Серед випускників Лісотехнічного університету, а особливо кафедри дизайну, чимало талановитих і знаних людей. Одним із успішних є художник Петро Сметана. Його роботи є в музейних і приватних колекціях у Канаді, Швеції, Німеччині та Польщі. Митець працює у власній техніці, яку формував багато років. Змішування олійних фарб під впливом різних температур створюють особливий ефект глибини кольору.
Живописом Петро почав займатися ще в студентські роки, коли навчався на кафедрі дизайну. Та сама творчість була значно раніше і досить утилітарна, коли самотужки почав працювати з деревом, реставрував антикварні меблі.
— В Лісотехніці я вчився в той час, коли було досить важко будь-що купити для творчості — не було фарб, потрібного паперу, тож доводилося обходитися якимись підручними матеріалами. Та вже тоді мав можливість втілювали власні ідеї і, що найцікавіше, навіть їх обстоювати. В більшості отримував верх навіть над викладацькою думкою. Це мені давало внутрішню сатисфакцію, — пригадує студентські роки Петро.
Зрештою, Лісотехнічний університет подарував художникові не лише спеціальність, нові знання, а й майбутню дружину.
— Я закінчував університет, а моя дружина тоді лише вступила на навчання. В мене була майстерня в центрі міста, де ми разом із іншими творчими студентами проводили різні вечори. Часто ходили по горах в довші походи. Було дуже цікаво. Особливо багато часу разом такими творчими компаніями ми проводили в холодні пори року.
У вересні художник презентував свою одинадцяту виставку в Музеї міста, у Львівській ратуші. У рамках „Днів європейської спадщини“, тематика, фабрики, шпиталі та освітні заклади. В проекті піднімалась тема зникаючої промислової архітектури.
— Мені завжди дуже подобалися промислові райони різних міст. Я досліджую цю тему в Україні, і за кордоном. Промисловий Львів зникає. Та найгірше, що цього майже не помічають, адже звикли сприймати місто лише в межах історичного кільця. Та поза площею Ринок також є Львів.
Серед робіт на виставці „Міста, що зникають: наступна частина“ в Музеї міста чи не найбільше уваги відвідувачів привернула інсулінова інсталяція. „Споживацтво споживає тебе“. Головний месидж, який митець хотів донести глядачам, — надмірне споживання, накопичування різноманітних матеріальних псевдоцінностей, врешті знищує справжні духовні цінності, правдиві почуття. Підміна понять змінює людську сутність.
— Інсталяцією з інсуліном я хотів привернути увагу до надмірного споживацтва, яке спричинює хвороби — і фізичні, і психологічні. Доповненням до неї стала також дискусійна зустріч із лікарем з Риму Василем Носою, який займається естетичною медициною. Він говорив про надмірне споживацтво з медичної точки зору, а я — з мистецької. Інсталяція створена з 21 тисячі ампул інсуліну, які я знайшов на смітнику одного з підприємств Львова. Ліки просто змарнували на початку 1990-х років замість віддати їх на потреби хворих, — пояснив суть своєї роботи митець.
Петро переконаний, що актуальне мистецтво має бути певним діагностиком проблем у суспільстві. І взагалі, він є прихильником того, щоб люди не просто роздивлялися мистецькі роботи, а розумово працювали. Бо серйозна проблема сучасного суспільства в ліні: хочуть просто подивитися і побачити, а не хочуть вникати у зміст.
Багато своїх робіт митець віддає на благодійні аукціони, виручені кошти спрямовують на допомогу хворим дітям, а також на стипендії для талановитих студентів одного з Університетів. Петро Сметана переконаний, що в Україні зараз дуже багато можливостей для розвитку мистецтва і для реалізації митців — резиденції, виставки, пленери. Та щоб бути успішним і цікавим, потрібно постійно розвиватися.
— Для лінивих людей усе складно. Мені не подобається, що художників сприймають як легковажних персон. Хоча насправді в Україні є дуже багато хороших художників, яких мистецтво мені дуже подобається, багато з ким знайомий і товаришую . Це митці високого рівня: художник зі світовим ім’ям Сергій Гай, Борис Буряк, Сергій Савченко, Володимир Богуславський. В Києві також дуже багато висококласних художників світового рівня — Іван Марчук, Микола Журавель, Петро Бевза, Петро Лебединець — каже мій співрозмовник. — Та глобальна проблема для українського мистецтва — не сформований мистецький ринок. Тому зараз варто починати хоча б з того, щоб вже у школах вчити дітей розуміти мистецтво.
Наталія ПАВЛИШИН
Світлини: petro.smetana
