Визначний львівський скульптор Андрій Коверко (1893–1967) належав до грона найбільш активних і цікавих творчих постатей в українській скульптурі 1920–1930-х років у Галичині. Проте після війни ім’я цього різнобічно обдарованого мистця було незаслужено забуто, його десятиліттями замовчував тоталітарний комуністичний режим, а численні твори А. Коверка, які зберігались у фондовій збірці Національного музею у Львові, було знищено під час сталінських ідеологічних «чисток» у фондах музею.
Зацікавлення творчістю Андрія Коверка особливо пожвавилось останнім часом у зв’язку зі спорудженням у Львові 2015 року монументального пам’ятника митрополитові Андрею Шептицькому за проєктом Андрія Коверка, який ще в 1930-х роках був автором знищеного тоталітарним режимом першого прижиттєвого монумента владиці Андрею.
Про роки юності і творчого формування мистця відомо нині дуже мало. З літературних джерел знаємо, що він народився 28 серпня 1893 року в селянській родині у с. Острів на Львівщині та що в 1914 році – тоді вже 21-річним юнаком – закінчив Коломийську художньо-промислову школу за фахом різьбяра по дереву. У роки Першої світової війни брав участь у боях за Українську державність, перебував певний час у російському полоні. По приїзді до Львова в 1921 році він спочатку ледве животів, заробляючи на життя різними дрібними різьбярськими роботами, столярством і навіть золотарством. «Може, це не кожному відомо, але це гідний уваги і наслідування факт, – писав із властивою йому полемічною гостротою знаний галицький критик Микола Голубець, – що Андрій Коверко заробляв на хліб насущний столярством, каменярством, деколи навіть муляркою, а тільки у виїмково щасливих випадках – різьбярством. Єдиний на всю Галичину кваліфікований різьбар мусить пробиватись крізь життя чим годі, тоді як різьбярську роботу здмухують йому з-перед носа чужі та свої неуки і шарлатани…» Щоб вписатись у художнє життя міста, мистець швидко розширював поле своєї діяльності. З однаковим запалом і самовідданістю брався до творчої праці в найрізноманітніших ділянках, матеріалах і техніках образотворчого мистецтва: працював як різьбяр по дереву, створюючи рельєфні композиції, як скульптор-станковіст, також графічно оформляв друковані видання, проєктував предмети домашнього вжитку. Крім улюбленої рельєфної різьби в дереві (особливо кедровому), працював як скульптор у найрізноманітніших матеріалах: ліпив у гіпсі, різьбив у мармурі й камені, навіть сам відливав у бронзі. Така багатогранність творчої практики є однією з характерних прикмет щедрого обдарування А. Коверка.
Прибувши до Львова, молодий мистець відразу розгорнув жваву творчу та виставкову діяльність, став членом новоорганізованого тут Гуртка діячів українського мистецтва (ГДУМ), зблизився тут із групою наддніпрянських художників-емігрантів, активістів ГДУМ – з Петром Холодним-старшим, Миколою Бутовичем, Василем Крижанівським, та із постійним рецензентом виставок Гуртка, галицьким критиком Миколою Голубцем.
Творчий дебют А. Коверка відбувся 1922 року у Львові на першій виставці ГДУМ, яка, за висловом М. Голубця, «була задумана й проведена у Львові як мобілізація й перевірка сил українських образотворців, об’єднаних гаслом національного мистецтва». А. Коверко показав на цій виставці низку скульптурних гіпсових студій, «Автопортрет» (рельєф) і скульптурні портрети визначних наддніпрянських діячів, тимчасових емігрантів в Галичині, серед них – скульптурні погруддя поета Миколи Вороного й Олександра Загарова, що був тоді режисером львівського театру «Українська бесіда». Цікаво, що в представленому на цій виставці «Автопортреті» (1922 р.) А. Коверко позиціонував себе як патріот, учасник боїв за Українську державність у лавах Армії УНР, зобразивши свій подвійний профіль одночасно в «мазепинці» (спереду) та в бойовій касці (за нею). Між іншим, на тій першій виставці ГДУМ Коверко був єдиним, хто репрезентував українську скульптурну пластику.
