15 листопада 1967 року у Львові був арештований журналіст і правозахисник В’ячеслав Чорновіл. Звинувачений у поширенні завідомо неправдивих вигадок на адресу радянського державного і суспільного ладу, він був засуджений до трьох років позбавлення волі.
В‘ячеслав Чорновіл народився 24 грудня 1937 року в селі Єрки (нині — селище міського типу) Черкаської області. Навчався на філологічному, а згодом — факультеті журналістики Київського державного університету, по закінченні якого працював редактором на телебаченні, літературним критиком, був секретарем комсомолу будівництва Київської ГЕС. У 1964 році він вступив до аспірантури Київського педагогічного інституту, проте до навчання його не допустили через політичні переконання.
З середини 1960-х років Чорновіл долучився до культурницького та суспільно-політичного руху шістдесятників, що являв собою спробу молодих митців унезалежнення своєї творчості від канонів соцреалізму, і став активним учасником правозахисного руху.
4 вересня 1965 року під час прем’єри у кінотеатрі «Україна» фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» разом з Іваном Дзюбою та Василем Стусом він публічно виступив проти арештів української інтелігенції. Підготовлені ним збірники «Правосуддя чи рецидиви терору?» та «Лихо з розуму (Портрети двадцяти “злочинців”)» про переслідування інакомислячих та свавілля влади ілюстрували надуманість обвинувачень та розбіжності між декларованими і реальними правами людини в СРСР.
24 липня 1967 року після прямої вказівки прокурора УРСР Федора Глуха прокурор Львівської області Б. Антоненко порушив кримінальну справу проти Чорновола, звинуваченого у написанні та поширенні наклепницьких вигадок на радянський лад. Під приводом побоювань, що перебуваючи на свободі Чорновіл «може перешкоджати встановленню істини по справі», 31 липня було видано постанову про його арешт. 3 серпня В’ячеслав Чорновіл був арештований та ув’язнений у Львівському КДБ. Процедура слідства нагадувала класичні для радянського правосуддя справи: заперечення права людини звертатися зі скаргами, ігнорування свідків, заявлених підозрюваним тощо, що змусило Чорновола вдатися до дев’ятиденного голодування. Наприкінці жовтня справу було передано до суду.
30 жовтня 1967 року Чорновіл написав заяву у президію Верховної Ради УРСР, Генеральному прокурору УРСР та Львівському обласному суду, в якій, указуючи на численні порушення його прав та необґрунтоване притягнення до відповідальності, попереджав: «Я вичерпав усі можливості протесту проти сваволі й змушений удатися до останнього заходу. Тепер преса й радіо приносять звістки про трудову вахту на честь 50-річчя радянської влади. Я ж змушений у предсвяткові та святкові дні стати на вахту голоду… Оголошуючи з 1 листопада переджовтневу голодівку протесту, я сподіваюся, що хоч цим приверну увагу до залишків сталінсько-беріївської “законності” й, зокрема, до сваволі щодо мене особисто».
15 листопада 1967 року у Львівському обласному суді відбувся розгляд кримінальної справи проти В’ячеслава Чорновола. Йому інкримінувалося поширення завідомо неправдивих вигадок на адресу радянського державного і суспільного ладу (ст.187, ч.1.), за які він отримав максимально допустиме статтею покарання у вигляді позбавлення волі на три роки, проте відбув лише половину терміну за амністією з нагоди 50-річчя радянської влади.
«Я вважаю, що суд наді мною — далеко не рядовий суд, а навіть якоюсь мірою етапний. Бо тут судять не тільки мене як особу, тут судять думку. Тому й рішення, яке ви приймете, торкатиметься не лише Чорновола як такого, а й певних принципів нашого громадського життя. Мене, здається, чи не першого на Україні судять за ст. 187-1. […] Стаття 187-1, як показує суд наді мною, відкриває можливості прямого наступу на права людини мати свою думку, свої переконання» — З останнього слова В. Чорновола, виголошеного на суді 15 листопада 1967 р.
Продовжуючи ведення правозахисної діяльності, з 1970 року Чорновіл почав нелегально видавати машинописний журнал «Український вісник», який інформував про рух опору в Україні. Шукаючи його редакторів, на початку 1972 року він був заарештований вдруге і попри відсутність доказів, був засуджений до 6 років позбавлення волі і 3 років заслання, які відбував у мордовських таборах. У 1979 році на засланні Чорновіл став членом Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод, у 1980 році був заарештований за сфабрикованим звинуваченням у спробі зґвалтування, за що отримав п’ять років якутських таборів.
До України В’ячеслав Чорновіл повернувся у 1985 році, після чого долучився до громадсько-політичної роботи. У незалежній Україні він займався журналістською роботою, політикою, обирався депутатом Верховної Ради України.
Загинув у автомобільній аварії 25 березня 1999 році поблизу міста Бориспіль на Київщині.
Ористарх БАНДРУК
