Ярослав Коваль – неординарна постать українського фотоаматорського руху Галичини. Його шлях до фотомистецтва має цікаву історію: десятилітнім хлопчиною обміняв карабін, знайдений його старшим братом на околиці села у період Першої світової війни, на фотоапарат «Ideal-222» відомої німецької фірми «Zeiss». З того часу не випускав фотокамеру з рук. Фотомитця справедливо називали «ковалем галицької фотографії», а світлини – справжніми реліквіями, адже вони «простягають промені у вічність».
Ярослав Коваль народився 1908 р. у с. Цінева Долинського повіту (тепер Рожнятівський район Івано-Франківської області) у заможній селянській родині. Його батько був знаним ковалем, займався торгівлею, мав пасіку і молочарню, мати походила з родини Комарів, майстрів-кушнірів, і мала вирішальний влив на формування естетичних ідеалів і зацікавлень сина.
Початкову школу малий Славко закінчив у рідному селі. У той час у його батьків мешкав інженер Венедикт Стасів, який і дав перші уроки фотосправи юному аматорові. 1918 р. разом із братом Володимиром розпочав навчання в українській приватній класичній гімназії ім. М. Шашкевича в Долині. До слова, тогочасний директор гімназії Лев Редкевич був талановитим фотографом – у коридорчику гімназійного будинку влаштував власне ательє.
1924 р. поляки закрили цю гімназію, юнак перейшов до української гімназії у Рогатині, директором якої у той час був відомий письменник і журналіст Антін Крушельницький. Навчаючись у гімназії, Я. Коваль був активним пластуном, членом фотогуртка, яким опікувався новий директор Микола Чайковський, син письменника Андрія Чайковського. Разом із професором Юліаном Каменецьким вони розгорнули антиалкогольну й антинікотинову агітацію в школах на теренах усієї Галичини. Я. Коваль був автором протиалкогольної відзнаки, першого протиалкогольного гімну, також брав участь у виданні протиалкогольного журналу «Ми молоді» (до кінця життя алкоголю так і не вживав). У Рогатині видрукував на друкарській машинці «збірку» інтимної поезії під назвою «В любовній млості».
1928 р. Я. Коваль закінчив гімназію, 1930 р. став студентом філософського факультету Львівського університету. Записався на лекторат фотографії, де викладав знаменитий майстер фотографії Юзеф Світковський. 1932 р. Я. Коваль виготовив експонати для «Першої української мандрівної протиалкогольної виставки», організованої професором Іваном Раковським у приміщенні музею Наукового товариства імені Шевченка.
Коли у Львові постало Українське фотографічне товариство (УФОТО), Я. Коваль став його активним членом, співпрацював із його друкованим органом – фотомистецьким журналом «Світло й Тінь».
1934 р. переїхав до Рожнятова і відкрив там свою фотомайстерню, яка мала вивіску «Робітня фотографа Ярослава Коваля». Оскільки охочих сфотографуватися було не так і багато, мандрував селами, назбируючи фотоматеріал та придумуючи цікаві рекламні ходи, аби привернути увагу до фотографії. Так, 1935 р. надрукував рекламку (накладом 5000 примірників) і розклеїв на телеграфних стовпах, в якій, зокрема, значилося: «Анна Рабуцька з Каменя. Раяли їй доброго кавалєра аж з Поділля, котрий писав: «Пришли, Анничко, фотографію». Не післала, а довідалися другі дівчата, післали свої фотографії, і тепер буде весілля, бо одну з фотографій жених сподобав. А Анна плаче і нарікає на себе, що не фотографувалася…». Дотепна реклама виявилася ефективною і «бізнес» почав процвітати.
Добрі відгуки про фотографа Коваля із Рожнятова дійшли і до митрополичої резиденції у Підлютому, тож молодий світливець-пластун не оминав жодної нагоди побувати поблизу Кедрових палат Митрополита Андрея Шептицького, «полюючи» за цікавими сюжетами і цікавими людьми. Став особистим фотографом Його Ексцеленції. Із тих часів збереглося близько двадцяти рідкісних світлин із Митрополитом Андреєм Шептицьким, серія портретів «Сучасники Івана Франка», «У колі митців», «У колі Романа Сельського», серед яких портрети Станіслава Людкевича, Олекси Новаківського, Ольги Дучимінської, Ірини Вільде, Романа і Марґіти Сельських, Григорія Смольського, Софії Стадник та ін.
Із приходом у вересні 1939 р. радянських військ у Галичині розпочалися арешти патріотично свідомих галичан, Я. Коваля також було арештовано і вивезено до тюрми у Долині. Через якийсь час його випустили, Я. Коваль викупив патент як фотомитець і заснував артіль під назвою «Художник», працював фотографом і художником у Рожнятові, виготовляючи лозунги, вивіски для крамниць. 1941 р., аби уникнути вивезення на примусові роботи до Німеччини, він за допомогою свого шкільного товариша, завідувача аптекоуправління в Станіславі, влаштувався практикантом в аптеку. 1944 р. його призначено завідувачем цієї аптеки, а після того, як він провів інвентаризацію, його заарештували у серпні того ж року.
