Протягом зими 1944–1945 рр. Василь Василяшко – “Перемога” зі своєю сотнею “Галайда 1” зробив кілька вдалих засідок на підрозділи НКВД, прикордонників та винищувальні батальйони на території сучасних Жовківського, Сокальського та Кам’янка-Бузького р-нів.
Особливо відзначилися повстанці у великому оборонному бою в лісі на північ від с. Зіболки (Жовківський р-н) 22 березня 1945 р. Сотня, чисельність якої складала 167 вояків, протягом кількох годин протистояла наступові 120-го і 128-го запасних стрілецьких полків 43-ї запасної стрілецької дивізії Червоної армії, підсилених підрозділами НКВД.
Опис бою опублікований у повстанському збірнику “У боротьбі за волю – під бойовими прапорами УПА” (1946 р.):
“О годині 11-ій одна ворожа групка у силі 20 чоловік вийшла з ліса на галявину, просто становищ чоти “Лісового”. Командир “Перемога” дав наказ: вогонь! Майже ціла передня групка ворогів упала від повстанського кулеметного вогню. В передніх большевицьких лавах почувся нелюдський зойк, а за цим вороги почали відступати. Тут енкаведисти змусили передні свої лави до нового наступу. Большевики підтягали безнастанно свої сили і раз за разом кидали їх до масових атак.
О годині 12-ій дістав поранення в праву грудь сотенний командир, друг «Перемога». Він продовжував дальше командувати боєм, щоб не допровадити до будь-якого замішання чи заламання серед повстанців. Доперва пізніше, вже цілковито перемучений, передав команду чотовому командирові Сивому, але дальше не переставав подавати бойові поради.
Сили ворогів зросли до такого ступеня, що вони вже почали вдиратися на повстанські становища. Повстанці по-геройськи відбили большевиків рукопашним боєм, кололи їх штиками, багнетами, били прикладами. Мимо того ворог наступав сильно й часто. Кожної хвилини грозило перервання оборонних повстанських становищ. Критична хвилина бою щораз то наближувалася.
Командир «Перемога» узяв під увагу свої сили та переважаючі сили ворога, а теж малий запас амуніції, що її при собі мали повстанці. Він постановив усякими способами не допустити до кризи та врятувати повстанські відділи перед розбиттям. Видано вже остаточний наказ повстанцям прориватися боєм через вороже кільце.
Власне у цій хвилині ворог прорвав становища чоти «Лісового». Найгіршим було те, що не можна було повідомити чотового командира “Ігоря” про плянований прорив та відступ. На полі бою впало двох зв’язкових, що їх вислав командир “Перемога” до “Ігоря”. Було вже після години 14-ої. Дві чоти приготовилися до прориву. Повстанці рушили в одному напрямі. Це побачив ворог і негайно у тім місці скупчив свої сили. Тоді повстанські чоти рушили в цілком іншому напрямі.
Першою прорвалася через три ворожих лави чота “Сивого”, а відтак “Лісового”. Чота “Сивого” гураґанним вогнем прорвала в однім місці угруповання ворога, завдаючи йому важких втрат. Але прорив і повстанцям приніс жертви. Згинув тут смертю героїв чотовий командир “Лісовий” та був ранений чотовий командир “Сивий”. Чота “Ігоря”, віддалена дещо на схід від інших повстанських чот, не зауважила прориву повстанців та дальше продовжувала бій. Доперва тоді, коли пробувано пов’язатися з командиром “Перемогою”, зауважено, що ворог посилив свої атаки власне з тих сторін, де перед тим стояли сусідні повстанські чоти.
Командир “Ігор” додумався про те, що вже сталося, і тому постановив прорватися в східньому напрямі через зруб, перед своїми становищами. Ворог власне заляг перед зрубом. Але іншого виходу для оточеної повстанської чоти не було. Чота “Ігоря” сипнула по ворогові густим вогнем, а відтак з окликом «Слава!» кинулася на ворожі становища. Мимо сильного ворожого контрвогню повстанці прорвалися через ворожі становища в бажаному напрямі.
Зразу після прориву двох чот командир “Перемога” задержав повстанський відділ, зорієнтувався, що чота “Ігоря” не зауважила його прориву. Для допомоги ще оточеній чоті повстанці заатакували большевицький перстень іззаду, в його ліве крило. Це власне в дуже великому ступені допомогло чоті Ігоря прорватися через сильні ворожі лави”.
У повстанському звіті прорив описано так: “Командир “Перемога”, бачучи, що тут неможливо дальше вдержатися, дає наказ в пробій. І рушили повстанці. З голосним криком “слава” кинулися мов льви, з зловіщим блеском в очах, прямо на ворога, стріляючи по дорозі тих, котрі не мали часу втічи”.
Часопис воєнної округи УПА “Буг” “Стрілецькі вісті” (ч. 4, квітень 1945 р.) серед тих, хто відзначився у бою, згадував і В. Василяшка: “Командир підвідділу “Перемога”, який мимо поранення зручно прориває вороже окруження, холоднокровно і прикладно командуючи своїм підвідділом”.
За звітом обласного управління НКВД, втрати двох запасних полків склали 28 вбитими і 46 пораненими. Натомість в списках втрат 43 запасної дивізії подано що в бою 22 березня (інколи помилково бій подано дату 23–24 березня) загинуло 6 офіцерів та 26 сержантів і рядових, а ще троє померли в лікарні від ран.
Втрати повстанців склали 39 вбитими (зокрема командир чоти “Лісовий”) і 18 пораненими (зокрема сотенний Василь Василяшко – “Перемога” і чотовий Василь Панас- “Сивий”). Ранених передали в теренову сітку ОУН на лікування. Вже 1 квітня В. Василяшко, хоч ще не повністю одужав, повернувся до своєї сотні.
