На дверях можуть стояти мітки, але також в двері можуть влучати стріли. Як в першому, так і в другому випадку, рано або пізно, але ці двері все ж відкриються і за ними хтось/щось буде стояти. Залежно від того, хто/що саме там стоїть, життя людини також може продовжуватися, або ж … обірватися. Описана ситуація була знайомою для одних жителів Руського воєводства Речі Посполитої, а інші – навіть були героями/антигероями останнього. Отож, якщо вам здається, що фраза “діяння диявола” є лише метафорою, запрошуємо до прочитання наведеного нижче тексту.
Синів та онуків головного героя цієї оповіді їхні сучасники називали дияволятами. Його ж самого означували дияволом. Погодьтеся, що вкрай незвичне найменування, якщо взяти до уваги світогляд, релігійність та моральність людей давніх періодів. З іншого боку, мабуть, все зазначене дійсно можна зрозуміти і виправдати. До прикладу, один із синів нашого героя, Сигізмунд, якось так розгнівався, що порубав 25 беззахисних селян. Також він, шляхом сили та з застосуванням зброї, розігнав шляхетський сеймик – представницький орган влади певної місцевості. Цим, безперечно, дуже “запам’ятався” місцевому старості і за це був розстріляний. А якщо син був таким забіякою, то який же батько?
У батька згаданого вище Сигізмунда, якого звали Станіслав Стадницький і про якого тут скажемо більше, також не завжди добре складалися відносини із оточенням. Цей діяч був учасником декількох військових кампаній, організованих Стефаном Баторієм і вже тоді він запам’ятався сучасникам як хороший стратег і тактик. Натомість, вже по тому розпочались непорозуміння – Стадницький почувався обділеним після перерозподілу трофеїв. Зокрема, не зовсім вдовольнився наданими йому володіннями.
На реакцію довго чекати не довелося. У 1585 році, в Вишні (сьогодні Судова Вишня Мостиського району Львівської області), зібралась шляхта Руського воєводства – для вирішення питань регіону і обрання послів на Сейм. Станіслав Стадницький зірвав це зібрання. Там же публічно виступив проти канцлера Речі Посполитої – Яна Замойського. З тим мав особистий конфлікт.
Та найбільша “гулянка” розпочалась пізніше – коли Річ Посполита залишилась без короля. Після смерті Стефана Баторія Станіслав Стадницький спробував відправити у кращий світ краківського старосту Миколая Зебжидовського. Характерно, що останнє мало місце на сеймику, який проходив у костелі – сакральному місці. У храмі відбулася стрілянина, бійки, але ніхто не постраждав. На цьому пригоди Станіслава Стадницького лише розпочалися. Сформувавши власні військові формування, він став безпосереднім учасником боротьби за корону – підтримав одного з претендентів, Максиміліана Габсбурга. Відтак його конкурента, Зиґмунта Ваза, за допомоги окремих шляхтичів, намагався викрасти. Коли це не вдалося, вчинив декілька нападів на шляхтичів з протилежного табору – когось побили, когось пограбували, щось спалили. Як наслідок, над Стадницьким нависла загроза позбавлення всіх прав і навіть вигнання. Не чекаючи остаточного рішення, він втік до Габсбургів.
Там також вів себе не надто чемно – встиг повоювати з турками. Врешті, коли вдома ситуація налагодилась, Стадницький повернувся і одразу ж став до лав учасників “рокошу” 1606 – 1609 років. Разом із іншими повстанцями, добивався права контролювати короля, мати вплив на його рішення щодо призначення урядовців тощо.
Усі, хто був знайомий із Станіславом Стадницьким, такій поведінці цього авантюриста, безперечно, не дивувалися – чудити він почав з досить юного віку. До прикладу, якось захопив у однієї шляхтянки ліс і наказав рубати там дерева й вивозив до своїх маєтків. Також на його рахунку збройне проникнення до міста, руйнування міської брами і в’язниці. А все тому, аби звільнити одного зі своїх слуг, який був за три кроки від позбавлення голови.
Була у Стадницького і суперечка зі знаними для львів’ян Корняктами. Станіслав Стадницький був боржником знатного купця і торговця. Аби уникнути виплати боргу, спочатку не приходив на суд, а потім сам намагався оскаржити шляхетство Костянтина Корнякта – у випадку удачі борг можна було б не повертати. Але нічого Стадницькому не вдавалося. Відтак він дочекався смерті купця, а по тому напав на села, які сам же й дав йому у заставу. При цьому, пограбував мешканців цих пунктів, спалив майно, а спадкоємцям Корнякта порадив забути про борг у майже 50 тисяч злотих.
Для закріплення “діалогу” ще декілька разів нападав на володіння Корняктів. Під час одного з таких з маєтку винесли все – двері, вікнами і замками. Також тоді познущалися над жінками з родини, а сина Костянтина Корнякта Стадницький утримував у підземеллі, вимагаючи письмової відмови від усіх претензій і боргів. Корнякт так і зробив, але після звільнення засвітився у Львові і всі вимоги поновив, подав скаргу до суду. У Львові Стадницький також зумів знайти Корнякта, знову ж змусив відмовитись від претензій. Зрештою, ця історія закінчилась судом, який змусив Стадницького заплатити Корняктам компенсацію, віддати борги і села.
Не менш гучною була також війна Станіслава Стадницького зі старостою Яном Дрогойовським. Тут не обійшлося без втручання єпископа та короля. Усе розпочалося з суперечки за маєтності, переросло у локальні бійки, як-от недалеко від містечка Хирів, а продовжувалося штурмом Стадницьким і його людьми Перемишля – тоді ядро потрапило в місцеву фару і єпископ наклав на Дрогойовського прокляття. У якійсь з наступних сутичок Стадницький смертельно поранив Дрогойовського списом в груди і той помер. Цей момент використали як підставу, аби Стадницького засудити. Задираку схопив племінник Дрогойовського Ян Гербурт і відправив сидіти до Львова, на території Низького замку. Але до суду справа не дійшла – зовсім швидко під стінами міста виросла армія, зібрана родичами авантюриста, Стадницького вирвали з рук правосуддя.
Не менш захоплюючою і трагічною водночас була війна Станіслава Стадницького з Лукашом Опалінським, маршалком Сейму. Одні шукають причину цього конфлікту у релігійності – Опалінський був католиком, а Стадницький протестантом. Зустрічається також інформація про улюбленого карлика Опалінського, якого викрав Стадницький. У підсумку, протистояня було довгим і залученими до нього були навіть Острозькі та козаки, які підтримали Опалінського. Під час одного з боїв Стадницького було вбито. На його тілі виявили одразу декілька серйозних ран.
Коли відомого авантюриста не стало, його постать обросла легендами. За однією з них, перш ніж напасти на маєток шляхтича, Станіслав Стадницький впускав у браму володінь такого чорну стрілу. За це, як і за всі інші описані вище випади, Станіслав Стадницький і отримав кличку “диявол”.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Byliński J. Stanisław Stadnicki // Polski Słownik Biograficzny [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.ipsb.nina.gov.pl/a/biografia/stanislaw-stadnicki-h-szreniawa-zw-diablem-lancuckim
- Łukasz Opaliński // Tygodnik Ilustrowany. – Warszawa, 1860. – №.41.
- Stanisław Stadnicki // [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://web.archive.org/web/20140714140204/http://www.ruinyizamki.pl
