Іванка Крип’якевич-Димид. Хананейка

Інтерв’ю Богдана Зятика з художницею, іконописицею, майстринею сакрального мистецтва, їмостю, матір’ю п’яти дітей, лауреаткою премії ім. Василя Стуса, головною художницею та авторкою поліхромії каплиці Стрітення Українського Католицького Університету – Іванкою Крип’якевич-Димид.

 (Продовження…)

І. Д. : Мене питають: «Скільки ви це робили?» – Кажу: «Десять років». – «Скільки-скільки?» – Насправді я це робила рік. Іконостас – місяць-два чи що, і розпис я робила рік. Але тягнулося все десять років. Через фатальне непорозуміння замалювали західну стіну і частину мого тексту. Я впала в депресію після цього. Прийти і побачити, що частини твого розпису нема….

Проєкт, що відтворює замальований розпис західної стіни каплиці Стрітення УКУ. Автор Іванка Крип’якевич-Димид

В процесі малювання я народжувала дітей, в мене ще за той час народилося двоє. І дуже цікава історія з Мойсеєм. Пророк Мойсей намальований, в момент коли падає манна з неба. Тобто, малюючи Мойсея, я була на дев’ятому місяці вагітності, це був 2007 рік. І уяви собі, я завжди сміялася – вагітний іконописець, переважно іконописці – це монахи, тут вагітна іконописиця з таким животом, дев’ятий місяць, ну розумієш, фінал. Я вирішила розпочати цю стіну. Боялася, що коли я буду в декреті, і не дай Бог хтось прийде і цю стіну розпише, тому що це все можливо. Їм  все одно що є проєкт і живий художник. Нема етики якоїсь, розуміння. Ну на холєру вони взяли то і замазали і не спиталися мене?

Якої мари в Парижі, священник твого віку, ну трошки старший, замовляє копію моєї ікони Новомучеників, оригінал якої висить в Соборі Юра у Львові. Бо він її побачив, йому сподобалася, і якійсь хлопець типу Вася з Бродів, каже: «Чувак, я тобі зроблю». І цей Вася з Бродів, робить кальку, точну копію, формат, лики, один до одного в кольорі, композиційно, кольорово, напис. І в Парижі, в церкві св. Володимира, іконостас до якої малював Омелян Мазурик, на бульварі Сен Жермен, в центрі Парижу, єдина українська церква, висить ця потвора! І мені той отець Михайло, якого я вперше в житті бачу, каже:

– Пані Іванко в нас є ваша ікона)
Кажу:
– Ні, у вас немає моєї ікони.
– Та є, ви не повірите!)

Я заходжу, і мені стає погано – бачу здалеку ніби то моя ікона… Я підходжу, і бачу жахливі кострубаті лики, страшний шрифт, написаний задньою лівою ногою, і не розумію що діється, тому що це ніби моя ікона. Кажу, це та? Та, нє та в Юра висить у Львові. Я кажу: отче Михайле, може ви не в курсі, але це кримінальна справа, Ви порушили авторські права. Він тут починає бліднути. Кажу: я нічого не скажу єпископові, але при живому художникові так не робиться, якщо би я померла, окей. Але оскільки я жива, ви мали би в першу чергу спитатися мене, чи я зроблю копію? Я би сказала, нє, я дам Богданові, Степанові. Окей, Богдан, Степан, Кость Маркович, я його попрошу. Чи є Майстерня «Небо на Землі», вони сказали: «Іванко, ми будемо штампувати всі твої ікони, тільки скажи, один до одного». Ти розумієш, але не дядя Вася для Парижу! Сорі, там є Іванчина ікона… розумієш. Там купа людей… Я кажу: це ганьба, по-перше це ганьба для вас, ганьба для Парижу, для мене не знаю, мені соромно на це дивитися… Просто за таке ви мали б бути покарані. Але я не буду робити скандал.

– Ой, вибачте, я вас перепрошую.

Вони не розуміють. Тому я махнула рукою, намалювала цю каплицю. Мені дали таке риштування без страхового поруччя, за яке можна було триматися рукою. От коли я писала цей напис… Ну з такої висоти летіти, ти розумієш що це не дуже приємно. Ось, і я прив’язувалась шнурками. І в мене просто сльози текли тут градом зі страху. Коліна тремтять, на риштуванні я поставила крісло, вилізла на крісло, і трималася за стіну. Це нормально?

Б. З. : Ні.

І. Д. : Наприклад, я намалювала бомбезні проекти намісних ікон. Молодий Христос. Хотіла щоб він був безбородий, такий як намалював Петро Холодний для Семінарії у Львові.

Чому? Бо це є студентська церква. І я хотіла щоб Христос був інший, ніж в усіх храмах. – Ну як в студентській церкві міг бути безбородий Христос? – Міг. І Він в мене був на срібному фоні, такий класний. В мене досі є ці проекти, це мертво народжені діти. Розумієш, бо я вже виносила це, подала, і мені сказали – «Ні». Чому? – «Ну, бо пані Стефа з бухгалтерії сказала, що таке, ще не виділа щоб Христос так виглядав…». Розумієш, це рівень такий був дискусії. «А пані Люба каже, що Він має мати сині очі – та що булочки там в кафе продає. Що Ісус мусить мати сині вочі, тому що в неї в Жовкві в церкві Він мав сині вочі, і вона молиласі, і такі має бути тут. Розумієш, ну не можна у всіх радитися! Коли ти йдеш, перепрошую, до гінеколога чи до стоматолога, ти не радишся, не кажеш, докторе, о тут во мене болить але ви знаєте я вам пораджу, чи я спитаюся когось… пані Любу чим би ви мені мали лікувати?… Ні, ти довіряєш доктору. Якщо ти кличеш художника, то довірся йому, або не клич тоді. Він щось знає більше ніж ти. Не можеш все знати і це нормально. Кожний має свою професію. І це є жах, це не є те що би я могла тут зробити найкраще. Так, було боляче. Дещо є моє, наприклад, я пишаюся цим розбійником. Чому? Бо там заходять священники в ті двері. Це є місце, де вони переодягаються і благорозумний розбійник той, що першим увійшов в Рай. Я це бачила в інших храмах.

Я дуже мало чим пишаюся. Тою стіною, вона фактично є зроблена так як я хотіла. «Ділення хліба», досить мені подобається. Люблю Хананейку, вона правда не дуже гарно намальована, могла бути краще.

Знаєш, чому там є Хананейка?

В Євангелії написано, що щенята їдять крихти, що падають зі стола – це підказка. Отже, якщо трактувати всю вівтарну стіну як картину, то підпис художника має бути в правому нижньому куті. Я хананейка. Чому? Бо збирати крихти зі столу, що падають мені дуже цікаво. Тобто я хананейка з задоволенням.

(Далі буде…)

Записано 28 лютого 2017 р. в каплиці Стрітення Українського Католицького Університету, м. Львів, вул. Свєнціцького 17.

Попередні частини інтерв’ю читайте тут:

1. Іванка Крип’якевич-Димид. Каплиця без назви