Початок минулого тижня для багатьох львів’ян, був особливий ― 5 грудня до Львівської політехніки завітав Глава УГКЦ Блаженніший Святослав (Шевчук). Для розмови зі студентством та академічною спільнотою Патріарх обрав доволі складну тему — українсько-польські стосунки. Подію було приурочено до 30-річчя проголошення Декларації польсько-українського прощення та примирення.
Зустріч організував Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків із діаспорою на чолі з Іриною Ключковською.
Привітав гостя ректор Львівської політехніки професор Юрій Бобало, наголосивши на важливості таких зустрічей, особливо для молоді, та запросив Блаженнішого принагідно знову завітати до університету.
— Нещодавно ми опитали студентство університетів Львівщини та Київської політехніки, яке засвідчило, що молодь сьогодні почувається відстороненою, не бачить себе в Україні. Понад 80 відсотків хоче виїжджати за кордон. Тож у такий складний час важливо дати їм не лише професійні знання, а й духовну точку опори, — зазначила на початку зустрічі Ірина Ключковська.
Патріарх Святослав, звертаючись до присутніх, а особливо до молоді, наголосив на тому, що вже вдруге в Політехніці відбувається така зустріч у час поворотних моментів нашої історії.
— Таке спілкування для нас значуще. Особливо важливо, що такий майданчик громадянського діалогу твориться у Львівській політехніці. Питання українсько-польських стосунків справді досить болюче. Його по-різному дискутують у Києві, Харкові, а ще по-іншому у Львові. Стежачи за наростанням напруження, яке сьогодні існує між Польщею та Україною, не раз доводилося чути від нашої громади те, що українцям у Польщі так тяжко, як сьогодні, не було вже давно. Політики полемізують, дипломати використовують щораз агресивнішу риторику, слухаючи їх, завжди себе питаю: „Що можу зробити в таких обставинах як українець, а передовсім як християнин?“. Адже на цю проблему ми дивимося іншими очима, ніж політики, бо вони страждають на „короткозорість“, живучи найближчими виборами, використовують пам’ять про минулий біль народу у своїх політичних цілях. Ми — Церква, християни — маємо дар від Бога дивитися далеко в минуле та майбутнє, — наголосив Глава УГКЦ.
Патріарх із прикрістю зауважив, що зараз у полеміці довкола цих питань, можливо, й навмисно, ніхто не згадує про роль Церкви. „Вітер секуляризації намагається усунути Церкву із суспільного дискурсу, зробити її німою, не дати можливості говорити, формувати цінності народу“.
— Цьогоріч минає тридцять років примирення між українським і польським єпископатами. 8 і 17 жовтня 1987 року в Римі зібрався український і майже ввесь польський єпископати. Цю історичну зустріч під проводом Папи Римського Івана Павла ІІ, очолював Блаженніший Мирослав (Любачівський) і примат Польщі Юзеф Глєн. Тоді прозвучало — „Прощаємо і просимо прощення“. Це гасло й сьогодні мусить бути рецептом для наших народів, — додав Патріарх.
Цей рух був глибоко європейським. Адже українсько-польське примирення — не відокремлене дійство, а логічний крок уперед до єднання Європи, зокрема після трагічних подій Другої світової війни. Очільник УГКЦ зазначив, що вважає українсько-польське примирення третім кроком для єднання Європи.
— Пригадую, як 2013 року польське суспільство згадувало роковини Волинської трагедії. Саме тоді розпочалася антиукраїнська істерія. Разом із нашими митрополитами, на запрошення тодішнього президента Польщі, я був на офіційному візиті у Варшаві. Там підписали ще один документ примирення між українцями й поляками — усе було публічно, онлайн на всіх найбільших телеканалах Польщі. Мабуть, тоді ми переоцінили наші здобутки, бо вже за три роки, з приходом нової політичної сили до влади, ситуація погіршилася. 2016 року мене запросили на святкування 1050-річчя хрещення Польщі. Виступаючи там, намагався нагадати польським інтелектуалам про важливість єднання і примирення наших народів, закликавши не допустити, щоб одним розчерком пера зруйнувати десятиліття спільних зусиль. Тодішні представники влади відповіли, що все розуміють, та мають зобов’язання перед своїми політичними силами. Мені було дуже гірко це чути. Повернувшись до Києва, старався розрухати громадськість, зберегти діалог між нашими країнами хоча б на суспільному рівні. Цю ініціативу підтримали церкви різних конфесій, діячі культури та відомі політики. Польська громадськість теж наголосила, що не хоче конфронтації. Та того ж року польський Сейм визнав Волинську трагедію геноцидом проти польської нації — це ще більше загострило ситуацію.
Блаженніший Святослав зазначив, що сучасні тенденції роз’ятрювання давніх ран є штучними й маніпулятивними. І ця гібридна війна спрямована не лише проти України, а й проти Європи.
Зазначивши, що підписані угоди залишаються на папері, а не вирішують справи, Святослав Шевчук запропонував докладати всіх зусиль, щоб християнський клич був не лише гарною цитатою, а частиною нашої сучасної культури, способу життя, діяння. Патріарх наголосив, що мусимо залишатися християнами, бути вірними духовного заповіту Папи Івана Павла ІІ — „Прощаємо і просимо прощення“.
Серед багатьох питань від студентства, чимало з яких стосувалися саме ролі молоді в поліпшенні цієї ситуації, було й про загрози масової міграції.
— Міграція стосується не лише нашої держави. Люди масово виїжджають і з Хорватії (майже половина населення), більшість лікарів із Угорщини виїхали до Німеччини, про те ж говорять і в Литві, де чисельність населення значно менша, ніж в Україні. Це елемент сучасної глобальної культури. Треба їхати в світ, пізнавати його, здобувати нові знання, але вертатися в Україну й розвивати її, — наголосив Патріарх. — Та, говорячи про міграцію до Польщі (кажуть, що зараз там перебуває майже 2 млн українців), тут існує небезпека — багато цих людей легко відмовляються від свого коріння і навіть не зізнаються, що вони українці, змінюють віру. Мені соромно і прикро за це.
На завершення зустрічі Патріарх наголосив, що принцип „прощаємо і просимо прощення“ — це рецепт порятунку Європи від розпаду. Давнє гасло „За нашу і вашу свободу“ має бути одним із елементів пробудження українців і поляків. Поляки мають зрозуміти, що без незалежної України не буде незалежної Польщі, а ми — що братерський союз взаємного прощення і любов є потрібною умовою для того, щоб Україна вистояла як народ, держава і європейська нація.
Наталія ПАВЛИШИН