У 1923–1924 рр. А. Коверко, щоби підвищити свій професійний рівень, паралельно з творчою роботою навчався в новозаснованій у Львові Мистецькій школі Олекси Новаківського, яка тоді вступала у фазу свого розквіту як окремий мистецький факультет при Львівській таємній політехніці, що діяла в системі Українського таємного університету. У школі О. Новаківського А. Коверко навчався разом із молодими талантами, які згодом стали відомими постатями в українському мистецтві – це Святослав Гординський, Василь Дядинюк, Володимир Гаврилюк, Григорій Смольський, Ольга Плешкан та інші. Контакти з творчою молоддю в школі Новаківського з одного боку і добрі приятельські стосунки зі старшими досвідченими мистцями ГДУМ з іншого інтелектуально збагачували А. Коверка, розширювали його мистецький горизонт і творчі орієнтації. Надалі в його пластиці львівського періоду (1920-х – початку 1940-х рр.) можна простежити на диво широкий діапазон формально-стильових рішень, зумовлений, як здається, впливом творчого середовища тогочасного Львова, в якому поряд із традиційно-реалістичним мистецтвом (художників старшої генерації) дедалі виразніше декларувались (у творах молоді, особливо в колах АНУМу) новітні пластичні ідеї, інспіровані творцями західноєвропейського авангарду. Тож у творчості А. Коверка – сина та вихованця тієї епохи – знайшли відображення найрізноманітніші стильові напрями і течії, які побутували тоді у Львові – від реалізму до неокласицизму й імпресіонізму; від сецесійних символіко-алегоричних рішень у рельєфах до авангардних, стилізованих у дусі конструктивізму скульптурних образів. Серед перших праць А. Коверка в ділянці монументальної пластики слід згадати виконаний у 1924 році (разом із архітектором О. Лушпинським) камінний пам’ятник Т. Шевченкові у Винниках під Львовом (1925 р.), скульптурне погруддя Кобзаря для Коломиї (1928 р.), монументальну фігуру Богородиці у дворі церкви Благовіщення в м. Городок біля Львова.
Маючи добрі навички різьби по дереву, А. Коверко – ймовірно, з ініціативи своїх соратників із ГДУМ Миколи Голубця та Петра Холодного-старшого – виконав у 1926 році в техніці деревориту графічне оздоблення обкладинки часопису «Українське мистецтво». Цю графічну працю А. Коверка експонували згодом, у 1929 році, на Виставці української книжкової графіки в Харкові поряд із творами таких корифеїв цього виду мистецтва, як Павло Ковжун, Роберт Лісовський, Олена Кульчицька й інші. Виконав А. Коверко також низку графічних обкладинок до львівських видань, зокрема до творів С. Цвейґа («Амок», «Лист незнайомки», 1928) і А. Лотоцького («Лицар в чорнім оксамиті», 1928).
У 1926 році А. Коверко отримав од Греко-католицької церкви замовлення на свою першу значну працю в ділянці сакрального мистецтва – різьбярське оформлення вівтаря й іконостасу каплиці Святого Духа Греко-католицької духовної семінарії у Львові. Ікони для іконостасу виконував Петро Холодний-старший, що був загальновизнаним авторитетом у мистецьких колах Львова.
До тієї праці молодий скульптор приступив із почуттям особливої відповідальності. Невелике приміщення каплиці вимагало відповідного архітектонічного вирішення іконостасу, витриманого в гармонійних пропорціях і формах. Простий і ясний за своєю класичною композиційною структурою каркас іконостасу А. Коверко виконав в улюбленому матеріалі червоного кедрового дерева, майстерно оздобивши його ажурним плоскорізьбленим плетінковим орнаментом із делікатним золоченням на капітелях. У різьблену орнаментику іконостасу було майстерно вплетено мотиви тризуба та герб родини Шептицьких. Ажурна плетінкова різьба такого декору добре гармоніювала з витонченим каліграфічним почерком іконних зображень Петра Холодного-старшого. Сумісна праця мистців над іконостасом Святодухівської каплиці мала великий успіх і суспільний резонанс.
