На Львівщині відкрили ще один пам’ятник видатному українському композитору, основоположнику української естрадної музики Володимиру Івасюку.
… Минулої неділі Володимир Івасюк повернувся до Брюхович у бронзі, й відтепер стоятиме у центрі селища, біля Народного дому, на вулиці свого імені. Зі скрипкою в руках, у вічному поруху, зі своїм улюбленим буковинським кептариком на плечі. Саме таким зобразив його автор пам’ятника брюховецький скульптор Любомир Кукіль.
Як сказав на відкритті селищний голова Володимир Доманський, ідея встановлення пам’ятника композиторові народилася в брюховицькій громаді ще двадцять років тому. «Її подали вчителі місцевої школи. Ще років сімнадцять тому були якісь перші спроби втілення цієї ідеї, але це були важкі роки в економічному сенсі, не було відповідного фінансування, й вона весь час відкладалась. У 2016 році представники двох громадських організацій: «Разом до змін» та фундація «Перспектива» відродили цю ідею і взялись за спорудження пам’ятника, який відтепер буде прикрашати наше чудове селище».
На відкриття пам’ятника Володимиру Івасюку приїхала його рідна сестра Оксана з Чернівців, також племінники, близькі і дальші родичі, друзі, прийшли небайдужі мешканці Брюхович і представнки львівської громади.
«Цей пам’ятник має нагадувати усім, що в світі має бути менше зла, насильства, вбивства, – сказала Оксана Івасюк. – Я вдячна брюховицькій громаді за всі ці зусилля, які були докладені для відкриття. пам’ятника».
Сестра Володимира Івасюка поділились спогадами про те, як вона, молодша від Володі на одинадцять років, приїжджала до Львова на канікули, і брат давав їй список книжок, які вона має прочитати або називав список музеїв, які вона має відвідати у Львові. «А мені так хотілось просто гуляти львівськими вулицями, які мені подобались в різні пори року. Це були прекрасні моменти… Пригадую, коли ми з ним були на морі, він запитав скільки разів я перечитала батькову бібліотеку (а в батька була дуже велика бібліотека). Я відповіла: «Ще перечитую», на що Володя мені сказав: «Я у твоєму віці вже перечитав її декілька разів.Ти повинна багато читати»… Володя міг би багато зробити для української культури. якби він мав змогу працювати, якби залишився живий. На жаль, його Муза замовкла, але він мав і має тисячі послідовників… Цей пам’ятник у Брюховичах – пам’ятник сенсу правди і мистецтва. Дякую вам усім».
На урочистостях відкриття пам’ятника був присутній відомий львівський бандурист Остап Стахів, який навчався у Львівській консерваторії саме в той час, коли в ній вчився Володимир Івасюк.
« У нас велика різниця у віці, десь років вісім, але це тому, що Володя спочатку закінчив медичний інститут, а вже потім вчився в консерваторії, – ділився спогадами Остап Стахів. – Я пам’ятаю той день 1-го травня, коли ми прийшли в консерваторію і побачили вивіску, що розшукується Володимир Івасюк, і якщо хтось щось знає, просимо продзвонити по такому-то телефону. Ми спочатку не повірили, думали, що це просто якесь непорозуміння, але десь в 20-х числах травня вже повідомили, що Володимира Івасюка знайшли мертвим в Брюховицькому лісі… Ми, студенти, були дуже тим засмучені. Під час похорону на Личаківському цвинтарі я стояв дуже близько біля могили і допомагав гробарям опускати труну з тілом Володі. Було таке відчуття, що опускаємо Щось, що не мало бути там закопане…».
Слова мав і скульптор, автор пам’ятника, який був небагатослівним і зізнався, що не вміє багато говорити, а вміє ліпити. Він розповів,що довго трудився над цим пам’ятником, адже спочатку не було матеріалів, фотографій, які б допомогли йому знайти той образ, який відображений у скульптурі. Дуже допоміг йому у цьому відомий львівський фотомитець (нині уже покійний) Любомир Криса, чоловік рідної сестри Володимира Івасюка Галини, за що він йому дуже вдячний.
Цей монумент – данина пам’яті композитору, який саме на території цього населеного пункту відійшов у вічність орієнтовно 24-27 квітня 1979 року (бо точна дата смерті Володлимира Івасюка невідома). 18 травня його тіло знайшли повішеним на дереві в Брюховицькому лісі. Офіційна версія КДБ – самогубство, але уже давно цю брехливу версію спростовано і доведено, що композитор був вбитий. За свій талант, за те, що підніс на високий рівень українську естраду і культуру в цілому. Архіви цієї справи донині зберігаються в Москві під таємний грифом «секретно» і їх не відкривають навіть родичам Володимира Івасюка. Чому? Здогадатись неважко: ще живуть свідки цієї кривавої розправи і можуть пролити світло на цю темну історію.
