«Дня 15 липня померла, а 17 липня 1941 року була похоронена Ольга з роду Хоружинських Франко, вдова по Івані, віросповідання – греко-католичка. Причина смерті – неміч стареча. Похоронив на поручення церкви Успення Богородиці Євген Дудкевич», – значиться у запису з метричної книги померлих церкви Святих Петра і Павла у Львові.
В останню хвилину її життя поряд не було нікого з рідних, а в останню дорогу Ольгу Франко провели чужі люди. У труні з неструганих дощок, на вийнятій підводі її відвезли на місце вічного спочинку. Поховали дружину Франка на полі № 4. Коли споруджували усипальню для Івана Франка, то планувалося, що його дружина буде поруч із ним в одній могилі, але встановлення пам’ятника роботи скульптора Сергія Литвиненка 1933 року перекреслило ці сподівання… «Вершка своєї слави Франко досяг не без допомоги своєї дружини, жінки дуже інтелігентної, яка постійно думала, щоби Франкові «вдома жилося добре». Чи це не самопожертва заради коханого?! А що натомість?…» – писала сестра Ольги Антоніна.
Скромний надгробок Ольги Франко на Личаківському цвинтарі розташований поруч з могилою чоловіка. Тож навіть після вічного спочинку Іван Франко не самотній. Як завжди, поруч із ним любляча дружина Ольга, яка пережила чоловіка на цілих 25 років.
Дивовижна жінка, яка віддавала себе до останку, щоб величне слово Франка доходило до народу, вірна дружина, добра порадниця, любляча мати й активна учасниця суспільного життя. Їй належить почесне місце серед жіноцтва того часу, а її страдницьке життя заслуговує не осудження, а співчуття.
«Скільки разів її ім’я містилось у виданнях, але й безіменна, вона жила життям тата, була його порадницею…» – писала донька Анна.
Пропонуємо вісім цікавих та маловідомих фактів про Ольгу Франко з Хоружинських.
Освічена панянка
Ольга Хоружинська була старовинного козацького шляхетського роду. Закінчила Харківський Інститут шляхетних дівчат, Вищі жіночі курси, які прирівнювались до університету, працювала там на викладацькій роботі. Досконало володіла англійською, французькою, німецькою, російською мовами, гарно грала на фортепіано, була «велика ентузіастка театру, музики і літератури», відзначалась високою освіченістю та прогресивними поглядами. Як писала її донька Анна, була «очитана».
Вірна дружина
16 травня (4-го за старим стилем) 1886 року в Павлівській церкві у Києві відбувся шлюб Івана Франка з Ольгою Хоружинською. У їхньому шлюбі бачили відтворення сокровенної мрії українського народу – возз’єднання Наддніпрянської і Західної України. «В подружнім житті Франко був добрим мужем та люблячим вітцем, а що при своїй праці потребував спокою, то керму домашнього огнища держала в своїх руках д. Франкова, якій Франко без застереження піддавався… » – свідчили сучасники.
Любляча мати
Шлюб Івана Франка та Ольги Хоружинської був освячений народженням чотирьох дітей: Андрія, Тараса, Петра, Анни. Ольга була люблячою, доброю і турботливою матір’ю. Антоніна Трегубова писала: «Вона поклала в основу свого життя дати йому [Франку] оточення, сім’ю, де б він знаходив і фізичний, і моральний спокій; з дітей своїх викохала йому помічників, робітників та бесідників».
Громадська активістка
Франко залучав Ольгу до громадського життя, вона була його помічницею. Вона живе, як любив говорити Франко, цільним життям, її цікавить етнографія, вона пише і висилає Н. Кобринській для “Першого вінка” жіночого альманаху свою розвідку про бойків. Коштом Ольги Франко, окрім згаданої збірки, видавався журнал «Життє і слово» (1894–1897), де вона опублікувала кілька фольклорних матеріалів. А в «Літературно-науковому віснику» були вміщені її переклади із французької, зокрема новели Анатоля Франса «Кимейський співак» та «Король п’є». Ольга Федорівна брала участь в роботі Клубу русинок та їздила до Києва, Харкова, Одеси, поширюючи видання Івана Франка.
Мрійниця
Ольга мріяла про красиве весілля: щоб молодий ішов до шлюбу у фраку та білих рукавичках, а вона у фаті і щоб неодмінно їхали четвіркою білих коней. Ця мрія здійснилася частково, хоч молодий позичив фрак і білі рукавички, але до церкви йшли пішки.
Ольга мріяла про спокій, про тихе сімейне життя і мала надію, що Франко “зробить докторат” і отримає місце у Львівському університеті. Проте не судилося, дорога Іванові Франкові до університету була перекрита назавжди. А ще мріяла про піаніно. Знаючи цю давню мрію матері, Петро Франко, який і зовні, і характером був подібним до неї, у 1939 році купив для неї рояль. Вона була щаслива…
Щедра господиня
Вона мала добре і чуйне серце, була співчутливою до чужого горя, щедрою до нещасних, привітною до простого народу: вона не відпускала людину, яка перебувала у скруті, часто віддавала навіть останнє. Галичани назвали «чужинку» непрактичною та безгосподарною. Хоч би через ті суниці, які Ольга купувала у босих селянок. Ті селянки просили один крейцар, а непрактична Ольга платила 10. “Як, то скільки разів треба згинатись по суниці, щоб назбирати, і так мало жадають за них”.
- Майстриня конфітюрів
Будинок Франків завжди було заставлено різноманітними банками з варенням, наливками, також фруктами із власного саду. Зі спогадів доньки відомо, що Ольга дуже любила чорну смородину, яблука і вишні, та над усе любила готувати і смакувати різноманітні джеми і повидла. Сучасники згадують, що кімнати другого поверху Франкового будинку були заставлені бутлями та слоїками із Ольжиними заготівлями та конфітюрами, якими вона любила пригощати друзів та частих відвідувачів Франкового дому.
- Добра бабуся
Ольга Хоружинська була люблячою бабусею: для малих внучат варила варення, розповідала казки, організовувала дитячі забави. Роланд Франко згадує, що “бабуську” бачив не раз, бо жили у Львові вони разом, «…наша родина на першому поверсі, а бабуся на другому. Із дітьми не спілкувалася, розмовляла лише з моєю мамою Катрусею, а пригощала нас дуже смачним і солодким конфітюром».
Перед нею вічність… про яку так вдало сказав Іван Франко:
Нехай життя – момент
і зложене з моментів,
ми вічність носимо в душі…
