Більше ніж чверть століття пройшло з того часу як наша Україна здобула нарешті вистраждану незалежність і стала повноцінною європейською державою. Це цей час багато зроблено в напрямку відновлення справжньої історії, але ще дуже багато залишається зробити. Популяризувати наше минуле потрібно на всіх рівня і всіма можливими способами.
Сьогодні, завдяки колекціонеру Юрію Завербному, відкриваємо ще одну невелику ділянку нашої історії – ділянку присвячену Українським січовим стрільцям. 12 чудових поштівок Січового Стрілецтва пропонуємо вашій увазі.
Софія Галечко на початку першої світової війни добровільно вступила до легіону УСС. З 1914 року була санітаркою, розвідницею, стрільцем, четарем. Була командиром чети у 4-й сотні УСС Зенона Носковського. Відзначилась під час боїв на Тернопільщині, зокрема 14 вересня 1915 вмілими діями на чолі чети врятувала від поразки курінь. Нагороджена 10 листопада 1914 року «Медаллю за хоробрість». Того ж року підвищена в званні до підхорунжої. Згодом — хорунжа УСС, відзначилася у боях в Карпатах (зима 1914-15) та Бою за гору Маківку, була нагорожена другою срібною “Медаллю за хоробрість”.
Карпатська операція 1915 року розпочалася з наступу російських армій Південно-Західного фронту у січні-квітні 1915 року з метою виходу на Угорську рівнину й виводу Австро-Угорщини з війни. На противагу німецьке командування “перекинуло” в Карпати на допомогу розташованим там силам 6 свіжих дивізій, що склали так звану Південну армію.
10 січня 1915 року розпочався наступ Південної (німецької), 3-ї та 5-ї австро-угорських армій, які завдавали удари у напрямку міст Самбір та Стрий (Львівська область). Майже одночасно, однак без особливих успіхів, у наступ перейшла російська 8-а армія генерала О. Брусилова.
Вишкіл УСС спочатку належав до Коша УСС, а з листопада 1915 став окремою формацією. Необхідність створення такої формації стала особливо нагальною після кривавих боїв на Бережанщині, у яких Леґіон зазнав значних втрат: понад 1300 осіб вбитими, пораненими і полоненими. Його рештки — близько 150 стрільців — командування корпусу перекинуло в район розташування Коша (село Пісочна біля Миколаєва над Дністром) для поповнення. З них було сформовано Вишкільну Групу УСС, яка розмістилася спочатку в Розвадові. Згодом після поповнення новобранцями місце постою поширилося на села Верин, Надітичі та Рудники.
У роки Першої світової війни — командир сотні, з листопада 1914 р. — куреня легіону Українських січових стрільців. Стрілецькі військові підрозділи під його командуванням відзначилися в боях на Маківці над Стрипою і на Лисоні. Поранений під Потуторами. В листопаді 1918 р. входив до складу Українського генерального військового комісаріату, який очолив підготовку і проведення Листопадового повстання 1918 р. у Львові.
Іван Йосипович Коссак (11 вересня 1876, Дрогобич — 15 січня 1927, Київ) — український військовий і громадський діяч, сотник Легіону Українських Січових Стрільців. Брат Гриця та Василя Коссаків. Закінчив Львівський університет. У Чорткові — професор учительської семінарії, голова філій товариств «Сокіл» (області Чортків), «Сільський господар», директор кредитового товариства «Народний Дім», засновник української приватної гімназії, організатор відділу «Пласту».
18 жовтня півкурінь отамана С. Шухевича дійшов до Борислава, Дрогобича та Нагуєвичів. Сотня І. Коссака розпочала бій під Сільцем з трьома сотнями росіян і 20 жовтня здобула Дрогобич, а сотня Дудинського ввійшла 21 жовтня до Стрия. В бою з гренадерськими частинами вона втратила половину вояків, але утримувала позиції, тоді як австрійські відділи їх покинули. Одночасно сотні І. Коссака, О. Букшованого і М. Барана стримують наступ росіян в околицях Синевідська.
