Львів’янка, що ламала стереотипи міжвоєнної Європи (відео)

Зараз її ім’я мало кому з львів’ян нагадує про блискуче творче минуле. А от Відень,  Варшава, Львів, Катовіце, Краків, міжвоєнної доби повсюдно мали його на устах. Вона – незрівнянна Анда Кічман (справжнє ім’я – Anne Weiner Kitschmann), була знана як композиторка, академічна співачка, актриса, режисерка музичного театру, артистка і адміністраторка низки театрів і кабаре, учасниця вокальних ансамблів, а також як перша професійна жінка-диригент у Польщі.

Інформація про неї різниться численними неспівпадіннями. Що справді вірно – вона народилась у сім’ї  артистів-львів’ян: батько, Адольф Кічман – актор, автор поетичних текстів розважальних пісень, режисер мандрівної комедійної трупи, що виступала Східною Галичиною, мати – Ельжбєта Якубовська-Кічман, співала у опері та опереті на львівських сценах.

Батьки дали своїй обдарованій доньці щонайкращу академічну освіту: в 1911 році вона закінчила курси вокалу, фортепіано і, що було нечуваним у її час – із золотою медаллю завершила Школу диригування у Королівській академії музики у Відні. В цьому місті пережила й перше фіаско як співачки у «Травіаті» на сцені Віденської опери.

Однак, за натурою вона була лідером і борцем. Тож у 1912 у Львові дебютувала як композиторка оперетою «Золотоволосий паж» («Paź złotowłosy»),  а також спробувала свої сили як диригент в посередній опереті угорського композитора Віктора Якобі «Ярмарка наречених». Рецензенти, як і глядачі були щиро заінтриговані нечуваним жіночим амплуа, порівнюючи його з поважними очільниками оркестрів минулих часів: «Ах! Є! В крісло, в якому сиділи врівноважений Ярецький, нервовий Челянський, байдужий Сломковський, холодний Ельшик, елегантний Спетріно, витривалий Штерміч, вагнероман  Рібера і багато інших, усілась дівчина! Замість недбало спадаючого пасма Вольфсталя – модна зачіска з перукарні Стоїнського (вул. Кароля Людвіка, 1), замість суворих преторіанських рис Лєрера – весело усміхнене личко з веснянками на кирпатому носику. Сам вигляд диригентки викликає доброзичливість і приязнь. … Багато вчора було таких, які воліли дивитись на диригентку, а не на сцену, бо на сцені не було нічого нового, ані веселощів, на жвавості, а біля диригентського пульту – все: новизна, гумор і життя. Очевидного таланту і музикальності диригентки було шкода на такий твір».

Наступного року обдарована дівчина проявила себе у Варшаві, диригуючи в «Teatrze Nowości» мініатюрним балетом під назвою «Мазурка», виставою, в якій грала Пола Негрі. А на 8 серпня 1913 року припадає прем’єра пантоміми під назвою «Sumurun», яка зробила цю актрису-танцівницю легендою сцени.

Згодом Анда Кічман написала для неї балет-пантоміму «Афродіта».

Усього двома роками пізніше, у 1915 році, вона постала на концертній сцені уже як піаністка, виконавши велику програму, укладену виключно з Шопенівських творів.

А вже від 1916 року, в непрості часи воєнної хуртовини, у пошуках заробітку як співачка і актриса виступає на сценах популярних Варшавських кабаре «Miraż», «Czarny Kot», «Argus». Паралельно диригує в театрі оперетами «Florabella» чи «Капризні жіночки».

Від 1918 року Анда повертається у місто своїх батьків – Львів. Тут став в пригоді її естрадний досвід на малих сценах. І разом з трьома талановитими варшавськими компаньйонами вона засновує кабаре (літературно-мистецький театр) “Czwórka”. Цей творчий склад дебютує на сцені театру «Rozmaitości» (аналог вар’єте), який тоді орендував Велику залу Музичного Товариства ім. М. Лисенка. Його програму складали ревю з сольних номерів, скетчів, фарсів й опереток. Тут вона пописується і як співачка, і як піаністка, і як композиторка та авторка текстів.

Її сценічною фішкою було виконання естрадних пісень під власний акомпанемент, а невід’ємною складовою образу стали розкішні капелюхи з плюмажами.

