Зі світу львівських книг. Їхні творці, володарі та дещо з закулісся

130
Зі світу львівських книг. Їхні творці, володарі та дещо з закулісся

Книги – морська глибина… Глибина, безумовно, але також книги – були і залишаються товаром, були і залишаються інструментом поширення та популяризації знань, часто, на жаль, навіть знаряддям пропаганди. Відтак уже пуд солі з’їли у розмовах про те, що сучасній Україні необхідно нарощувати обсяги книгодрукування й оживляти внутрішній книжковий ринок. Частково цю функцію беруть на себе різноманітні форуми й площадки, де любителі книг можуть зустрітися. Частково цю ідею перекреслює середньостатистичний українець, який не виказує особливого інтересу до книги й читання. Очевидно, що багато подібних питань поставало і перед жителями попередніх епох. Зокрема, друкуванню й поширенню книг завжди надавали величезного значення. Ці процеси контролювалися державою, а право на дану опцію надавалося лиш відповідним центрам. Одним із таких у XVI XVIIІ століттях на наших теренах було середовище Львівського Успенського братства.

Успенська церква з вежею Корнякта. Рис. Володимира Січинського
Успенська церква з вежею Корнякта. Рис. Володимира Січинського

Купи книгу

На сьогодні опубліковано багато текстів про друкарню Львівського братства й видані у ній книги. Однак, не менш цікавим і важливим, аніж поява книг, було й питання поширення друкованої продукції, регламентація цього процесу. Виявляється, що надруковані книги досить часто продавали і цей товар користувався популярністю. З-поміж братчиків призначали декількох уповноважених, які й несли відповідальність за призначені для продажу та поширення примірники братських друків. Процедура була наступною: під відповідну розписку конкретний братчик брав потрібні йому книги зі складу й продавав їх зацікавленому клієнтові. При цьому, він точно вказувався перелік книг і дату отримання ним останніх. Цей процес завжди відбувалося в присутності інших братчиків. Таких записів досить багато у документації братства. Наприклад, 3 листопада 1690 року “панові Красовському” було видано “Октої”, “Тріоді Пісні”, “Псалтирі”, “Апостоли”, “Євангелії” і “Граматики” на загальну суму майже 2000 злотих.

Апостол 1574 року. Фото з wikimedia.org
Апостол 1574 року. Фото з wikimedia.org

Ціну на конкретний примірник визначало братство, його старші, керівники. Керувалися, при цьому, собівартістю надрукованої продукції, але не тільки. Таким чином, продавець на вартість книг не впливав. Не без того, що існували й різноманітні процедури, якими клієнтів намагалися зацікавити і схилити до більш щедрих покупок. Зокрема, якщо людина бажала взяти багато книг, вона могла розраховувати на певну знижку. Подекуди братство навіть надавалю покупцю кредит на свої книги. Усі торгово-грошові операції з книгами відбувалися у спеціально обладнаному для цього місці, “склепі”, тобто відповідній книжковій лавці.

Вежа Корнякта, 1921 р. Фото: Ян Булгак
Вежа Корнякта, 1921 р. Фото: Ян Булгак

Як можна бачити, процес продажу книг братством було організовано непогано. Звідси й відповідна географія поширення книг із типографії Львівського Успенського братства: це Волинь і Поділля, але також Центральна Україна, Білорусь, Литва, Молдова, навіть Московія. Особливо тісними та інтенсивними були зв’язки між братством й Києвом. Зі Львова до Києва їхало дуже багато книг, саме у цьому напрямку братство й продавало найбільше друків. Особливо інтенсивним цей процес був в роки Хмельниччини, коли робота київської типографії зупинилась. Врешті, якщо про географію поширення, то навіть на терени сучасних Угорщини, Сербії, Македонії, Греції також потрапляли видання, які побачили світ під львівською вежею Корнякта.

Про гроші, які не люблять тиші

Процес продажу книг у Львівському братстві було організовано так, що усі виручені від цього кошти потрапляли до спільної каси братства. На початках гроші вносили до скарбниці один раз на місяць, а пізніше – один раз на квартал. При цьому, контроль за внесення цих коштів і їх вилученням покладався на тих самих братчиків, які відповідали за продаж та поширення виданих їм книг. Братчик вів підрахунок фінансових справ і звітував за книги, які залишалися у нього на руках. Цей процес також суворо регламентувався й контролювався. Наприклад, під 15 червня 1690 року у документах, пов’язаних із функціонуванням Львівського братства, знаходимо запис про видачу коштів отцю Підгірському, проповіднику. При цьому, інформацію деталізовано і вказано, що гроші взято із “вторгованих книг”, не з каси.

Сторінки Тріоді цвітної. – Львів. друкарня Михайла Сльозки, 1666 – 1667 рр
Сторінки Тріоді цвітної. Львів, друкарня Михайла Сльозки, 1666 – 1667 рр

Безумовно, що досить цікавим є і питанням про конкретні суми, виручені за продані книги. Очевидно, що останні були відмінними і змінювалися у залежності від часу та ситуації. Однак, є підстави вважати, що загалом заробіток був дуже навіть непоганим. У одному із записів у статистичних документах братства подано дуже точний і детальний список проданих книг: 5 “Часословів” за 30 злотих, 7 “Часословів” за 35 злотих, 5 “Часословів” за 25 злотих взяв пан Габріель Лонгіш, 2 було продано за 10 злотих панові Павлові Лавришовичу, 1 за 6 злотих панові Сльозці і 3 за 18 злотих купив прибулий з Луцька. Таким чином, загальна сума – це 129 злотих за 24 “Часослови”. Важливо зазначити, що багато надрукованих книг не продавали, а дарували – після відповідного побажання та рекомендацій братчиків: 1 отцям у Крехів, 1 в Успенську церкву у Львові, 2 в монастир у Добромилі, ще один у монастир св. Онуфрія, а 69 “Часословів” друкареві Михайлові Сльозці замість зарплати. Водночас, як виглядає, процес друкування книг все одно був самоокупним і виправданим.

Львів 70-х років минулого століття. Успенська церква та вежа Кортняка
Львів 70-х років минулого століття. Успенська церква та вежа Кортняка

Очевидно, що заснування типографії представниками Львівського братства, перш за все, сприймалося в контексті просвітницьких ідей та як складова боротьби за уми. Водночас, як показала практика, це починання виявилося ще й фінансово виправданим та приносила непогані кошти. У подальшому ці гроші, на рівні із членськими внесками, пожертвами, виручкою за продаж свічок, були запорукою фінансової стійкості братства, його самостійності, використовувалися для забезпечення різних осередків та ініціатив при ньому: утримання школи, типографії, шпиталю, двох священиків, проповідника і диякона Успенської церкви.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

  1. Архив Юго-Западной России. – Киев, 1904. – . Ч. 1. Т.11. – С. 539 – 540, 542.
  2. Архив Юго-Западной России. – Киев, 1904. – . Ч. 1. Т.12. – С. 89 – 92, 227, 237.
  3. Кіт Н. Книготоргівля Львівського ставропігійного братства у XVI – першій половині XVIII століття // Вісник Львівського університету. Серія книгознавство. – Львів, 2007. – Вип. 2. – С. 39 – 53.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.