Сотня (рота) УПА “Галайда” після окупації Львівщини червоною армією чисельно зросла і близько 14 серпня 1944 р. була розділена на дві, які отримали назви “Галайда 1” і “Галайда 2”. Її командир Дмитро Пелип – “Євшан” очолив новостворений курінь (батальйон).
Сотні (роти) очолили чотові (взводні) командири – Василь Василяшко – “Перемога” і Григорій Шклянка – “Куліш”. Невдовзі до куреня приєдналася сотня “Крилач”, очолювана Миколою Равликом -“Беркутом”. Це сталося на хуторі Голуби с. Любеля (Жовківський р-н). Також існувала окрема кінна чота (командир Франц Фаріон – “Шрамченко” з Угнова), якою опікувався шеф штабу куреня, підполковник армії УНР Дмитро Вернигор-Білогуб – “Хорольський”.
22 серпня біля с. Зубейки (Жовківський р-н) курінь “Галайда” звів великий оборонний бій із 2-м батальйоном 83 прикордонного полку військ НКВД з охорони тилу І-го Українського фронту та 50 мотоциклетним полком ЧА. Відбивши у кількагодинному бою всі ворожі наступи, які були зосереджені переважно на відтинку сотні “Куліша”, повстанці прорвалися оточення і відійшли на північ, у ліси біля Карова та Вільки Мазовецької (тепер с. Волиця Жовківського р-ну). Втрати 50 мотоциклетного полку ЧА невідомі, зафіксовані втрати 83 прикордонного полку – 8 вбитих і 8 поранених. Повстанців загинуло 7, поранено 5. Окупантами спалено три “бандерівські” присілки.
На новому місці курінь провів ряд засідок. Зокрема, 27 серпня на шосе Рава-Руська–Великі Мости під с. Синьковичі (Жовківський р-н) чота командира “Довбні” зі сотні “Галайда-” обстріляла автомашину з більшовиками, з яких загинули 10. Здобуто дві скорострільні 15-мм гармати та стрілецьку зброю. В засідці особисто брали активну участь курінний “Євшан” та сотенний “Перемога”.
Заградотряди НКВД 29 серпня 1944 р. змогли оточити курінь, чисельність трьох сотень якого більшовики оцінювали на 480 вояків. Натомість повстанці оцінювали силу облавників на 11 рот (сотень) – 6 в безпосередньому наступі; 5 – на заставах. Відділи УПА зайняли оборону в урочищі Кривуля в центрі лісів Карів–Піддубці.
О 7 годині ранку розпочався інтенсивний півторагодинний артобстріл гарматами, мінометами і “Катюшами”, який, щоправда, не завдав втрат добре окопаним повстанцям. Відтак ворог розпочав наступ зі сходу, де стояла сотня “Галайда 2” командира “Куліша”.
Невдовзі напрямок основного удару перенісся на центр повстанських позицій, які займала сотня “Галайда 1” командира “Перемоги” і місцева кущова чота. Енкаведистам, які наступами з півночі, вдалося відтіснити чоту Олекси Хомина – “Максима” і змусити до панічної втечі вояків кущової чоти. На цю ділянку В. Василяшко перекинув на підмогу чоту “Довбні”, сам особисто стримав і зібрав втікаючих стрільців та повів їх в контратаку, відкинувши ворога. Впорядкувавши позиції, вояки сотні “Галайда 1” продовжили свій наступ і змусили відступити енкаведистів, які атакували відтинок сотні “Галайда 2”. Це дало змогу “Кулішеві” вивести свій відділ з оточення у східному напрямку.
Близько 19 години з боку Карова енкаведисти отримали підмогу на 7 автомашинах і вирушили в новий наступ, найбільше натискаючи на позиції сотні командира “Перемоги”.
Подробиці оборони описано у повстанському звіті:
“Ворог сильним “ура” приближався до наших становищ, стрілецтво підпустило його до 10 метрів, місцями навіть до 4–5 метрів і тоді щойно відкрили цільний вогонь по ворогові, який в безладі мусів відступити. Настала тишина, більшовицькі командири збирають своє розпорошене стрілецтво, реорганізують, поповнюють резервою, готуючись до поновного наступу, який попереджують сильним кулеметним вогнем тяжких скорострілів.