Від 1920 р. вона вже сама очолила роботу «Солдатського театру» («Teatr żołnierskie»), тож до її талантів додався хист адміністратора. Але будучи людиною вимогливою до фахового рівня, вона й далі наполегливо працювала над своєю освітою – приватно студіювала академічний вокал у Оперній школі визнаного львівського педагога Вільгельма Флямм-Пломєньського.

Лише за рік занять успішно виступає в публічному збірному концерті з аріями з опер, про який рецензент писав: «Пальму першості слід віддати Анді Кічман-Віндхайм, артистці, наділеній небуденними здібностями, музикальністю і вишуканим мистецьким смаком … складно повірити, що співає та сама особа, яку ми слухали в кабаре за виконанням легких пісеньок – майже без участі голосу». Й ось – нове потрясіння для львівської публіки, яка добре знає і любить свою естрадну зірку, – в листопаді 1921 року вона з великим успіхом виконує головну партію в опері «Тоска» Дж. Пучіні у Великому міському театрі Львова.

А від 1922 року Анда вже регулярно працювала там як диригент і співачка, гастролювала з театральними постановками у Кракові та Станіславові. Преса зберегла згадки її співпраці з розважальними кабаретовими трупами на сценах Народного дому, «Rewieta», «Casino de Paris», «Bagatela», «Ul», а в 1925/1926 рр. – керівництва львівським митецько-літературним кабаре «Semafor».

Від кінця 1920-х рр. жила в Катовіце, Варшаві, Кракові, багато працюючи в естрадному жанрі, співпрацюючи з різними кабаре, керуючи вокальними ансамблями, створюючи оперети, музику до драматичних вистав. Її пісні виходять друком у провідних видавництвах Європи.

Серйозну музику також не полишає: працює корепетитором у Великому театрі Варшави, перекладає тексти опер, оперет та творів інших жанрів.

Але куди б не занесла її доля, Львів ніколи не залишається осторонь її мистецьких інтересів: 30 березня 1924 р. у симфонічному концерті Єврейського музичного товариства під орудою Натана Гермеліна була виконана Симфонія № 4 Г. Малера для оркестру з сопрано-соло на текст, перекладений з німецької Андою Кічман, у 1930-ті рр. її голос часто лунав в програмах Львівського радіо.

Народжена у Відні, і завершивши свій земний шлях у Кракові, талановита донька львівських артистів стала унікальною постаттю на небосхилі музичного мистецтва міжвоєнної Європи, і насамперед –улюбленицею та зіркою академічних і естрадних сцен Львова. Вона сміливо ламала стереотипи свого часу щодо можливостей і місця жінки у мистецтві, відважно змінювала, опановувала і поєднувала абсолютно різні сфери творчої діяльності, здобуваючи успіх та визнання і примхливої публіки і поважних знавців, ставила високі цілі – і досягала їх. Актриса кабаре, оперна співачка, поетеса, композитор, піаністка, перекладач, адміністратор, засновниця труп і колективів, корепетитор, член вокального ансамблю, театральний диригент – все це лише окремі грані унікального музичного дива, ім’я якому – Анда Кічман.

Роксоляна ГАВАЛЮК
музикознавець, викладач КЗ ЛОР ЛМК ім. С. Людкевича

Для підготовки матеріалу використано:

1. Anda Kitschmann w “Tosce” // Chwila. – №1010. –13.11. – 4 s.
2. Dzisiejsza transmisja radiowa. // Chwila. Wydanie wieczorne. – 12. 03. – №1006
3. Krakowskie Kalendarium Rocznicowe. – Śródmiejski Ośrodek Kultury w Krakowie, 2007 (format PDF).
4. Piosenki w wykonaniu Kwartetu Andy Kitsćhmann // Chwila. –1936. –№ – 26.06.
5. Repertuar teatru Lit.-Art. “Czwórka” // Chwila. – №322. – 1919. – 06.12. – S. 5/
6. Sempoliński Ludwik: Wielcy artyści małych scen. – Warszawa : Czytelnik, 1977.
7. Słownik Biograficzny Teatru Polskiego 1900-1980, t. II. – Warszawa : PWN, 1994.
8. Stebnicka Marta Cóż to za hece! // Dziennik Polski. – 2004. – № 265. –11-12.
9. Adrjański Zbigniew. Kalejdoskop estradowy. Leksykon polskiej rozrywki 1944-1989. Artyści, twórcy, osobistości. – Warszawa : Bellona, 2002.
10. Walter E. Z muzyki// Gazeta Lwowska. – 1912. – No 256. – 7 listop. – S. 4.