У вівторок, 23 грудня, на Львівщині відбудуться меморіальні заходи до річниці страти легендарних членів ОУН — Василя Біласа та Дмитра Данилишина. Вшанування розпочнеться символічно о 06:25 — саме в той час, коли обірвалися життя героїв біля стін колишньої в’язниці «Бригідки».
Програма заходів
Вшанування розпочнеться біля меморіальної таблиці на вул. Городоцькій, 20 (колишня в’язниця «Бригідки»). У плані заходів:
- спільна поминальна молитва;
- урочисте покладання квітів;
- запалення лампадок пам’яті.
Після цього заходи продовжаться на Янівському кладовищі, де учасники вшанують пам’ять видатних українців на Меморіалі Українських січових стрільців.
«Сьогодні як ніколи важливо вшановувати пам’ять українських Героїв. Члени Організації Українських Націоналістів Василь Білас і Дмитро Данилишин є яскравими прикладами самопожертви та боротьби за ідею вільної й незалежної України. Саме на цих цінностях ми маємо виховувати майбутні покоління», — наголосив Юрій Горун, директор департаменту комунікацій та внутрішньої політики Львівської ОДА.
Історична довідка: Ким були герої?
Дмитро Данилишин (нар. 2 квітня 1907 р., м. Трускавець) — працював шевцем, був рідним дядьком Василя Біласа. Василь Білас (нар. 17 вересня 1911 р., м. Трускавець) — працював продавцем.
Обоє були активними учасниками пластового куреня ім. Івана Богуна у Дрогобичі. За свою діяльність у «Пласті» та лавах ОУН Василь Білас неодноразово зазнавав переслідувань з боку тогочасної влади.
Шлях боротьби: У складі бойової п’ятірки ОУН вони брали участь у резонансних акціях, спрямованих проти окупаційного режиму, зокрема в Трускавці, Бориславі та Городку.
Останній бій та страта: 30 листопада 1932 року група ОУН під загальним керівництвом Романа Шухевича та Миколи Лебедя здійснила напад на пошту в м. Городок. Метою була експропріація коштів для потреб визвольного руху. Під час відступу Данилишин та Білас були затримані.
Суд виніс вирок — смертна кара. 23 грудня 1932 року їх стратили у львівській в’язниці «Бригідки». Останніми словами Дмитра Данилишина стали: «Мені тільки дуже жаль, що я не можу ще раз умерти за Україну».
Наталка СТУДНЯ