Кулеметний вогонь стишується, і більшовицькі лави з криком ура наближується до наших становищ. Час від часу чути було матюкання командирів і вистріли з пістолів, що вказувало на те, що червоноармійців командири гнали силою. Знову підпущено більшовиків близько, відкрито вогонь зі всієї зброї і кошено більшовиків як траву. Більшовики по трупах своїх товаришів йшли в перед і на лівому крилі прийшли таки до наших становищ. Падає ранений чотовий «Довбня» та вбитий кулеметчик “Мороз”.
Командир “Перемога” перебігає з правого крила на загрожений відтинок, задержує відступаючих своїх стрільців. Падає команда кидати гранати і щойно гранатами прогнано більшовиків з наших становищ. Здесяткований ворог знова відступив. По цій атаці більшовики знова відкрили такий пекольний вогонь з важких кулеметів, що злився в один звук. По цій вогненній підготовці йдуть більшовики в новий наступ, який з початку був сильний і інтензивний, але коли ми відкрили вогонь з усієї зброї він заломлюється і більшовики відступають.
Після цього більшовики зконцентрувавши свої сили стали більше натискати на сотню “Беркута”. Атака їхня має успіхи, вони вклинюються між відтинок “Перемоги” і “Беркута”, вдаривши на слабий наш пункт – кущеву чоту. Командир “Євшан”, що залишився при відділі “Перемоги”, чув щораз більш віддалюючу стрілянину, що доказувало, що “Беркут” зі своїм відділом відв’язується від ворога. Щоб допомогти “Беркутові” відв’язатися, командир “Євшан” наказує “Перемозі” відкрити вогонь наосліп. Це помогло – більшовики залишили відступаючого “Беркута” а звернулись назад з атакою до “Перемоги”. І цей наступ відділ “Галайда 1” видержав по-геройськи, окуплений коштом смерти раненого чотового “Довбні”. Так як нагальною і сильною мала бути ця атака, так нагально вона ломиться і більшовики майже панічно лаючись з командирами відступають назад.”
Учасник бою згадував цей останній наступ:
“Вже вечоріло, як знову понеслося дике вороже “Ура!” і сильний клекіт кулеметів. Це був наступ тільки на відтинок, де була сотня командира “Перемоги”, дві інші сотні лише легко обстрілювали. На сотню командира “Перемоги” так сильно наступали, що вже їх досягали наші гранати. Большевиків було дуже багато, як тьми, ревіли “Ура!” і сильно стріляли. “Слава! Слава!” – гримнули наші повстанці і жбурнули гранати. І цей раз ворожа лава подалась взад, густо вкриваючи поле бою своїм трупом.”
Із сутінками у північному напрямку, за Солокію, вирвалася з оточення і сотня “Галайда 1”. При ній перебував курінний командир та його почот.
Втрати повстанців склали 14 вбитих (за іншими даними, від 11 до 18), четверо важкопоранених та кільканадцять – легко. З ворожих втрат відомі офіційні дані 2-го прикордонного полку військ НКВД з охорони тилу І-го Українського фронту – 9 вбитих і 9 поранених. Ще мінімум 10 вбитими склали втрати 29-го гвардійського кавалерійського полку ЧА. Відомо, що крім цих частин, в операції брали участь дві комендатури 104 погранотряда та комендатура і маневрена група 88 погранотряда НКВД. Загальна чисельність облавників складала бл. 2–2,5 тисячі осіб. Окупанти знову спалили кілька сіл – Іваньки, Салаші, Синьковичі, Сідельники…
Після цього бою сотні з куреня “Євшана” деякий час діяли окремо, займаючись вишколом і поповненням кадрів, зброї та припасів, доки не з’єдналися 22 вересня 1944 р. в ліску між селами Корчів (тепер Сокальський р-н) та Щеп’ятин (тепер Томашівський повіт, Польща). Опісля курінь деякий час цілістю маневрував між облавами НКВД на Равщині з обох боків польсько-радянського кордону, звівши ряд боїв (біля Губинка – 17 жовтня; Смолина – 22 жовтня; Улицько-Середкевич – 25 жовтня), а на зиму знову розділений на окремі сотні.
Ймовірно, саме за бої 1944 р. наказом УПА-Захід ч. 12 від 28.04.1945 р. “Перемога” нагороджений Бронзовим Хрестом бойової заслуги, а наказом Головного Військового Штабу УПА ч. 2/45 від 27.04.1945 р. йому присвоєно ступінь хорунжого УПА.
