Тридцяті добігали кінця. На вулиці Дорошенка, що в ті часи називалась Сикстуська, постав один з найвиразніших комплексів в стилі функціоналізму.
Комплекс складався з двох частин. Перша – була повернута передом до Сикстуської з відступом від червоної лінії забудови.
Друга частина складалась з п’яти прилеглих одне до одного будинків, які були обернені фасадами до скверу(тепер між вулицями Дорошенка і Коперника).
Тодішня преса виділила цей комплекс серед інших функціоналістичних забудов, адже на той час це був найбільший та дуже престижний житловий проект.
В будинках було чудове планування квартир і багаті інтер’єри. За словами пані Олі, яка жила в одному з будинків, теперішні мешканці ретельно стежать за збереженням архітектурної композиції комплексу.
Тому до наших часів добре збереглись оздоби сходів, дверей та вікон.
Тут використали і дерево, і латунь, алебастр та штучний камінь.
Хоч це був цілісний житловий комплекс, та в кожному будинку була якась своя особливість.
У будинках по-різному оздоблені сходові марші – десь дерево і латунь, а в одному з під’їздів поручні мають вставки зі скла, що практично більше ніде не використовувалось у Львові.
Таке рішення додало вишуканості та легкості сходам, будинок за рахунок такого декорування виглядав ще багатше.
Креатив архітектори та проектанти проявили навіть у розробці підлог, десь вони викладені дрібною мозаїкою, десь класичною для «баухаузу» чорно-білою плиткою, а в одному з під’їздів підлога встелена плитами з геометричними візерунками.
Ззовні будинки теж не були позбавлені декору. Одним з найяскравіших мотивів архітектурної композиції – висунуті заокруглені ризаліти, які заакцентовані наріжними вікнами з такими ж заокругленими шибами.
Важливим елементом декорації було і стрічкове скління на фасадах. Воно дуже вдало компонується з тинькованими плитами. Деякі місцеві згадують, що в квартирах між вікнами з часів побудови будинку були ролети, аби затемняти вікна на випадок авіанальотів.
Довоєнні шиби і тиньк досі блищать та переливаються на сонці різними кольорами. В цілому комплекс на Дорошенка поєднав у собі всі можливі декоративні елементи функціоналізму. І це не випадково, адже проекти будинків створювали в єврейських майстернях. Як відомо, найекспресивніші модерністичні споруди зводили саме єврейські архітектори.
Така кількість ризалітів, стрічкового скління чи наріжних вікон з загнутими шибами була до сих пір немислима для Львова. Незвичайним був і план забудови. Поєднання будинків біля вулиці з забудовою в парку.
Ці будинки запроектували в Технічному департаменті міста між 1937 і 1938 роках. Авторами проектів були архітектори Саломон Кейль, Генрик Зандінг і Якуб Менкер. Будинки зводились для польських та єврейських інвесторів.
Кам’яниці виросли вже до половини 1939 року. Будівничі не встигли закінчити композицію прибудинкової території та палісадників, проте все ж вдалось звести огорожі, як того вимагав стиль.
Люди, що вклали гроші в цей комплекс, прожили там всього кілька місяців. Вже у вересні «перші совєти» виселили більшість мешканців люксусових квартир. Згодом туди в’їхала зі своїми сім’ями здебільшого радянська номенклатура. Проте, кажуть, дехто з поляків все ж залишився жити в цих квартирах. Згодом в комплексі проживала не лише партійна еліта, але й художники, професура Політехніки, лікарі та міліціонери. Хоч комплекс дуже відомий і його намагались аналізувати немало дослідників архітектури, інформації не багато. Адже під час радянської окупації зникло чимало документів про ці будинки.
Та зі слів окремих мешканців вдалось дізнатись ще трохи й про міжвоєнні «чудеса техніки», які залишились від перших власників “люксусових” квартир і ще довго дивували наступних.
Як каже Юрій Богданович Дудикевич, кандидат технічних наук, чия родина вселилась сюди після війни, чимало техніки інвестори комплексу замовляли прямо з Німеччини.
Кожен будинок мав мінікотельню. Була двотрубна система опалення. На батареях розміщувались регулятори тепла. Батареї були Siemens & Halske. Емблеми німецької фірми збереглись на деяких з них.
Централізоване було не лише тепло, але й гаряча вода. Лише у 55-му будинку чомусь було пічне опалення. Стояли грубки. Вентиляція відбувалась через систему коменів. Їх мало кожне приміщення в помешканні.
Були в квартирах у своєрідні холодильники. Квадратної форми, вони більше нагадували шафку, ніж сучасні холодильники. В них містились піддони, де кидався лід, а по боках розташовувались полички, на які клали продукти. Лід купували. Зокрема на Левандівці були склади з льодом.
Двірником брали найретельнішого будівельника, він же був і сантехніком, він же міг купувати лід для всього будинку і розносити його.
Кожна квартира мала телефон шведської марки Ericsson. Зазвичай він розташовувався в коридорі. А сантехнікою користувались марки Fillips, керамічною. Були і газові плити, духовки. Газові плити були поєднані з дров’яними. (архітектори були передбачили на випадок війни), вони під’єднувались до димоходів.
В коридорах працювало трихвилинне світло. Кожен будинок мав так званий домофон – панель з кнопками, де вказувались номери квартир. Розташовувався між вхідними дверима та тамбуром.
Гості приходили і натискали на кнопку, тоді дзвонив дзвінок в квартирі. У всіх квартирах також була кнопка виклику служниці, яка жила в коморі біля кухні.
Мирослава ЛЯХОВИЧ
Джерела :
- «Lwów: Miasto, architektura, modernizm». Pod redakcją Bogdana Cherkesa i Andrzeja Szczerskiego. Розділи: «Architektura mieszkaniowa», Jakub Lewicki
- Інформацію також надав мешканець житлового комплексу – Юрій Богданович Дудикевич, кандидат технічних наук, фахівець з енергозаощаджень.