10 квітня (29 березня) 1864р.– у Львові розпочав роботу перший професійний Український театр “Руська бесіда”. Під керівництвом Омеляна Бачинського.
У 1861 р. на базі гуртка львівської інтелігенції «Молода муза» Юліан Лаврівський заснував перше громадсько-культурне освітнє товариство «Руська бесіда». Згодом подібні товариства виникли у Перемишлі, Станіславові, Тернополі та інших містах. Вони утримували клуби, театральні групи, читальні зали і бібліотеки, влаштовували концерти, літературно-музичні вечори, присвячені М. Шашкевичу, Т. Шевченку та ін., проводили зустрічі з гостями з Наддніпрянської України тощо. Товариства «Руська бесіда», будучи осередками національно-культурного, навіть політичного життя, сприяли піднесенню рівня освіти та культури, формуванню національної свідомості мешканців Галичини та Буковини.
З 1864 р. по 1922 р. у віданні львівської «Руської бесіди» перебував пересувний музично-драматичний театр. Відкриття першого на Західній Україні професійного театру відбулось 29 березня (10 квітня) 1864 р., коли у приміщенні Народного дому показали виставу «Маруся», що мала серед львів’ян шалений успіх. Ідея заснування театру у Львові, в якому б грали не аматори, а професійні актори, виникла у відомого галицького громадського діяча, судді та депутата, засновника товариства Юліана Лаврівського. Залучивши до роботи провідних акторів та зібравши пожертви, йому вдалося реалізувати свій задум.
Театр утримувало товариство «Руської бесіди», а до 1914 р. частково фінансував Галицький сейм. Своєю діяльністю він охоплював Галичину та Буковину, виступав також у Кам’янці-Подільському, Жмеринці, Житомирі та в Польщі (Новий Санч, Тарнів, Краків). Серед його видатних акторів були Лесь Курбас, Катерина Рубчакова, Олександр Загаров, Василь Коссак та ін. На сцені виступали актори львівського польського театру, театру Михайла Кропивницького, Миколи Садовського та Марії Заньковецької. Деякі актори «Руської бесіди» виступали на польській сцені, а значна частина була обізнана з мандрівними трупами східних і центральних українських земель.
У репертуарі були п’єси Григорія Квітки-Основ’яненка, водевілі Антона Янковського, Антона Велісовського, Володимир Дмитренка. Театр спочатку очолювали Омелян Бачинський (1864–1867 і 1881), Антон Моленцький (1869–1873). За директорки Теофіли Романович (1874 – 1880) театр відзначався професійним акторським складом і розширенням репертуару, що підготувало ґрунт Івану Біберовичу й Івану Гриневецькому (1882–1892), період директорства яких називають «золотим віком» галицького театру. Вони впровадили на галицьку сцену українську історичну, побутову, міщанську драму, оперу та оперету. Після деякого занепаду по смерті Івана Гриневецького рівень театру знову піднісся за директорства Йосипа Стадника, Романа Сірецького і Степана Чорненького (1913–1914), головним чином через поширення західноєвропейського оперного репертуару та європейської драми.
Однак у 1924 р. товариство «Українська бесіда» було змушене відмовитися від опіки над акторами, внаслідок чого у липні того ж року театр фактично припинив своє існування. За період своєї діяльності він сприяв пробудженню національної свідомості галицьких українців і здобув собі не тільки місце в історії українського національного пробудження на Західній Україні, але й значною мірою спричинив виникнення модерного українського театру в Наддніпрянській Україні.
Наталка СТУДНЯ
Джерело.http://www.territoryterror.org.ua/uk/resources/calendar/details/?newsid=399
