Сьогодні мова піде про одну з найбільш впізнаваних споруд Львова – будинок Галицького сейму, або, якщо говорити про сучасність, головний корпус Львівського національного університету ім.Івана Франка. Хочемо познайомити, чи радше нагадати читачам 20 цікавих фактів про цю пам’ятку.
- На місці, де зараз стоїть будинок Львівського університету у 1795 р. був зведений двоповерховий будинок — касино Йоганна Гехта. Йоганн Гехт — підприємець, котрий займався організацією дозвілля львів’ян у своєму закладі та в сусідньому Єзуїтському городі (сучасний парк Івана Франка). До речі, зал касина Гехта на поч. ХІХ ст. вважався одним з найпрестижніших у Львові.
- Міжнародний конкурс архітектурних проектів на будівлю крайового парламенту Королівства Галичини і Володимирії було оглошено у червні 1875 р. переможцями конкурсу стали віденські зодчі. До речі, друге місце на конкурсі посів молодий архітектор, майбутній творець сецесії — Отто Ваґнер.
- У 1877 році розібрали касино Гехта, оскільки на цій ділянці вирішили збудувати Галицький сейм. Зводили споруду за проектом, який розробив директор львівського міського будівельного управління Юліуш Гохберґер у 1876–1877 рр.
- Будова сейму розпочалась у 1878 р. і основні роботи завершили влітку 1881 р. У липні цього ж року будівлю освятили, а через два місяці в її стінах розпочала роботу чергова сесія сейму.
- У 1906–1907 рр. архітектор Альфред Каменобродський керував надбудовою четвертого поверху і розширенням будинку сейму.
- Будівля Галицького сейму з приєднаними потім до нього будинками займає майже весь квартал, між вулицями Університетською, Костюшка, Січових Стрільців та Листопадового Чину.
- Головний фасад триповерхового сеймового будинку, що тепер займає Львівський національний університет ім. Івана Франка, розділений карнизами, нижній поверх рустрований.
- Центральний ризаліт будівлі увінчує скульптурна група роботи Теодора Риґера. На ній жіноча фігура (висота 4 м.), яка символізує Галичину, що простягли свої опікуючі руки над фігурами Вісли і Дністра, що уособлюють західну та східну частини Королівства Галичини та Володимирії. До речі, за майстерно виконану роботу автор отримав звання почесного члена Флорентійської академії мистецтв.
- Теодор Риґер також був автором скульптурних груп, що стоять перед головний входом до будівлі: “Праця” (жінка зі снопом та веретеном і хлопці з ягням та молотом) та “Освіта” (Мінерва зі смолоскипом і вінком та діти з книжкою).
- Статуї на фасаді, що уособлюють “Любов” і “Справедивість” авторства Зиґмунта Трембецького, “Правда” та “Віра” – Фелікса Мікульського.
- На бічних ризалітах можна побачити по чотири леви зі щитами. Колись на щитах були герби найбільших міст Галичини: Львова, Кракова, Тарнова та Станиславова.
- Неоренесансне оздоблення сходової клітки та сеймовоо залу виконав Леонард Марконі, а Зиґмунт Трембецький був автором скульптурних груп, розміщених перед входом до зали засідань – князів Мєшка І та Володимира Великого, які символізували хрестителів українців і поляків, а також короля Казимира III та князя Ярослава Мудрого. Під час Другої світової війни ці скульптури зникли.
- В період використання будівлі як урядового приміщення в її холі завжди була велика кількість екзотичних рослин.
- Зала засідань Крайового сейму розташовувалась на другому поверсі будинку. Колись у ній було 152 місця для депутатів, на галереях місця для публіки та журналістів. Оздоблена вона була картинами Генрика Родаковського – вертикальні полотна, на яких зображені: “Віра”, Мойсей, Лікург, Солон, Юстиніан і “Праця” та п’ять горизонтальних композицій: “Мистецтво”, “Пробудження наукового руху”, “Торгівля” і “Рільництво”.
- Саме в залі засідань Галицького сейму вперше у Львові провели електричне світло, на що спромігся Францішек Рихновський. У 1923 році Сеймову залу перебудували на актовий зал університету.
- Сучасний дзеркальний зал призначався для засідань виконавчого комітету Галицького сейму — крайового виділу. До 1921 р. його прикрашала велика картина “Люблінська унія” мальована Яном Матейком. Ще одна його робота “Конституція 3 травня 1791 p.” містилася у “Маршалківській залі”. Зараз твори знаходяться у Варшаві.
- Галицький сейм займав будівлю до 1914 р. (де-юре до 1918), а у 1923 р. туди було перенесено Університет ім. Яна Казимира. У 1939 році відбулося його нове перезавантаження – в університет ім. Івана Франка.
- За часів німецької окупації університет був закритий, а вйого будівлі знаходилися установи дистрикту Ґаліція Генеральної губернії. Під час бомбардування у 1944 році частина приміщень університету, серед них і актовий зал, була зруйнована.
- Навчання у Львівському державному університеті ім. І.Франка відновили 15 жовтня 1944 р.
- Сьогодні фронтон головного корпусу університету доповнює напис латиною: «Patriae decori civibus educandis» («Освічені громадяни є окрасою Батьківщини»). Також перед самим входом можна побачити меморіальні таблички на честь відомих діячів Є. Лазаренка, М. Зарицького, В. Левицького, М. Чайковського.
Софія ЛЕГІН
Джерела:
- Мельник Ігор. Краківське передмістя та західні околиці Королівського столичного міста Львова. — Львів: Центр Європи, 2011.
- Гуменний Віктор. Будівля, яка втілила Галичину, або що зображено на головному корпусі Франкового Університету
- Цап Роман. Головний корпус Львівського університету: столітня ретроспектива
