Не таємниця, що Львівщина надзвичайно багата природними та рукотворними пам’ятками. Часами здається, що бачив якщо не всі, то більшість із них. Проте щоразу відкриваєш для себе щось нове і не перестаєш дивуватися, коли проїжджаєш повз місця, де просто захоплює дух від побаченого.
На жаль, багато з цих перлин занедбані або й, що гірше, руйнуються внаслідок нестачі коштів на відновлення, байдужості, погодних умов та ще цілої низки “причин”. А скільки уже зруйновані.
І більшість з нас навіть не підозрює наскільки ми багаті пам’ятками, зокрема архітектурними.
Недалеко від Золочева (Львівська обл.), якщо рухатися у напрямку Поморян, розташоване село Поляни. Перша писемна згадка про нього датується 1453 роком. До 1946 року село називалося – Риків.
В XVI- на початку XVII ст. село належало до Сєнєнських, Sienienskich, з 1631 р. – до Цетнерів, з 1639 р. – Якубу Собєському. З 1711 р. власником Рикова став королевич Константи Собєський. На початку ХІХ ст. – маєтність переходить до Радзивілів, потім до Кароля Швайкарта (Karol Schweikart). В кінці ХІХ ст. Риків відійшов до Францішка Гурського,а на початку ХХ-го – до Валеріана Вольського з співвласниками.
На в’їзді в село від Золочева, з лівої сторони дороги стоїть парафіяльний костел Петра і Павла. В 1904 році на цьому місці була капличка, зведена на кошти останніх власників.
Оскільки католиків у селі було небагато, то і належали вони до парафії в Поморянах. Але у 1920 році, в зв’язку з переселенням в Риків близько 70 родин поляків, виникла потреба в окремій парафії, яку було створено у 1923 році .
Костел розташовано на північній околиці села. Вівтарем він орієнтований на південний схід, головним фасадом – до дороги. Розмір його невеликий, зате він компактний і красивий, навіть зараз. Особливо коли раптово, ніби нізвідки, виринає на шляху подорожнього.
Хоча храм доволі скромний за розмірами в його архітектурі впізнається модерновий стиль відомого львівського архітектора Юліана Захаревича.
Місцевий священник Броніслав Якубовський залишив парафію в травні 1944 р., забравши з собою лише орнат і келих з храму. Решта костельного майна зараз зберігається в місцевій церкві.
Після війни костел перетворили на колгоспний склад, розділивши наву на два поверхи. В цій якості він використовується дотепер. Про це свідчить напис «склад» на вхідних гратах та фрагмент першотравневого транспаранту, який видніється у вікнах з розбитими, але і досі фантастично красивими, вітражами.
Вчений секретар Державного меморіального музею Михайла Грушевського у Львові
Софія ЛЕГІН
Джерела:
http://www.castles.com.ua; http://templesua.jimdo.com
