліотеці – дуже вдала і потрібна ідея. «Мені телефонували з Києва, шкодували, що не мають змоги приїхати до Львова на цю зустріч, – зізналася Інеса, – і запитували, чи можлива така розмова у якійсь столичній бібліотеці»… Що ж, столиці іноді теж є чому повчитися у так званої «периферії» і не зайве перейняти такий корисний і потрібний усім досвід.
Людмила ПУЛЯЄВА-ЧИЖОВИЧ
Фото Віри ШОКОЛАДЗЕ
