Розмова про вічне, або як у Львові 150 років тому “фальшували” історію

1791
Розмова про вічне, або як у Львові 150 років тому “фальшували” історію

Останніми роками публічний простір часто сколихують новини про непорозуміння між українцями та поляками, які виникали на історичному ґрунті. Якісь взаємні претензії, праворадикалізація з обох боків і конфлікти спалахують на порожньому місці, роблячи дві європейські нації заручниками комплексів. У Львові українці та поляки співіснують віддавна. Протистояння, викликані бажанням самоствердитися, також неодноразово мали місце. У тому числі і в австрійський період, в часі фази національного становлення обох народів. Про одну з таких історій розкажемо нижче.

Львівське видання "Dziennik Literacki". Фото Є. Гулюка
Львівське видання “Dziennik Literacki”. Фото Є. Гулюка

У 50-х і 60-х роках ХІХ століття у Львові видавали журнал “Dziennik Literacki”. Серед редакторів та ініціаторів видання і відомий історик Кароль Шайноха. На сторінках цього ресурсу можна було бачити різні заголовки. Велика частина з них стосувалась історичної проблематики. До прикладу, під 1865 роком є публікація із кричущою назвою “Fałszowanie dziejów”. Початок її досить оптимістичний – зазначається, що непрості стосунки між українцями і поляками наче залишилися у минулому, а одні і інші прийшли до усвідомлення потреби співпраці. Для передання цієї ідеї у тексті використано пафосну фразу – “що Бог з’єднав, того людина не роз’єднає”.

Історик Кароль Шайноха. Фото з http://photo-lviv.in.ua/vulytsya-karolya-shajnohy-abo-de-lyubyv-zihraty-v-shahy-yuzef-pilsudskyj/
Історик Кароль Шайноха. Фото з http://photo-lviv.in.ua/vulytsya-karolya-shajnohy-abo-de-lyubyv-zihraty-v-shahy-yuzef-pilsudskyj/

Сподівання прихильників порозуміння, до якого “Поляки і Русини” прийдуть після сотень років суперечок для загального блага краю, сколихнула одна дрібна публікація. “Експериментів не бракує” – зазначив дописувач видання “Dziennik Literacki” і послався на “руське письмо” “Неділя”, де під псевдонімом “руський школяр” хтось навчав українців, що від початків, у сприйнятті русинів, поляки були неприятелями. Видання “Неділя” було з найкращої сторони охарактеризоване дописувачем “Dziennika” – як таке, що пропонує багато корисної інформації про Євангеліє, астрономію, фізику, господарювання і ін. Це все русинською мовою і з користю для людей. Тому кожен наступний номер “Неділі” викликав схвалення і втіху. Аж до даного, де “руський школяр” “напоює отрутою ненависті до польського народу”, “подає історичні фальші” і неприпустимо висловлюється про значиме для поляків.

Фото Є. Гулюка. Зроблено з видання: Котлобулатова І. Львів на давній поштівці
Фото Є. Гулюка. Зроблено з видання: Котлобулатова І. Львів на давній поштівці

Треба зізнатися, що у словах автора “Fałszowanie dziejów” таки більше рації. Його опонент, “руський школяр”, дійсно перестарався і написав не історію, а казку. Казку, яка ідеально лягає у прокрустове ложе романтичного історіописання та пронаціональної оптики. Проблема тільки в тому, що за цією казкою ми вже третій десяток років вивчаємо історію зазначеного періоду. Вимерли галицькі князі – персонаж позитивний. Народ залишився без голови. Тоді і прийшов з військом король Казимир – персонаж негативний. Він поруйнував замки, позабирав скарби і завоював Львів. Далі поляки сказали боярам, аби ті покинули “руську віру” і перестали “по-руськи” говорити та писати. Одні так і зробили та перейшли на польські блага – стали зрадниками. Інші “боронили своє” і стали героями. Старі повмирали, а молодих “у польських школах вчили” і вони “руського народу відреклися”.

Ісидор Шараневич
Ісидор Шараневич

Дописувач журналу “Dziennik Literacki” мав всі підстави, аби обурюватися, що в коротенькій замітці опонента зібрано так багато “історичної фальші”. Аби розвінчати останнє, він вдався до “Історії Галицько-Володимирської Русі”, яка побачила світ у 1863 році зусиллями Ісидора Шараневича. Далі увага у тексті зосереджується на головних акцентах у праці “руського історика”: про суперечки між елітою “галицько-володимирської” держави, конфлікти між князями; права на престол Любарта, Казимира і навіть угорців, які висловлювали претензії, вказуючи на титули Коломана.

Фото Є. Гулюка. З журналу "Неділя"
Фото Є. Гулюка. З журналу “Неділя”

Ясне діло, що розвінчуючи міф про негативного Казимира, витворений русинами, польський автор водночас і творив свій міф цього правителя – позитивний: Казимир і права на престол мав, і за отруєного родича мстився. Коли прийшов до влади, то ледь не власноруч карав злочинців і несправедливість, захищав селян – його навіть називали “селянським королем”. Хоч правда, що за цього короля містам активно надавалося магдебурзьке право, що сприяло їхньому розвитку. Національні громади в межах міст мали привілеї судитися та жити за своїм правом. З русинами, про що ми зазвичай замовчуємо, ще краще – Казимир звертався до Константинопольського патріарха з проханням затвердити їм митрополита.

Король Казимир ІІІ Великий
Король Казимир ІІІ Великий

Дописувач “Dziennika Literackiego” не говорить про це прямим текстом, але таку думку можемо відчитати у його словах – Казимир був типовим правителем свого часу. Так, він руйнував замки і забирав багатства, але робив це не через власні жорстокість та жадібність. Робив це тому, що на його місці точно так само діяв би Любарт, Данило Романович, будь-який інший князь того часу. Відтак коли ми намагаємося оцінити діячів минулого, варто намагатися зрозуміти їхні мотиви, а не засуджувати дії. Чи можна захистити власну традицію, або правителів, з якими себе ідентифікуєш, шляхом фальсифікацій подій минулого? Автор тексту “Fałszowanie dziejów” вважає, що ні – така людина насправді далека від моральності і звичаїв, які вона ніби намагається відстоювати.

Фото Є. Гулюка. Зроблено з видання: Котлобулатова І. Львів на давній поштівці
Фото Є. Гулюка. Зроблено з видання: Котлобулатова І. Львів на давній поштівці

Не треба забувати, що історія Львова та історії України – це не історія українців. Це історія людей, які на цих територіях проживали. Також треба пам’ятати, що ми не живемо у ХІХ столітті, де все будувалося довкола національного чинника. Неможливо викинути з історії того, що Казимир Великий або ж Луї Анжуйський були правителями наших територій. Тому не варто придумувати міфи про те, які вони погані, немає жодного сенсу у казках ображених чи амбіційних. Краще говорити про те, що в зазначений період було зроблено, куди рухалися, як жили. Для цього і варто дивитися на минуле з різних точок зору, з перспективи різних “правд” і відмінних історичних пам’ятей – це єдина оптика, яка дозволяє не тільки вказувати співрозмовнику на його гріхи, але й побачити колоду у власному оці.  

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

  1. Fałszowanie dziejów // Dziennik Literacki. – Lwów, 1865. – №22. – S. 175 – 176.
  2. Fałszowanie dziejów // Dziennik Literacki. – Lwów, 1865. – №23. – S. 183 – 184.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.