Годинник або дзиґа́р — пристрій для вимірювання часу. Ми навіть не зауважуємо скільки разів на добу ми користуємося цим стародавнім механізмом. Колись предмет розкоші, а сьогодні найбільш повсякденна річ. Від вранішнього будильника до символів на моніторі комп’ютера часомір супроводжує нас усюди. Але чи так було завжди?
Перша документальна згадка про годинник у Львові належить до 1404 р. Вже тоді місто мало свого зеґармайстра, який одержував з міської каси гривню річної плати. Годинникар мав повне забезпечення від міста і в грошах, і в житлі. Окрім тижневої оплати одержував він також гроші на оливу для змазування годинника.
Годинник на ратуші
У 1491 р. закінчується будівництво ратушевої вежі на якій було встановлено годинник. Дзвін до годинника вагою 11 центнерів виготовив львівський людвісар (ливарник) Валентин Фельтен. За допомогою цього дзвона години вибивалися вручну, аж поки через п’ять років чернець Григорій сконструював автоматичний годинниковий механізм.
Під час великої пожежі у 1527 році, коли горіло ціле місто, годинник на вежі ратуші вцiлiв. Однак виявилось, що він потребує ґрунтовного ремонту. Ці роботи виконав майстер Лукаш, а розпис відновив монах-домiнiканець Олексій.
У львівських архівних записах зберігся цікавий факт про те, що 1536 року ливарник С. Сорока за вироком суду отримав покарання — накручувати міський годинник.
1557 року каменяр Павло виготовив для годинника на ратуші чотири циферблати й оздобив їх різьбою з янгольськими голівками, а художник Августин представив на посрібленому циферблаті рух сонця і місяця. Тоді ж годинник оснастили додатковим дзвоном для відбивання чвертей.
У 1571 році нова пожежа знищила все на що було затрачено стільки часу та коштів. Запрошений з Перемишля годинникар Бальтазар Словiк встановив, що старий годинник взагалi не придатний до використання, через що вын був демонтований, а на його мiсце тимчасово встановлено годинник з Галицької брами.
Тим часом Мельхiор Тиль з Слеська приступив до роботи над новим годинником. Всi витрати на цю справу взяло на себе місто. Робота над новим годинником тривала два роки i у 1574 роцi вiн вже зайняв своє мiсце на вежi. Згодом було встановлено дзвiн, що вiдбивав кожнi 15 хвилин, великий залізний хрест для стрiлок, новi гирi, двi линви довжиною по 36 сажнiв, якi спеціально найнята людина висмарувала лоєм i жиром, а також встановили новi циферблати з позолотою.
У 1721 р. на рутуші було встановлено новий годинник, а коли він зносився, місто 1788 р. купило новий – зі скасованого костелу єзуїтів. Але він розбився під час завалення ратуші 1826 р.
У 1836 р. на вежу новозбудованої ратуші був встановлений годинник виготовлений у Вiденському Полiтехнiчному Iнститутi. Опікою над ним зайнявся професор Штемпфер, а професор математики Стражницький у газетi “Mnemozyna” за 1837 рiк подав вичерпну iнформацiю про це чудо механіки.
Та й цьому годинникові не судилося слугувати довго. Він згорів під час подій 1848 р.
В 1851 р., після відбудови, на вежі встановили годинник віденської фабрики Вільгельма Штіле, який слугує львів’янам донині.
Годинник на вежі Галицької брами
Галицька брама стояла на перехресті сучасних вулиць Галицької і Братів Рогатинців. 1430 р. уже згадується вежа і на ній трубач при годиннику. Годинник для Галицької брами виготовив 1549 р. настоятель Бернандинського монастиря за два гарці малмазії (6,56 л. вина). Встановив годинник бернардинець, син львів’янки, Станцель Газовий.
В тому ж 1549 році піднято на вежу годинниковий дзвiн, збудовано приміщення для годинника, а мiському годинникарю, який з того часу повинен був слідкувати за обидвома міськими годинниками, пiднято платню до 12, а згодом – до 15 гр. на тиждень.
Коли псувався ратушний , знімали годинник з Галицької брами і переносили на ратушу.
1564 р. Балтазар Словнік з Перемишля зробив новий годинник для галицької брами, що простояв до середини ХVІІ ст.
У другій половині ХVІІ ст. годинник і сама Галицька брама були такі занедбані, що люстраційна комісія не змогла навіть віднайти ключів від годинникової комори. Механізм заіржавів , а в його коморі оселилися птахи.
Годинник “Дому пір року”
Не можна оминути своєю увагою і один з найцікавіших годинників Львова — сонячний, який розміщений на житловому будинку, що по вул. Вірменській 23.
Споруджений в камені, як і більшість його сусідів, в XVII столітті цей будинок являв собою дві будови розташованих стіна до стіни. Імена їх первинних власників, як і кількох поколінь нащадків, загублені зараз десь на сторінках незвіданих документів.