Через три місяці станіславський військовий трибунал НКВС звинуватив Я. Коваля у причетності до ОУН та засудив до розстрілу, він більше місяця провів у камері смертників. Врешті вирок було змінено на 25 років каторги. У грудні 1955 р., після 11-річного перебування на Воркуті, Я. Коваля було врешті звільнено. Однак аж до проголошення незалежності України його вважали «неблагонадійним» та за ним пильно стежили органи КДБ.
Повернувся до рідного села, де працював колгоспним фотографом, випускав різноманітні «фотогазети», брав участь у фотоконкурсах, за що нагороджений багатьма дипломами та грамотами. 1961 р. Я. Коваль одружився з Іриною Горбенко, театрознавцем. Упродовж 17-ти років його не прописували до дружини у Львові, і змушений був жити у Добротворі на Львівщині.
Водночас Я. Коваль займався публіцистичною творчістю, публікував у пресі матеріали етнографічної та мистецької тематики. Однак коли 1978 р. він надрукував на сторінках журналу «Жовтень» статтю «З Бережан у широкий світ» про Олену Кульчицьку, його викликали до КДБ та настійливо запропонували писати проти «буржуазних націоналістів». Я. Коваль відмовився, тож йому було заборонено взагалі публікуватися у періодиці, однак він продовжував дописувати під псевдонімом Стефанія Кіцера-Горбенко, використовуючи ім’я тещі.
Перша повоєнна персональна фотовиставка Я. Коваля, на якій було представлено 100 робіт, виконаних у різний час, починаючи з 1925 року, відбулася 1962 р. у Львові і була високо оцінена мистецтвознавцями. 1978 р. було проведено фотовиставку Я. Коваля під назвою «60 років із фотоапаратом». Захоплені відгуки про світлини Ярослава Коваля залишили Ірина Вільде, Роман Федорів, Ростислав Братунь, Микола Колесса, Ярослав Ісаєвич. 1991 р. в Києві відбулася його виставка «Підлюте, липень 35-го. Місяць із життя митрополита Андрея Шептицького», згодом її експонували в США і Канаді.
1991 р. у Львові засновано фотографічно-мистецький журнал «Світло й Тінь», Я. Коваль увійшов до складу редколегії щоквартальника. На його сторінках практично у кожному числі публікував статті з історії українського фотомистецтва. Також дописував до газети «Вісті Бойківщини».
1993 р. світ побачила невеличка збірка «Вірші білі, «сірі», проза та всяка всячина Ярослава Коваля із Ціневи». 1996 р. Я. Коваль видав фотоальбом «Господар Перегінської Пущі» (рідкісні фотографії з життя митрополита Андрея Шептицького). Відійшов у вічність на 89-му році життя, похований у рідному селі.
Ярослав Коваль і на схилі літ залишався дивовижно жвавим і комунікабельним чоловіком – як кажуть, мав той внутрішній запал, який колись не давав змоги здаватися навіть в умовах жорстокого режиму. Зумів до кінця життя пронести оту любов до рідної Галичини, яку фіксував об’єктивом свого старенького фотоапарата. Його власний світ був повнобарвним (хоча сам майстер знімав лише на чорно-білі плівки) – збирав та реставрував дерев’яні скрині, колекціонував елементи вбрання різних етнічних груп українських Карпат, вишивки, екслібриси, конструював колажі з власних знимків, витинанок, каламарів, писав вірші і полемічні статті. Вмів любити життя таким, яким воно є.
Дзвінка ВОРОБКАЛО
Джерела:
- Василечко Л. Він фіксував мить, «простягаючи промені у вічність» // Високий Замок. – 2008. – 16 груд.
- Василечко Л., Максимонько О. Геній у камері смертників // Галичина. – 2009. – 10–14 січ. – С. 19.
- Кирчів А. Коваль галицької фотографії // Карпати. – 2007. – № 10(22) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.karpaty.net.ua/articles_22/koval_fotograph.php.
- Крайній І. Відомий український фотохудожник Ярослав Коваль мав каторжний номер 0-712 і був Почесним сеньйором «Пласту» // Україна молода. – 2004. – 9 верес.
- П. Ярослав Коваль – особистий фотограф Митрополита Андрея Шептицького [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://librozh.at.ua/index/jaroslav_koval_osobistij_fotograf_mitropolita_andreja_sheptickogo/0-40.
- Середа О. Коваль Ярослав // Українська журналістика в іменах : матеріали до енциклоп. слов. — Львів, 2009. — Вип. 16. — С. 144—146.
