На тихій і затишній площі Маркіяна Шашкевича, що причаїлася між гамірною вулицею Коперника та мальовничим парком, стоїть велична кам’яниця під номером 3. Її хвилясті балкони, витончений ліпний декор та органічні форми одразу привертають увагу. Це не просто архітектурний шедевр, це — автопортрет, візитівка та, на жаль, одна з небагатьох збережених згадок про талановитого українського зодчого Йосипа Делькевича.
Ім’я, яке незаслужено опинилося в тіні більших постатей, але чия творчість залишила помітний слід на обличчі львівської сецесії. Цей текст — спроба вивести його з небуття, дослідити його шлях і показати, як він, разом з іншими українськими майстрами, творив унікальний стиль, що став архітектурним символом нашої ідентичності.
Шлях до архітектурної вершини
Йосип Делькевич народився у 1883 році в місті Лежайськ, що на території сучасної Польщі [1, с. 248]. Його освіта була тісно пов’язана зі Львовом, який на початку XX століття був потужним центром розвитку мистецтва та науки. Він здобув фахову освіту на архітектурному відділенні знаменитої Львівської політехніки, що було головним осередком підготовки зодчих у Галичині [2, с. 11]. Саме тут він отримав ґрунтовні знання, які згодом допомагали йому творити.
Подібно до багатьох митців того часу, Делькевич не обмежувався лише архітектурою. Він також займався скульптурою, а його роботи вражали поєднанням архітектурної пластики з мальованим декором [3, с. 202]. Це вміння дозволило йому додавати у свої проєкти унікальні декоративні елементи з дерева, виконані в українському народному стилі. [1, с. 249]. Він також був членом об’єднання «Товариство для розвою руської штуки», яке діяло з 1905 по 1914 рік і об’єднувало українських митців [2, с. 14]. Це товариство сприяло розвитку та популяризації українського мистецтва у Галичині.
Заглиблення у львівське мистецьке середовище
Делькевич був тісно інтегрований у львівське українське мистецьке середовище, активно співпрацював з відомими діячами культури. Він був особисто знайомий з митрополитом Андреєм Шептицьким, який був відомим покровителем мистецтва [4, с. 38]. Особливо тісна дружба пов’язувала його з меценатом Стефаном Федаком та, звичайно, з корифеєм української архітектури Іваном Левинським. Коли Левинського у червні 1915 року було заарештовано російськими спецслужбами під час відступу російської армії зі Львова, саме Йосип Делькевич взяв на себе керівництво будівництвом Українського національного театру, проєкт якого було розпочато ще у 1913 році [5]. Цей факт свідчить про високу довіру до Делькевича як до фахівця, який міг успішно продовжити роботу головного майстра. На жаль, через історичні події проєкт театру на площі Маркіяна Шашкевича так і не було реалізовано [1, с. 248].
Цікавий факт! Площа Маркіяна Шашкевича, яка носить свою назву з 1913 року, була придбана товариством «Просвіта» саме для будівництва Українського національного театру [4, с. 42]. На згадку про цей нереалізований проєкт, будинки на цій площі, зокрема №1 та №3, були оздоблені театральними масками [2, с. 12]. Ця декоративна деталь, що прикрашає фасад нинішнього адміністративного будинку №1, є своєрідним мовчазним нагадуванням про амбітні плани української громади.
Архітектурна спадщина Делькевича у Львові
Творчість Делькевича зосереджена переважно на житловій забудові та є яскравим прикладом української сецесії. Серед його відомих робіт — це житлові будинки, що розташовані на площі Шашкевича. Зокрема, прибутковий будинок під номером 3, споруджений у 1906–1908 роках, є його найвідомішим і, на щастя, найкраще збереженим твором [1, с. 250]. Його власна кам’яниця вирізняється пластичними формами фасаду, хвилястими балконами, та розкішним ліпним декором, що демонструє майстерне володіння сецесійним стилем [6, с. 11].
Іншим знаковим проєктом є житловий будинок на пл. Шашкевича, 1. Ця споруда, зведена близько 1905 року, є частиною архітектурного ансамблю площі. Її фасад має витончені декоративні елементи в стилі модерну, доповнені українськими мотивами [2, с. 15].
Також Йосип Делькевич працював над проєктами на вулиці Грюнвальдській (нині — Антоновича). Це кілька житлових будинків, зведених на початку XX століття. Вони характеризуються асиметрією, декоративною ліпниною та поєднанням архітектурної пластики з мальованим декором, що було однією з візитівок його стилю [1, с. 249]. Він також є автором кам’яниці на вулиці Нечуя-Левицького, 19, що виконана в стилі геометричної сецесії [6, с. 14].
Окрім будівництва нових споруд, Делькевич займався також реконструкціями та надбудовами житлових будинків, додаючи їм рис української сецесії. Його творчість була направлена на створення унікального національного стилю, який би виділяв українську архітектуру серед загальноєвропейських течій. На жаль, діяльність Йосипа Делькевича була обірвана його смертю у 1938 році. Похований він на Янівському цвинтарі у Львові, поле 23 [4, с. 52].
Пройшовши повз ці будівлі, варто зупинитися і придивитися до їхніх деталей. В кожній лінії, кожній витійці та кожній декоративній масці відчувається рука майстра, який попри історичні виклики зумів вписати своє ім’я в архітектурну історію Львова. І хоча його ім’я не таке відоме, як імена його колег, його спадщина є невід’ємною частиною архітектурного обличчя нашого міста.
Наталка СТУДНЯ
Список використаних джерел до першої версії:
- Бірюльов Ю. Делькевич Йосип / Ю. Бірюльов // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Коорд. бюро Енцикл. Сучас. України НАН України. – К., 2007. – Т. 7 : Де – Л. – С. 248-249.
- Присяжна Н. Архітектурна спадщина українських архітекторів львівської сецесії / Н. Присяжна // Вісник Львівської національної академії мистецтв. – 2011. – Вип. 22. – С. 11-20.
- Остап’юк О. Мистецтво львівської сецесії / О. Остап’юк // Львівська політехніка: минуле та сучасне. – Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2010. – С. 200-205.
- Івашко Ю. Стефан Федак та українське мистецтво Львова / Ю. Івашко // Народознавчі зошити. – 2018. – Вип. 1. – С. 36-55.
- Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної нації XIX–XX ст. / Я. Грицак. – Київ: Видавництво “Кліо”, 2000. – 320 с.
- Архітектура Львова: Час і стиль / За ред. Ю. Бірюльова. – Львів: Центр Європи, 2008. – 480 с.