Пам’ятник Володимиру Івасюку у Брюховичах – третій на Львівщині. Перший був встановлений на його могилі на Личаківському кладовищі у 1990 році. Він зображає молодого композитора поряд із роялем. Це – робота двох талановитих львівських скульпторів Миколи Посікіри та Любомира Яремчука. Одинадцять років влада не дозволяла родині Івасюків поставити пам’ятник на його могилі… Другий пам’ятник у Львові був встановлений у 2011 році на проспекті Тараса Шевченка, недалеко від Львівської консерваторії за кошти музиканта Святослава Вакарчука роботи скульптора Сергія Олешка і архітектора Михайла Ягольника.
Йосип МАРУХНЯК
“…уже давно цю брехливу версію спростовано і доведено, що композитор був вбитий…” Ким спростовано і ким доведено? Насправді Івасюк був у пошані у тодішніх діячів від культури. Виступав на концертах “Пісня року” у Москві, регулярно очолював жюрі різноманітних пісенних конкурсів тощо. Пив, правда, сильно в останні роки. І свідків тому залишилось чимало. То може не варто творити з нього ідола? Чи так вже обов”язково створювати легенду “для прийдешніх поколінь”, як сказали б совєтські пропагандисти?
Ну що за дурниці!
Обов’язково ж під такими статтями з’являється коментар якогось дурня який самовпевнено починає верзти ахінею.
Доповідаю персонально вам, якщо так ліньки ґуґлити: версію про самогубство офіційно спростовано Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, який у 2019 році на замовлення прокуратури провів експертизу і встановив, що за умов, зафіксованих у справі, у такий спосіб на такому дереві людина зросту і комплекції Івасюка самостійно повіситись не могла.
Тепер щодо “пив сильно в останні роки” – які свідки? Як взагалі совість дозволяє на рівному місці оце обсирання чорнороте? Таке поширювали на початку 80-х партійці – і цілком безпідставно! Від слова абсолютно. Та навіть в матеріалах слідчої справи серед допитаних (а слідчі прицільно допитували знайомих і друзів, чи не зловживав часом Івасюк спиртним) всі однозначно стверджували, що не зловживав! Ні колеги, ні однокурсники, ні просто знайомі, ні парторг консерваторії – а парторги в ті часи таки речі знали і зобов’язані були звітувати, тим паче на допиті. Ніколи його не бачили п’яним! На цьому сходяться навіть противники версії його вбивства (такі як Російський Ракітін) – от просто пришити йому алкоголізм ніяк не виходило! Але в бевзів з коментів – запросто! От як, для чого таке от поширювати???
Те, що з Івасюка не треба створювати кумира, а бачити живу людину – не означає приписувати йому неіснуючі гріхи і смакувати вигадані совковою партноменклатурою плітки.
Ну і останнє – те, що Івасюк виступав на піснях року (два рази) і очолював журі на конкурсах – не означає, що до нього не могло виникнути претензій в КДБ. Той таки Висоцький, який вважався опозиційним, жив набагато більш на широку ногу і вільно виїжджав з срср в капіталістичні країни. Тоді як Івасюк був за кордоном лише ЄДИНИЙ раз – у соціалістичній Польщі на Сопоті-74, – незважаючи на те, що мав родину в Канаді. Все. Потім – скільки він не подавав документи – вони або губились, або просто не оформлювались. І якось йому навіть парторг сказала “Івасюк? А ми вже думали, ви втекли за кордон” – натякаючи, що він не вважається партією благонадійним. Та він і не був членом компартії, між іншим. Батько його у гулазі відсидів, а сам Івасюк близько товаришував з опальним Миколайчуком. Так що не треба виставляти його як “радянську людину” – він не був дисидентом, але й прекрасно розумів, в якій країні живе.
І, зрештою, після його смерті його ім’я і твори раптом стали табуйовані – чому? Як так, що після смерті такого популярного композитора на піку популярності після загибелі – ЖОДНОЇ передачі його пам’яті на ТБ чи радіо, ЖОДНОГО концерту на його вшанування?? Перші концерти і телепрограми його пам’яті з’явились аж через 10 років – в кінці 80-х! А до того – ні-ні!
От же ж, огидно, коли люди самі не розуміють, що виписують, але з низьким і підлим захватом поширюють якісь дурні плітки, які хтозна-де й набрались, але ще й повчають і в позу стають. Тьху, як же огидно і ницо.