В енциклопедичному довіднику “Митці Рівненщини” (1997 рік) поміщено інформацію про Пелагею Наумівну Толсту-Молчановську (1884-1977) – актрису і співачку, красуню з чудовим сопрано, яка зіграла чимало провідних ролей у виставах у складі трупи театру Благородних зборів у Рівному.
Рівненські афіші початку ХХ століття рясніли повідомленнями: “На сцені мадам Молчановська”, або “МадемуазельТолста”. Пелагея Молчановська втілювала образ Марусі у виставі Марка Кропивницького “Дай серцю волю, заведе в неволю”, Катерини (“Катерина” Шевченка), Уляни (“Сватання на Гончарівці” Квітки-Основ’яненка) та багатьох інших.
Мадемуазель Толста
Толста – дівоче прізвище Пелагеї, дочки фельдшера з волинського містечка Берестечко, яка в 1899 році закінчила вищу початкову школу в Рівному. Сімнадцятирічна дівчина в 1901 році вийшла заміж за рівненського священика Серафима Молчановського.
До речі, коріння роду Толстих – у селі Дермань (тепер Здолбунівський район), і нащадки цього роду донині мешкають там. Сім’я Толстих була не обділена талантами. Брат Пелагеї Борис Толстий – знаний художник-живописець, жив і працював у Дубні. Брат Дмитро за покликанням був учителем і вів велику просвітницьку роботу в селах. Цікаво, що він привчив своїх односельців вітатися словами “Слава Ісусу Христу”, яке на той час якось вийшло з традиції. Він був великим патріотом-українцем і помер у 1940 році, як тільки прийшли “совєти”, (кажуть, що вони “допомогли” його серцю зупинитись).
Родина Молчановських, в яку увійшла невісткою Пелагея, має глибоке рівненське коріння. Десь на старовинному Грабнику покоїться з 1882 року її свекор Іван Никифорович Молчановський, син священика і вчитель Рівненського фундушевого приходського двокласного училища, батько трьох синів, які обрали шлях православних священиків. У Рівному молода сім’я Серафима і Пелагеї Молчановських мешкала на вулиці Міцкевича. Попри те, що юна красуня стала дружиною священика – матушкою, що навіть нині дещо обмежує жінку в її світському житті, вона була неймовірно активною в культурному і мистецькому середовищі Рівного. Чарівний голос, зовнішня краса, інтелігентність, вишуканість – все це виплескувалося на сцені. Граючи у виставах, вона завжди співає, чим заслуговує гучні оплески глядачів. Губернська газета “Волинь” у 1901 році так писала про благодійну виставу “У свідки потрапив”, яку ставили на користь Рівненської пожежної команди місцеві актори на сцені Благородних зборів у Рівному: “… у другій дії, окрім пані Толстої, всі решта діючі особи своїм співом викликали сміх слухачів. Однак, невигідне для виконавців враження публіки було виправлене чудовими танцями п. Нечая і м-ль Толстої, які були винагородженні нескінченними оплесками”.
Матушка-акторка-багатодітна матір
Пелагея народила сімох дітей. Однак, доля не завжди була прихильною до цієї родини. Перша дівчинка, яку назвали рідкісним іменем Конкордія, померла не доживши року. Від тяжкої хвороби – менінгіту, яка в ті часи була епідемією, помер син Леонід. Після смерті Леоніда народився син, якому теж дали ім’я Леонід. Один із синів Валентин обрав долю священика і поїхав на навчання в Кременецьке духовне училище. Після закінчення семінарії його забрали на службу до польського війська у місто Холм. Життя Валентина раптово обірвалося на Великдень, коли йому було лише 25 років. Дорослого віку дожили діти Микола, Галина, Леонід і Серафима. До кожного із дітей Молчановських від батьків йшла надзвичайна порядність, життєва мудрість, інтелігентність. У цій сім’ї панувала любов, тут жила музика, привітне слово, творча атмосфера.
Син Микола після закінчення Рівненської гімназії працював сільським вчителем на Млинівщині. Дочка Галина теж навчалася у гімназії, але випускні іспити здати не встигла,бо нова польська влада вимагала знань польської мови. Леонід, якого в родині всі звали Льодюсь, після закінчення Дубенської гімназії присвятив все своє життя футболу. Закінчила Дубенську гімназію і Серафима (до речі вона навчалася разом із майбутнім відомим вченим-археологом Ігорем Свєшніковим). Цікаво, що Микола, Леонід і Серафима одружилися одночасно — у 1939 році.
