Придорожні хрести північно-західної Волині

0
182
Придорожні хрести північно-західної Волині

Звичай ставити придорожні хрести є дуже розповсюджений майже по цілій Європі; на Заході немає, здається, села, біля якого при дорозі не було б хреста чи фігури. Цей звичай був також і на Україні і до тепер заховався в повній красі на її західніх землях: в Галичині, на Волині і Поліссі.

Хрест на Україну перейшов від Греків в IX столітті, а може і раніше, коли між христіянським Херсонесом і поганською Русью зав’язались торговельні і культурні зносини. Масове розповсюдження придорожних хрестів на Україні, треба думати, розпочинається враз з офіційним приняттям христіянства за Володимира Великого, коли була розпочата боротьба з поганством: ставлено хрести на місцях поганських жертвених каменів, святовидів, правдоподібно ставлено їх також і на місцях призначених під будову церкви: знаємо, що в Греції був такий звичай; вже в VI віці Юстиніян наказув класти хрести всюди, де мають бути церкви.

В історичних документах перший раз згадується придорожний хрест на Україні в XI віці при звістці про смерть Євстратія, печерського ченця, якого Жидове розіп’яли на хресті у степу; в 1215 році було поставлено хреста на Волині коло села Зимна «при сухій дорозі» на могилі забитого Клима Христиніча; на Поділлю є придорожні хрести з датами 1470, 1550, 1640. Пізніше ставлено хрести біля струмочків і криниць як спогад про хрещення, на роздоріжжах, де ховали померлих від наглої смерти; ставили їх також як спомин про визначні події, добрі чи страшні: в пам’ять визволення з кріпацтва, на спогад страшної епідемії холери, чуми і т. д.

Придорожній хрест на Волині
Придорожній хрест на Волині

На Волині коло села Заліси на Ковельщині, при всіх чотирьох в’їздах в село, стоять поперек доріг рядом по три хрести, які мають загородитихолері дорогу до села; поставлено їх підчас одної з епідемій цієї страшної хвороби.

Багато поставлено хрестів підчас великої війни і по її скінченні: щоб Бог дав вернути щасливо, або як поляг хтось з родини в чужій стороні, від своїх далеко – щоб земля була йому легка.

Тепер ставлять хрести на свойому полі просто на «славу Божу», «за відпущення гріхів», «щоб ліпше родило» і т. д.

Після польського повстання в 1865 роді було заборонено ставити придорожні хрести і фігури, їх переслідувано, просто нищено адміністраційною владою по підозрінню їх (неслушному зовсім) в польсько-католицькому походженні, через те, що вони на Московщині не зустрічались.

Тому теж на українських землях, які входили в склад російської держави, є далеко менше придорожніх хрестів, ніж їх є в Галичині, особливо хрестів старших, одначе на Поліссю і на Волині в її північно-західньому куті, серед глухих сіл, непрохідних болот, куди рідше доходили всякі накази, де нарід жив своїм, здавен давна усталеним життям – заховались деревляні старі хрести придорожні; не є вони ріжноманітні у формах, є одностайні як ця земля волинська, є бідні в декораціях, як бідний нарід, що їх ставив. Одначе мають свій вираз: стільки в них смутку, журби, стільки народньої віри…

Придорожній хрест на Волині
Придорожній хрест на Волині

Придорожні хрести північно-західньої Волині є дуже прості. Основою такого хреста є дві перехрещені під прямим кутом поперечниці, творячи прямий чотирьохкутний хрест, в якому нижній кінець є значно довший від позосталих. Далеко рідше зустрічаються хрести шостираменні, повсталі через додання ще одної поперечниці в місці, де була табличка з написом над головою Христа чи де було Його підніжжа. Особливо рідкі є хрести восьмираменні.

Величина хрестів є дуже ріжна: можна зустріти придорожні хрести заввишки півтора метра, а часом дев’ятиметрові, а навіть більші, і такі хрести не є зовсім рідкістю, особливо на північній Любомльщині і Ковельщині. Чим дальше на північ, тим хрести не тільки вищі, але і більша їх кількість: стоять при дорозі, на нивах селянських, на підмоклих багнистих полях, чорніючи на тлі сірого неба, в селах при кожній стежині, криниці, а часом навіть на кожнім дворі.

Декорації їх бідні і не вибагливі; немає навіть на перехрещенні рамен деревляної таблички з вирізаним хрестиком, намальованого на блясі, або вирізбленого з дерева святого Розпяття, що досить часто можна спіткати в південній і східній частині Волині. Часто прибивають до хрестів символи Господньої муки: до бічних рамен з одної сторони молоток, з другої кліщі, нижче перехрещені спис і трость з губкою, під ними маленька драбинка, а ще нижче іноді табличка з тридцяти вирізаними кружками: тридцять серебряників означати мають; часом малюють їх срібною фарбою. Кінці рамен хрестів бувають декоровані. Найпростіше закінчення у вигляді простої деревляної обвідки навколо кожного рамена; на такому хресті така ж обвідка оточує і четвертий довший кінець хреста більш-менш на вишині чоловічого зросту в залежности від величини хреста. Часом прибивають до кінців хрестових рамен, в цьому випадку закруглених, по два вирізаних з дерева півкружка з кожної сторони рамени по одному, таким чином кожне рамя хреста обертається також в осібний хрестик, іноді замість півкружків прибивають кавалки дерева іншої форми. Досить часто можна зустріти на закінченнях вище описаних ще деревляні кульки або шишочки.