«Можна сміло сказати, що такої стилевої, сміливо і з великим артистичним смаком викінченої різьби не має ні один з наших нових іконостасів, хоч їх в останні часи немало збудовано по всіх усюдах Західної України», – писав у своїй рецензії галицький критик Михайло Драган.
У лютому 1929 року готовий іконостас посвятив сам митрополит Андрей Шептицький. Відтоді стиль різьбярського оздоблення іконостасів, що його створив А. Коверко, став взірцем в оформленні багатьох церков Галичини. Успіх тієї творчої роботи відкрив А. Коверкові широке поле для співпраці з Українською греко-католицькою церквою. Мистцеві щедро посипалися замовлення на різьбярські роботи від різних храмів Галичини. Так постали в його виконанні ряд творчих праць – різьблений портал каплиці Трьох Святителів при Успенській (Волоській) церкві у Львові (1927 р.), іконостас собору Св. Петра і Павла в Сокалі (1930-ті рр.), різьблена дерев’яна катедра (проповідальниця) для церкви Св. Іллі на малій батьківщині митця – в с. Острові біля Кам’янки-Бузької (1930-ті рр.), різьблений вівтар для каплиці Української гімназії сестер василіянок у Львові (1938–1939 рр.)та багато інших.
У 1931 році Андрій Коверко у співпраці з художником Василем Дядинюком, товаришем зі школи О. Новаківського, виконав ще одну резонансну працю – різьблене в матеріалі червоного кедрового дерева обрамлення монументальної композиції-поліптиха «Гріб Господній» для Успенської церкви у Львові. В ажурній різьбі цоколя цієї композиції митець майстерно стилізував характерні для українських барокових іконостасів мотиви виноградної лози та народні мотиви квітів і птахів.
Важливою сторінкою у творчості А. Коверка стала праця над образом митрополита Андрея Шептицького. Ще в 1927 році, завершуючи різьблене оформлення Святодухівського іконостасу, мистець нашкіцував безпосередньо з натури рисунковий портрет владики Андрея, що чудом зберігся донині у фондах Центрального державного історичного архіву України у Львові. Удруге до образу митрополита А. Коверко звернувся в 1930 році з нагоди подвійного ювілею: 30-ліття вступу митрополита Андрея на владичий престол і 25-ї річниці Національного музею у Львові, заснованого А. Шептицьким. До тієї дати, яку особливо урочисто відзначала культурно-мистецька громада Львова, Андрій Коверко виконав два різьбярські шедеври – «Пропам’ятну таблицю Основникові Національного музею Митрополиту Андрею до 30-ліття на владичому престолі» та ювілейну медаль (діаметром 30 см). На аверсі медалі він зобразив будинок Національного музею у Львові на вул. Драгоманова, 42 (дар митрополита Андрея) із рельєфним написом по краю: «1905 – Національний музей – 1930»), а на реверсі – рельєфне погруддя владики Андрея з написом: «1900 – Митрополит Андрей – 1930». В цьому творі А. Коверко одним із перших серед українських скульпторів звернувся до традицій класичного медальєрства, компонуючи образ на зразок римських імператорських монет.
Значною віхою у творчості Андрія Коверка стала його праця в 1931–1932 рр. над пам’ятником митрополитові Андрею Шептицькому. Ініціатором цієї праці був о. Йосиф Сліпий, ректор новозаснованої у Львові Греко-католицької богословської академії. Згідно з його задумом, пам’ятник мав постати у дворі Греко-католицької духовної семінарії на вул. Коперника, 38. Працю над замовленням мистець розпочав у 1931 році, виконавши у матеріалі тонованого гіпсу два варіанти проєкту (макети) пам’ятника. Один із них – це датована початком 1930-х рр. гіпсова модель (постать із хрестом у руці) розмірами 88×28,5×22 см, яка нині є власністю Національного музею у Львові. А другий варіант, що, на жаль, не зберігся, був покладений за основу при встановленні монумента митрополитові у дворі Греко-католицької духовної семінарії.