Більша частина життя родини Пелагеї і Серафима Молчановських пройшла на Дубенщині – у селах Рачин і Смордва та Дубному, де митрофорний протоієрей Серафим був настоятелем Свято-Іллінського храму. У спогадах родини й на численних старих світлинах Пелагея Наумівна постає напрочуд красивою жінкою – у вишуканому вбранні, в чарівних капелюшках, що, як згадувала її онука Галина Олександрівна Салієнко, нагадували квітник. Ця жінка поєднала в собі матір, яка народила сімох дітей, актрису, котра дарувала своє мистецтво рівнянам, дружину мудрого священика, співачку церковного хору.
Сім’я священика Молчановського жила в Дубні, поруч із Свято-Іллінським храмом, де він був настоятелем. У мирні часи, коли діти вчилися в школі та в гімназії, у їхньому домі збиралася дубенська інтелігенція. Тут часто звучали українські ліричні пісні, бо Молчановські уміли гарно співати, звучав в їхній оселі рояль – окраса їхнього дому. Близькою людиною в цій сім’ї був відомий композитор і керівник хору Іван Новохатський.
Про свою родину залишила прекрасні спогади онука Пелагеї Наумівни Галина Олександрівна Салієнко, яка мешкала в Рівному, довгий час працювала викладачем у Рівненському музичному училищі і відійшла у кращий світ на початку 2018 року.
Спогади про бабцю-любцю
Галина Салієнко, згадуючи себе маленьку, розповідає, що називала бабусю “бабця-любця”:“Як я була маленька і зверталася до неї: “Бабця”, то вона відповідала: “Що, любця?”. Ось так і вийшла “бабця-любця”. Я пам’ятаю її повненькою, з гарною чорною косою, з ледь помітною сивиною, яку бабця так поважно й повільно розчісувала. Вона була дуже охайною, доброю, небагатослівною і трохи наївною. Завжди щось наспівувала. Сама багато не розповідала, але ми знали, що вона в молодості брала участь в аматорських виставах у Рівному, а потім вже й одруженою виходила на сцену. Дід бабцю називав іноді “душенька”, доброзичливо жартував, коли щось не вдавалося зі страв, чи бабця десь забарилася. Бабця завжди була повільною, але дід ніколи не гнівався, і, мабуть, ніколи на неї голосу не підвищував. Обоє завжди дуже переймалися своїми дітьми”.
Галина Салієнко пригадує, що, живучи в селі Рачин, бабця завше власноруч не лише доїла корів, а сама мила їм вим’я, цідила молоко і приносила дітям у горнятку ще тепле, з пінкою.
“Бабця пекла в церкву проскурки, – розповідала пані Галина. – У неї навіть була спеціальна бляха, на якій нічого скоромного не пеклося. У Рачині у священика була велика садиба з садом, будинком на п’ять кімнат. Біля дому бабця розвела великі квітники, а в садку дерева росли не густо — сад був не “комерційний”, а для насолоди. Бабця Пелагея сама шила, вишивала й ніколи не сиділа без роботи. Вона любила гостей. Пам’ятаю, коли в домі збиралася гостина, за столом грали в лото або в карти – “Дев’ятий вал”, “Жоліка”. Бабця грала повільно, розважливо і завжди привітно посміхалася”.
На 32 роки пережила свого чоловіка Серафима матушка Пелагея, доживаючи віку в родині свого сина Леоніда Молчановського в Рівному. Бог дарував цій жінці прожити 93 роки. Оскільки більша частина її життя пройшла в Дубні, Пелагею Наумівну Молчановську-Толсту в 1977 році поховали в цьому старовинному місті. Нащадки великої родини Молчановських нині мешкають у різних країнах світу, але в кожного з них є часточка тієї прекрасної співучої душі Пелагеї Толстої, що світилася маленькою зірочкою серед талантів Великої Волині.
Галина ДАНИЛЬЧУК
Джерело: РівнеРетроРитм
