З бронзових дзвонів — бронзовий Ілліч?

478
Собор і дзвіниця, вид зі скверу Матері і дитини, 1950-і роки

…Вона простояла в центрі Рівного усього 30 років. Була його окрасою, символом і архітектурною принадою. Переживши війну і окупацію, стала черговою жертвою радянського “благоустрою”.

Олександрівський собор, листівка поч. ХХ ст.
Олександрівський собор, листівка поч. ХХ ст.

Якби не маніакальне прагнення радянської влади до нищення всього, що несло відбиток дорадянських часів, то Рівне нині мало б чимало історичних пам’яток. Однією з таких була б і мурована дзвіниця, що колись височіла поруч із Свято-Воскресенським собором, складаючи разом з ним та ще невеличкою капличкою цілісний архітектурний ансамбль у центрі міста. На щастя, сам собор зберігся, хоча і йому довелося зазнати наруги на своєму віку. Щоправда, нині виглядає він одиноко і наче осиротіло — немає дзвіниці, знесено капличку, знищено старовинну статую Божої Матері, закатано в асфальт старовинні поховання.

Перша дерев’яна дзвіниця
Перша дерев’яна дзвіниця

Дзвін було чути на все місто

Рівненське подружжя Ганна (Домнікія) і Феофілакт Гонопко були заможними містянами. Мали кілька будинків на вулиці Литовській, де й мешкали, та власну справу. Були бездітними. Тому, сподіваючись на Божу милість, займалися благодійністю, щедро жертвуючи на храми. Зокрема робили значні пожертви на потреби Свято-Успенської церкви (нині пам’ятка архітектури XVIII століття національного значення), яку рівняни здавна називають Шевченківською.

Вид на собор і дзвіницю, середина 30-х рр. ХХ ст.
Вид на собор і дзвіницю, середина 30-х рр. ХХ ст.

Набожна пара стала основними жертводавцями зведення дзвіниці при Свято-Воскресенському соборі, віддавши усі свої заощадження — 40 тисяч злотих. При цьому було обумовлено, що в дзвіниці згодом буде їхня сімейна усипальниця. Однак, чи ідея побудови належала подружжю, а чи церковники воліли мати дзвіницю, яка б відповідала величній споруді собору, а не дерев’яну будку з дзвоном, яку й дзвіницею складно назвати, наразі достеменно невідомо.

Ансамбль Свято-Воскресенського собору, 1930-і роки
Ансамбль Свято-Воскресенського собору, 1930-і роки

Але в 1932 році на зміну непримітній дерев’яній дзвіниці, яка явно дисонувала з архітектурою самого собору, з’явилася вишукана, в стилі самого собору, велична споруда. Як свідчать архівні документи, звела її будівельна контора Казиміра Шеліги. А от ім’я автора проекту досі невідоме. У 1931 році проект було затверджено будівельно-технічним відділом магістрату. Історики припускають, що автором проекту споруди міг бути тогочасний міський архітектор Я. Ричгурський-Савіч. Принаймні його підпис стояв на дозвільному документі.

Дзвіниця була розташована окремо від собору, трохи вперед за напрямком руху від бічного входу в собор, з боку тротуару. Вона одночасно слугувала вхідною брамою на подвір’я собору, яке в ті часи було огороджене парканом. Усередині дзвіниці розташовувалися магазинчики з церковним начинням та квітами. Побачити, як виглядав ансамбль собору з дзвіницею та капличкою, тепер можна хіба що на старих світлинах.

Дзвіниця, 1950-і роки
Дзвіниця, 1950-і роки

За спогадами старожилів міста, дзвіниця була дуже гарною. Вона додавала церковній службі ще більшої урочистості, й дуже гармоніювала з Воскресенським собором, створюючи з ним єдиний ансамбль. Була архітектурною домінантою центру старого Рівного. Її висота разом з хрестом становила майже 26 метрів. На стіні висіла табличка з іменами жертводавців. Дзвіниця мала п’ять бронзових дзвонів — один великий і чотири менших. Їх густий, оксамитовий передзвін було чути практично в усіх куточках міста.

Церковне начиння викидали і палили

Дзвіниця біля Свято-Воскресенського собору простояла всього 30 років, переживши перший прихід “совєтів”, війну, окупацію, але здалася перед наступом радянського “благоустрою”. Його жертвою на початку 60-х ледве не став і сам собор. На думку радянських чиновників, він не становив жодної архітектурної та історичної цінності. Тому влада вирішила собор і належні йому приміщення знести, як такі, що заважали реконструкції центру міста. У державному архіві Рівненської області зберігається доповідна записка архітектора міста з цього приводу: “Согласно утвержденного проекта детальной планировки район церкви по ул. Ленинской подлежит застройке пятиэтажными жилыми домами с магазинами и другими встроеными помещениями. Исходя из вышеуказаного, прошу рассмотреть вопрос о закрытии церкви и сноса ряда церковных зданий под многоэтажное жилищное строительство, а именно: 64-квартирного дома с двумя магазинами на первом этаже со стороны сквера Матери и ребенка и такого же дома со стороны ул. Ленинской. Это дает возможность выравнять линию ул. Ленинской в этом месте и застроить ее красивыми зданиями с дешевым квадратным метром жилья”.

Капличка і собор, 1950-і роки
Капличка і собор, 1950-і роки

Однак у керівників міста все ж таки вистачило глузду не зносити храм. Натомість вони поглумилися над ним традиційно. У 1962 році собор закрили, влаштувавши в нижній його частині рибний склад, а у верхній — музей космонавтики та наукового атеїзму. А от дзвіницю, капличку і огорожу храмового подвір’я знесли. Щоправда, стіни дзвіниці довго не давалися руйнівникам, такі були міцні. До розчистки руїн, як зазвичай у таких випадках, залучили солдатів-строковиків. Працювати треба було швидко, аби не створювати напругу серед віруючих. Практично за добу військові знесли огорожу й розчистили місце від руїн дзвіниці й каплички.

Вид на собор і дзвіницю зі скверу, 1950-і роки
Вид на собор і дзвіницю зі скверу, 1950-і роки

Як пригадують старожили, представникам релігійної громади навіть не дали можливості забрати з каплиці церковне начиння. Усе просто викидали на вулицю і палили. Не лише прихожани храму, а й просто звичайні рівняни, дивлячись на “осиротілий” собор, плакали і пошепки кляли владу.

А ще розповідають, буцімто зі знятих бронзових дзвонів згодом вилили бронзового Леніна. Зокрема про це розповідав незмінний “ньюзмейкер” історій з минулого нашого міста Володимир Мануїлович Кулій. Навряд чи є десь документальне підтвердження цим чуткам, проте… Як відомо, пам’ятник Леніну було встановлено на новоствореній площі Леніна (тепер майдан Незалежності) у 1967 році.

Собор і дзвіниця у роки окупації
Собор і дзвіниця у роки окупації (Фото знайдене на інтернет-аукціоні ebay.de та оброблене у фотошопі Василем Гудзієм)

Наругу над головним православним храмом міста припинили лише в 1989 році під тиском громади. У квітні 1989-го храм повернули православній церкві. Відновили та реставрували розписи, облаштували новий іконостас. Відтоді й донині собор служить рівнянам за своїм призначенням. А от дзвіниця, з башти якої незабутній передзвін скликав до храму тисячі містян, зникла назавжди.

Фото з фондів РОКМ

Світлана КАЛЬКО

Джерело: РівнеРетроРитм

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.