Уже 9 жовтня 1932 року готовий пам’ятник урочисто відкрив і освятив о. Й. Сліпий. Так вперше у Львові постав величавий монумент, що презентував присутність у цьому місті велета українського духу та культури. На жаль, по війні, в 1945 році, зі встановленням більшовицького режиму, цей унікальний пам’ятник було знищено. А згадана вище гіпсова модель пам’ятника митрополитові, що нині є власністю Національного музею у Львові, вражає зібраністю лаконічної монументальної форми та глибиною духовної інтерпретації образу владики Андрея.
Мистець зобразив постать митрополита на повний зріст, не в пишних архієрейських ризах, а у скромній, підперезаній ременем монашій рясі, що глибокими складками спадає донизу. Важко спершись однією рукою на виступ постаменту, митрополит кистю другої руки притуляє до серця ручний хрест. Ціла його постать і низько схилена у смиренній молитві голова засвідчують глибоку покору вищій Божій волі, готовність від серця виконати покладену на нього нелегку місію служіння своєму народові. У трактуванні цього образу Андрій Коверко з геніальною чутливістю зумів уникнути зовнішньої показної величі та надокучливого моралізаторства. Створений ним образ, попри лаконізм і суворість монументальної пластики, передає на диво тонкі духовні інтонації: постать митрополита немовби овіяна тишею смиренної молитви.
У стильовому трактуванні цієї гіпсової моделі можна відчитати засвоєні Коверком уроки популярного в авангардових колах Львова конструктивізму з притаманними йому лаконізмом пластичного вислову та конструктивною логікою побудови форми. Саме цей макет А. Коверка через 80 років був покладений в основу вирішення монументального пам’ятника митрополитові Андрею Шептицькому, встановленого у Львові у 2015 року перед Святоюрським собором до ювілейної дати 150-ліття від дня народження владики.
Величава постать владики Андрея, його шляхетне обличчя, яке віддзеркалювало духовну красу та мудрість достойного патріарха, не раз надихали тогочасних художників зображати у своїх творах митрополита в образі Бога-Отця. Так зробив і А. Коверко у своїй рельєфній композиції «Притча про таланти» (1934, кедрове дерево, збірка НМЛ).
Аналізуючи сьогодні присвячені образу митрополита А. Шептицького твори А. Коверка, мусимо зазначити, що попри драматичність долі його творів (знищених тоталітарним режимом), праця мистця над образом митрополита все-таки увінчалася тріумфом, залишивши наступним поколінням низку цінних мистецьких пам’яток.
Успіх А. Коверка як автора встановленого у Львові в 1932 році пам’ятника митрополитові А. Шептицькому приніс йому славу талановитого скульптора та різьбяра. «Минулого року, – писав він у листі до свого приятеля К. Мазура, – купив собі площу біля двірця Підзамче (на вул. Замковій, 19. – Л. В.) і розбудував різьбарську робітню. Я живу при робітні самотою і працюю. Цього року припадає 950-ліття Хрищення України, і думаю виконати монумент св. Володимира, вже другий рік відновляю храм св. Юра. Не знаю, чи ти собі уявляєш, що проваджу різьбарську робітню в дереві і камені – працює в мене 10–12 людей. Маю учеників, котрі тепер вже самі мають робітні…»
Андрій Коверко також проєктував меморіальну фігуративну пластику для надгробків на Личаківському та Янівському цвинтарях у Львові (надгробок священника І. Фіголя (1934 р.), пам’ятник Катерині Рожанській із Левицьких (1941 р.), камінний надгробок Ярослава Гординського (1943 р.)).