Але достеменно відомо, що своїм розкішним виглядом, який виділяється на тлі більш скромних сусідів, майбутня перлина архітектури зобов’язана практикуючому доктору Івашкевичу, якому спала на думку ідея об’єднати дві посередні будови в одну. Амбіційність та особистий статус творець нового шедевра явно ставив понад матеріальні блага, адже за кожне додаткове понад трьох дозволених муніципалітетом вікно в ряд по фасаду вздовж червоної лінії забудови в той час доводилося платити чималий податок, а цей будинок їх має цілих два.
Проте свій неповторний вигляд та ім’я “Дім пір року” будівля отримає в 1860-х роках, завдяки реконструкції центрального фасаду скульптором Гавриїлом Красуцьким.
Родзинкою, що виділяє його в стрункому ряду впритул прилеглих до нього будівель, є головний фасад з горельєфним зображенням Хроноса, який утримує сонячний годинник світобудови та табличками сцен з життя селян “Георгіки” Вергілія, що символізують пори року (“оранка” – весна, “жнива” – літо, “чистка льону” – осінь і “весілля” – зима).
Годинники на сакральних спорудах Львова
Годинник на вежі Єзуїтського костелу згадується у 1670 р., тоді його називали «німецьким». Він, на відміну від інших, вибивав не 24, а 12 годин, тобто показував сучасний підрахунок часу.
Пiд час ґрунтовної реставрації костелу у 1702 р. було зведено найвищу на той час вежу у Львові, а на ній 1756 р. встановлено годинник “з великою зручністю для міста та студентів”. Як вже зазначалось, у 1788 р., після скасування ордену єзуїтів австрійським урядом, годинник було перенесено на вежу ратуші.
В першій половині ХVIII століття Діана з Бетумiв Яблоновська подарувала Львову ще один годинник. Він був встановлений на вежі костелу Кармелiтiв взутих, котрий знаходився в районi сучасної вулицi Князя Романа, на дільниці яку займають будинки № 1/3/5, по лiвiй стороні. Цей годинник разом з дзвонами та вежею було знищено у 1769 році.
Майже одночасно з Єзуїтським (1753 р.) з’явився годинник на Бернандиському костелі. Після завалення ратуші це був єдиний годинник у місті, тому магістрат розпорядився, щоб монастир утримував його в доброму стані. Але оскільки механізм був занедбаний магістрат відремонтував його своїм коштом, проте звелів повернути витрачені гроші.
Механізм годинника був такої старої конструкції, що коли близько 1880 р. виникла потреба в його ремонті, ніхто не хотів за це братися. Відремонтували його у Празі, після чого він йшов з великою точністю. Сучасники вважали, що це було також заслугою старого монаха-бернардинця, котрий настільки був закоханий у годинник, що навіть кавалками власного одягу затикав дірки та шпари на вежі, аби навiть найменший порух вітру не зашкодив механізму.
Сучасний механізм годинника Бернандинського костелу виготовлений 1982 року на львівському заводі «Кінескоп» майстром В. Котиком
Годинник на дзвіниці колишньої церкви Св. Духа, що на вул. Коперніка біля головної пошти (тепер музей «Русалки Дністрової») потрапив до Львова у 1786 році зі скасованого монастиря Скиту Манявського. За легендою, він був виготовлений на гроші видатного українського гетьмана Івана Виговського. Перед тим, як встановити на вежу, його відреставрував самбірський майстер Балтазар Ціґлер.
Наприкінці XIX — на початку ХХ століття час вказував також годинник встановлений на вежі церкви Св. Анни (походив з 1862 року).
Годинник на вежi костелу Марiї Магдалини (нині органний зал) встановлений близько 1890 року. Сьогодні його механізм зберігається у Львівській галереї мистецтв ім.Возницького.
Був також годинник на вежi костелу Єлизавети, нинi церква св. Ольги та Єлизавети, який було встановлено на початку ХХ столiття.
Годинники на інших спорудах Львова
Ще одним часоміром Львова є годинник на будівлі управління Львівської залізниці, який виготовили ще перед Першою світовою війною. Зараз старий механізм обслуговують працівники Львівської залізниці.
А також годинник на фасаді будівлі школи № 6, що по вул.Зеленій 22. Будинок для школи Софії Стшалковської було споруджено у 1911-1913 рр. на місці розібраного палацу Замойського. На жаль годинник на цій споруді не працює.
Звісно це далеко не всі годинники нашого міста, а лише одні з найстаріших. У Львові існує ще немало цікавих та унікальних дзиґа́рів. Тих які ми бачимо, або навпаки, не помічаємо проходячи повз щодня. Тож чекайте продовження.
Софія ЛЕГІН
вчений секретар Державного меморіального музею Михайла Грушевського у Львові
Джерела:
Володимир Вуйцик. Leopolitana /за ред. О.Бойко та В.Слободяна. – Львів: ВТНЛ-Класика, 2013 р.
http://clock.awardspace.com/ ; http://1256.lviv.ua/ ; http://www.lvivpost.net/; http://zabytki.in.ua/
Називається, давно я сюди не заходила – розлінилися вже коми ставити. Соромно!