Юність є весною людського життя, а тому цвіте надмірною енергією та потягом до захоплюючих авантюр. Парадокс, але саме тоді, цю енергію і бажання підкорити світ закривають на замок, під назвою шкільна парта чи університетська аудиторія. Дамокловим мечем над буйними головами учнів та студентів висить навчання, якого їм чомусь найменше хочеться. Для сучасних неуспішних студентів панацеєю є пиво та колективні крики-молитва “халява прийди” перед екзаменом, але куди дівали свій авантюризм та надмірну енергію учні та студенти у минулому? Спробуємо зараз у цьому розібратись.
Коли на початку XVII століття львівські єзуїти намагались відкрити у місті колегіум, однією із умов домовленості з громадою, був “спокій і безпека місту перед студентськими безпорядками”. Саме таким чином було сформульовано 6 пункт згоди між сторонами, чому передувала довга і емоційна суперечка. На перший погляд, дана вимога від міста виглядає якось дивно. Єзуїтський колегіум, богословська освіта, виховання на засадах християнської моралі – чого тут боятися? Але, виявляється, було чого. Диявол ховається в деталях.
Коронним ходом від єзуїтів були публічні виступи, промови та диспути. Як виявляється, там вони переконували опонентів не лише силою слова, але й аргументом фізичної сили. У 1710 році, під час такого шкільного диспуту, виникла суперечка між філософом-єзуїтом та одним дворянином, слугою Яна Олександра Конецпольського. Дворянин образливо прозвав філософа, за що той його вдарив у відповідь. В шкільному холі розпочалась бійка, яка невдовзі випливла на вулицю. Підтримувати колегу взялись інші учні, а за дворянина заступились слуги Конецпольського. Диспут, одним словом, вийшов дуже цікавим і насиченим, багатим на синці і пошкодження. Шкода лише, що цього запалу не зрозумів суд: філософ мусив 14 днів носити форму Конецпольському і відбути дисциплінарне покарання в межах школи. Дворянин взагалі дістав 14 днів ув’язнення. До виконання вироку якось не дійшло, оскільки проти виступив Конецпольський.
У 1714 році мав місце ще один інцидент. Слухач курсу філософії Львівського єзуїтського колегіуму посперечався за щось з одним німцем, слугою полковника Грановського. В процесі цього, кулак філософа зовсім випадково потрапив по обличчю німця. Останній пішов скаржитись своєму полковнику. Грановський перед тим вже трішки випив, а тому не придумав нічого кращого, як зловити першого ліпшого учня єзуїтського колегіуму і нещадного його побити, що й втілили у життя його інші слуги. Не пощастило слухачу курсу риторики Вікторовичу. Він саме повертався зі школи, може навіть розучував якусь промову Арістотеля чи Ціцерона, коли його несподівано схопили і жорстоко побили. Ректор колегіуму Стефан Понінський, довідавшись про інцидент, поскаржився на полковника у суд. Останній, як виявилось, ходив під непоганим “дахом”. Серед його товариства було багато місцевих магнатів, що робило персону Грановського недоторканою. Тому зійшлись на тому, що полковник мав перепросити школу та єзуїтів і виплатити побитому єзуїту з власної кишені “аж” 12 злотих.
В іншому епізоді уже сповна відігрались учні. Інцидент стався у 1724 році. Тоді учні-єзуїти побили слугу львівського суфрагана Єроніма Єловіцького. Невідомо що там сталось, чи слуга щось їм не те сказав, чи не так глянув, чи не туди ступив, але це був точно не його день. Потім, правда, дісталось і учням, яких побили різками. Траплялись моменти, коли учнів за розбій і напади карали значно суворіше, аніж в попередньому випадку. Такий фінал мав конфлікт, що стався у 1735 році. Тоді троє учнів єзуїтського колегіуму побили слугу суфрагана Гловінського. Слуга часто надокучав єзуїтам, їхня “дружба” тягнулась віддавна, але ось дала тріщину і переросла у бійку. Головного організатора бійки з боку єзуїтів виключили зі школи, а двох інших добряче побили.
Інколи траплялись випадки просто неймовірних, здавалося б, речей. Адже одне діло віддухопелити когось, хто проходить повз твою школу, а зовсім інше – вирятувати людину від в’язницю. Але в учнівській героїчній практиці і останнє також траплялось. Очевидно, передивившись якихось термінаторів чи гарячих голів)), у 1751 році студенти колегіуму кинулись визволяти одного з учнів своєї школи, русина Домбровського, який сидів у в’язниці. Далі було ще цікавіше. Під його проводом, учні-єзуїти напали на юдеїв за те, що один юдей вдарив києм студента, який купував у його крамниці папір. В розв’язці епізоду, єзуїтів вимусили відшкодувати юдеям збитки, які ті отримали внаслідок нападу. Домбровського виключили зі школи, а для інших його спільників організували виховне побиття.
Інколи піднімалась рука в учнів єзуїтського колегіуму і на високих церковних ієрархів. Їх, звичайно ж, ніхто не бив і навіть робити цього не збирався, але непокору висловлювали однозначно. Це сталося, коли львівський унійний єпископ наказав забрати з єзуїтської музичної бурси студента, доводячи що це син його підданого, а тому має співати не в бурсі, а в церкві Юра. В той час музична бурса, а це десь орієнтовно 40 студентів, спраглих пригод і авантюр, відправились в бік будинку челяді єпископа і відбили звідти свого учня. Закінчилось все добре. Єзуїти перепросили у єпископа. Учень залишився у бурсі, а студентів за чудово проведену операцію, пробачили.
Ще один епізод трапився у 1708 році. Тоді кілька учнів єзуїтського колегіуму зневажили та образили домініканця. Невідомо, діяв там принцип “гуртом й батька добре бити”, а чи якийсь інший, але бідний домініканець так образився, що написав скаргу одразу нунцію. Дипломатичний представник Папи, не довго думаючи, зобов’язав зловмисників кожного ранку бути присутніми зі свічками в руках на месі в день св. Томи Аквінського (7 березня) у домініканському костелі. Але така перспектива мабуть не дуже потішила самих домініканців, які першими почали домагатись заміни санкції на щось інше.
У 1683 році стався інший епізод, який є дуже показовим для розуміння ментальності та психології людей того часу. Якийсь ротмістр на велику п’ятницю, ідучи вулицею, вдарив києм учня колегіуму. Коли той запитав причину зневаги, ротмістр наказав своїм слугам побити учня ще більше. Його добряче віддухопелили, але розголосу справа після того не набула. Пізніше сторони домовились, що ротмістр сплатить 200 злотих на благочинність, а єзуїтів і школу перепросить. Можна звернути увагу, що учня так ніхто не перепрошував. Тобто йдеться про колективну свідомість і вираження індивіда через громаду, через приналежність до спільноти. Ротмістр побив учня-єзуїта, але зневажив, тим самим, усю спільноту львівських єзуїтів, а тому і вибачався перед ними.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Сєряков С. Повсякденне життя єзуїтських шкіл України [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://chtyvo.org.ua/authors/Sieriakov_Serhii/Povsiakdenne_zhyttia_iezuitskykh_shkil_Ukrainy
- Шевченко Т. Єзуїтське шкільництво на українських землях останньої чверти XVI – середини XVII ст. – Львів: Свічадо, 2005
- Zaɬȩski S. Jezuici w Polsce. – Krakόw, 1904. – T. IV. Cz. II. Kolegia I domy zaɬoźone w pierwszej dobie rządόw Zygmunta III. 1588 – 1608. – С. 623 – 626.