У період міжвоєнного двадцятиліття і на початку 1940-х рр. А. Коверко створив безліч творів станкової (виставкової) пластики (погруддя Петра Холодного-старшого (1931 р., гіпс), полковника УГА Дмитра Вітовського (1938, гіпс), Івана Франка (1930-ті, гіпс) і безліч різьблених у дереві рельєфних погрудних портретів: Миколи Заячківського (1931 р.), Святослава Гординського (1933 р.), о. Йосифа Сліпого (1933 р., відлито у бронзі), Іларіона Свєнціцького (1935 р.), Олекси Новаківського (1943 р., кедрове дерево) й Івана Франка (1943 р). Йому належить також серія рельєфних фігуративних композицій на релігійну тематику («Покладення до гробу», 1931 р.; «Емаус», 1931 р. та ін.). Більшість тих творів не збереглася. Майстерність А. Коверка як пластика та портретиста-психолога добре ілюструє якісна чорно-біла репродукція рельєфного портрета Олекси Новаківського. Рельєфно різьблена голова знаменитого маестро в округлому медальйоні вражає психологічною виразністю: спрямований уліво, дещо з-під лоба гострий і спостережливий погляд мистця та навіть сам характер рельєфної пластики – динамічний різець, глибокі контрасти світлотіні на формах, – усіма цими засобами мистець майстерно передав неспокійну, ексцентричну натуру О. Новаківського.
У період 1920-х – початку 1940-х років А. Коверко був активним учасником художньо-виставкового життя Львова. Спочатку як діяльний член ГДУМ, потім на виставках УТПМ. У 1932 році художник став членом Асоціації незалежних українських митців (АНУМ), яка приймала до своїх лав передусім артистів, орієнтованих на нові, авангардні течії в тогочасному мистецтві. На кількох виставках Асоціації (1933–1934 рр., 1934–1935 рр. і 1938 р.) Андрій Коверко представив свої найсміливіші пластичні рішення, в яких відлунювали засвоєні уроки авангардних течій кубізму, конструктивізму й італійського футуризму («Вічний революціонер», 1933 р.; «Змагунка», 1935 р. та ін.).
Тривожні воєнні роки А. Коверко пережив у Львові. Виконав тоді реалістичні погруддя Івана Франка (1940, глина) та проф. Ярослава Цурковського (1941 р., рельєф, збірка НМЛ). Разом із Євгеном Дзиндрою працював над виконанням пам’ятника т. зв. «Сталінської дружби народів» (за проєктом С. Литвиненка та М. Дмитренка), який було встановлено у Львові неподалік від Бернардинського собору.
У наступні роки німецької окупації (1941–1944) А. Коверко став членом організованої у Львові Спілки українських образотворчих мистців (СУОМ), на її виставці 1943 року показав скульптурні твори «Студія І» і «Студія ІІ» (дерево, камінь) та рельєфні портрети Олекси Новаківського й Івана Франка. Тоді ж виконав (у співпраці з художниками Василем Дядинюком і Михайлом Дмитренком) різьблені дерев’яні панелі для церкви Благовіщення в містечку Городок під Львовом.
По війні митець змушений був покинути рідну землю і переїхав до Кишинева, де тоді навчалася його донька. У Кишиневі минули останні двадцять років життя А. Коверка. Тут він працював на посаді скульптора при міністерстві житлово-цивільного будівництва Молдавської РСР.
Відійшов у вічність А. Коверко 19 липня 1967 року, поховали його в Кишиневі. У мистецьке обличчя Львова ім’я Андрія Коверка назавжди вписане його різьбярськими працями для різних церков, а передусім величавим монументом Мойсеєві українського народу – митрополиту Андреєві Шептицькому.
Неабияка роль А. Коверка й у формуванні львівської різьбярсько-скульптурної школи. У його майстерні отримали перші уроки пластичного мистецтва такі відомі згодом майстри скульптури, як Євген Дзиндра (1920–2007) і його брат Михайло Дзиндра (1921–2006), Григорій Крук (1911–1988), Михайло Яцків (1911–1940). Зрештою, і сам Андрій Коверко в довоєнний період був одним із найвизначніших репрезентантів української скульптури поряд із такими мистцями, як А. Павлось, С. Литвиненко, Ф. Ємець, Г. Крук, В. Побулавець, Н. Мілян, О. Лятуринська. Уроки мистецтва А. Коверка тією чи іншою мірою позначились і на творчості наступного покоління українських пластиків.
Любов ВОЛОШИН
Джерело: Збруч