Після боїв під Тухолькою 25 листопада 1914, коли завдяки стрільцям на кілька днів було зупинено російський наступ, сотник УСС Іван Коссак — писав 1 грудня 1914 р. у своєму листі до члена Української Бойової Управи професора Івана Боберського:
“Стрільці — се без пересади цвіт нації, Добули слави — гідно заробили на сю славу і пошану. Хоть воєнне життя прямо страшне — радію, що в наших січових рядах — тих, що тут на полі бою кровцю молоду проливають, витворився гарний і милий настрій, гармонія, якої давніше не було. Се вже не діти, се правдиві потомки славного Запорожжя, се правдиві лицарі–вояки, а генерали не мають слів признання для їх геройських подвигів.”
Бронепотяг «Вільна Україна» — панцерний військовий залізничний склад, що перебував у складі РСЧА, Армії Української Народної Республіки, Української Галицької армії та Добровольчої армії.
Панцерний потяг було відвойовано ІІ-м корпусом Української Галицької Армії під Старокостянтиновом (згідно інших джерел — під Шепетівкою) у серпні 1919 року. Спільно з підрозділами Січових Стрільців брав участь у боях за Київ.
Вільгельм Франц фон Габсбург-Лотрінґен (Василь Вишиваний) (нім. Wilhelm Franz von Habsburg-Lothringen;10 лютого 1895, Пула, Австрійське Примор’я, Австро-Угорщина — 18 серпня 1948, Київ, Українська РСР, СРСР) — український військовий діяч, політик, дипломат, поет, австрійський архікнязь (ерцгерцог) династії Габсбургів, полковник Легіону Українських Січових Стрільців. Вільгельма Габсбурга знали в Україні як Василя Вишиваного, під ім’ям, яке йому дали українські вояки під час Першої Світової Війни. Його вважали одним з неофіційних претендентів на український трон у разі утворення монархічного ладу. Хоча він сам офіційно ніколи не проголошував свої наміри бути українським монархом і навіть не мав до цього можливостей, Василь прославився своїми військовими та дипломатичними здібностями, поезією і любов’ю до України.
Григорій (Гриць) Коссак (7.3.1882 — бл. 1932) – полковник УГА, Народився у Дрогобичі. До 1914 працював вчителем в Ясенівці біля Дрогобича, брав активну участь у роботі товариства “Січових Стрільців” на Дрогобиччині. На початку Першої світової війни був мобілізований до австрійської армії. Згодом відкликаний з діючої армії на прохання “Бойової Управи УСС” для формування УСС.
Василь Дідушок (27 серпня 1889, Княже, Золочівський район, Львівська область — 3 листопада 1937, урочище Сандармох, поблизу Медвеж’єгорська, Карелія, Російська Федерація) — сотник УСС, полковник Армії УНР, начальник штабу Корпусу Січових Стрільців у Києві. Жертва сталінського терору.
Навіть у складних, поінколи безвихідних умовах людина прагне розради, усмішки, дотепного слова. Тому закономірною була поява сатирично-гумористичної преси на бойових фронтах чи в таборових обставинах серед стрільців, військовополонених, інтернованих, біженців, переміщених осіб українського походження. Всю розмаїту палітру засобів критичного і потішного змалювання життя (пародія, фейлетон, памфлет, байка, епіграма, шарж, карикатура, афоризм, каламбур, гротеск, алегорія тощо) можна знайти на сторінках українських видань від 1914 до 1950 р. у різних країнах Європи – на батьківщині, у Польщі, Чехії, Австрії, Німеччині, Італії, Великій Британії.
Цю традицію заклала преса українського січового стрілецтва, коли більшість видань уже в заголовку чи підзаголовку вказувала своє спрямування з обов’язковим наголосом на іронічно-дотепному і критично-глузливому сприйнятті життя. Таким “прямолінійним” чином пояснювалися і конкретні завдання: “УСС” [Українські Січові Стрільці] – “сатиричний орган неінтелігентних інтелігентів. Виходить, коли треба”; “Бомба” – неперіодичний часопис, артистичний (видавала “Артистична горстка”); “Самохотник” – сатирично-гумористичний часопис УСС; “Тифусна одноднівка” – “пам’яткова збірка кварантанників. В коші УСВ”; “Самопал” – “стріляє сам без нічиєї принуки всяку нечисть, лінь, гниль, безхарактерність та подібне хрунівство. Видає: хвабрика запорозьких самопалів”; “Червона калина” – “поважний та гумористично-сатиричний січовий місячник”, “Сміх і горе січового стрільця”.
Ористарх БАНДРУК
Джерела:
