На днях жителі Львова, як і всієї України, святкували 205 річницю від дня народження Тараса Шевченка. У нашому місті, біля пам’ятника Кобзарю, навіть рекорд встановили – наймасовіше виконання пісень за текстами Шевченка на бандурах. Останнє видається досить важливим, адже демонструє, що Шевченкове слово, пам’ять про нього, надалі живі і не втрачають актуальності; вони знаходять вияв у нових мистецьких формах і сучасних інтерпретаціях. Радіємо цій події, а водночас пригадуємо, яким галичани бачили Тараса Шевченка 120 років тому. Допоможе нам у цьому дуже цікаве й оригінальне видання поеми “Гайдамаки”.
У далекому 1898 році “накладомь и печатію” українського видавця та журналіста Михайла Білоуса вийшла у світ поема Тараса Шевченка “Гайдамаки”. Діялося це у Коломиї. Сьогодні один з примірників даної книги зберігається у фондах Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка і доступний для зацікавленого читача. Видання дуже цікаве і привертає до себе увагу, адже розкішно ілюстроване малюнками.
Уже на перших сторінках книжечки бачимо типовий, але чимось незвичний для ока портрет Тараса Шевченка. Кобзар наче позує для невидимого фотографа, але виглядає невпевненим і схвильованим. Останнє виражається у макабричному переплетенні пальців рук. Нижче ілюстрації підпис, що її “печатано 4 ма красками”. Далі у книжці подається біографічна стаття, присвячена персоні Тараса Шевченка. Її автором був той самий Михайло Білоус. Стаття супроводжується ілюстраціями місцевості, де виростав Шевченко, його портретами тощо.
Дуже цікавою є стилістика автора, його смислові акценти у тексті. Михайло Білоус не просто розказує факти біографії Кобзаря, але й інколи супроводжує їх відповідними коментарями – розказує про вагу персони Тараса Шевченка, значення його творчості і доцільність вивчення текстів Кобзаря. Оповідаючи про Шевченка, автор згадує і про певні історичні події. Зокрема, про Кримську війну, де Росія воювала з Англією, Францією та Туреччиною. У контексті цих бойових дій друкар та журналіст згадав і про “нашу Австрію”, яка також перекидала війська до прикордонних територій.
У вступній статті аргументовано, чому саме “Гайдамаки” друкують першими. Як зазначав автор передмови, це одна з кращих поем Тараса Шевченка. До того додавав, що якщо читачам сподобається, а “Бог дасть нам прожити”, то в планах видавати і інші напрацювання Тараса Шевченка.
Вступну статтю та основний текст поеми “Гайдамаки” Тараса Шевченка у книжці з’єднує ще одна розвідка, яка належить тому самому Михайлу Білоусу: “Що то були гайдамаки?”. У ній розглядається етимологія і значення слова “гайдамаки”. Також наводяться приклади вживання даного слова у народній традиції та історичному контексті. Неймовірною та наївною видається кінцівка нарису про історію гайдамаків на українських територіях у цій книзі. Михайло Білоус зазначав, що один з очільників повстанців, Максим Залізняк, довідавшись про передсмертні муки іншого ватажка, Івана Гонти, заплакав і помер. Гайдамаки поховали його у степу над Дніпром і розійшлися. На цьому, за Білоусом, їхні виступи вичерпали себе.
На сам кінець, автор детальніше зупинився і на локальному контексті. Зокрема, звернувся до львівських газет, у яких писали, що декілька десятків гайдамаків послали на страту до Львова. Відтак переказав легенду, яку навіть сьогодні можна почути – наче повстанці будували “нову кам’яницю” там, де раніше жив “бургомістр Зиморович, ормянин”. У цьому фрагменті йдеться про кам’яницю військового коменданта міста Феліціана Коритовського (площа Ринок, 29), але фактографічного підтвердження наведена інформація не знаходить.
Михайло Білоус також не надто дбав про доведення цих даних і обмежився лише згадкою. Відтак надалі у книжці подано основний текст поеми “Гайдамаки” Тараса Шевченка, який збагачено ілюстративним матеріалом і коментарями до окремих із частин.
Гортаючи описане вище видання сьогодні, варто не забувати, що у Тараса Шевченка образ гайдамаків піддано значній романтизації – не дарма він жив та творив головно в епоху і в дусі Романтизму. Пізніше гайдамаки, в силу різних причин, стали “своїми” як для українського національного руху, так і для радянської ідеології. Сьогодні важливо розуміти, що цей рух мав різні аспекти та виміри. Були між іншими і бандитизм, анархія, некерованість та жорстокість. Але гайдамаки Шевченка – це продукт його епохи, надмірна героїзація. Якими ще вони були у цього митця – допомагає зрозуміти ознайомлення із розглянутою у цій статті книгою/поемою.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Гулюк Є. “А коли кат не встигає … один другого вішати змушені”: гайдамаки у Львові // Фотографії старого Львова, 2015 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://photo-lviv.in.ua/a-koly-kat-ne-vstyhaje-odyn-druhoho-vishaty-zmusheni-hajdamaky-u-lvovi/
- Шевченко Т. Гайдамаки. – Коломия: накладом і печаттю Михайла Білоуса, 1898. – 140 с.