Кожний з придорожних хрестів північних повітів Волині завершується маленьким залізним хрестиком. Залізні ті хрестики, ковані місцевими ковалями по усталеній народній традиції, мають багату і ріжноманітну, хоч сталу, від давна означену форму (табл. 1). Починаючи від найпростішого хрестика, збитого з двох кавалків заліза з розплюснутими кінцями, попри цілу їх гаму, кінчаючи найбільш розвиненим, з вибагливо вигнутими лініями і великою кількістю маленьких хрестиків. Всі вони мають свій характер, своє власне обличча, властиве тільки для цього роду хрестиків. Помимо своєї ріжнородности на придорожних хрестах волинської півночі вони повторюються дуже часто, одначе ідентичних кованих хрестів надбаних – немає, принаймні я ніде не зустрічав і навіть тільки зближені форми зустрічаються рідко. Під всіма згаданими хрестиками завжди буває півмісяць, який часом, на хрестах найбагатіше розвинених, переходить в два маленькі, уставлені до себе під певним кутом, хрестики (табл, 1,7).

Придорожні хрести на Волині
Придорожні хрести на Волині

Походження півмісяця над хрестом є ще й досі не достаточно висвітлене: припускають, що хрест на півмісяцю має означати перемогу хрис- тіянства над ісламом; добачують в півмісяцю змінену форму дракона, дві стилізовані галузки процвітшого хреста чи упрощене листя аканту.

На Україні також можна спіткати хрести, на яких півмісяць переходить в стилізовану рослину; такі хрести репродукує Щербаківський, Гуцало, хрест з Могили Шашкевича має під півмісяцем завиті вуса, в яких при певній дозі фантазії можна доглядіти прототипи півмісяця. Данилевич подає хрест (з села Рахманова на Кремянеччині), на якому під півмісяцем є другий півмісяць з ріжками у формі квітки; одначе квітки ці власне є дуже подібні до хрестиків замість півмісяця згаданих мною (Таб. 1, рис. 7). надбанний хрест на церкві в селі Кордишеві має також замість півмісяця такі ж самі хрестики.

Не вступаючи в дискусію на тему символічного значіння півмісяця і його сходження з Візантії, думаю, що на Україні власне півмісяць є первотною формою і має він означати перемогу христіянства над «Турком», а галузки чи квіти розвинулись з півмсяця, як його пізніша стилізація. Півмісяць є формою далеко простішою ніж стилізовані листики чи хрестики, а хоч часом і повстають форми простіші, як редукція більш скомплікованих, одначе в цьому випадку не видається це мені правдоподібним. Кінчики півмісяця переходять в рослинний орнамент, чи в маленькі хрестики на хрестах найбільш розвинених, які, без сумніву, перетворились зі старих, простіших; а трудно припустити, щоб на тих пізніших, більш розвинених хрестах залишились прототипи півмісяців і, навпаки, на найпростіших архаїчних були півмісяці, повсталі як еволюція старих галузок чи квіток.

Півмісяць з двох хрестиків видається мені варіантом перерібки півмісяця, подібної до анальогічної його ж перерібки на стилізовану галузь чи квітку.

Бляшаний півник, як символ невірности Петра, який так часто зустрічається на завершенні придорожних хрестів навіть і на Волині на півдні і сході, на хрестах північних ніколи не буває. Знаю тут лише один випадок завершення хреста півником в селі Куснищах на Любомльщині, і то цей півник уставлений є не безпосередньо на деревляному хресті, лише на маленькому залізному, який завертає хрест деревляний. На надбаннях хрестах соборів Київа і Чернігова були уміщені голуби, які символізували св. Духа. Можливо, що ці голуби змінились пізніше в півників, одначе, думаю, на згаданому хресті в Куснищах цей залізний хрестик з півником, як цілість, не є пережитком старих надбанних хрестів з голубами київського і чернигівського собору. Думаю, що майстер, який його кував, бачив в якійсь місцевості Дубенщини чи Кремянеччини півника на вершку придорожного хреста і хотів в рідному селі зробити такого ж, одначе не хтів змінити і місцевої традиції, опускаючи залізний хрестик; через те сполу ив він тих два завершення придорожного хреста, творячи щось своєрідного, оригінального, в цілости згармонізованого, цікавого, а навіть-дотепного.

Нижній довший кінець хреста майже завади буває прибраний гафтованим рушником або фартухом, часто на одному хресті буває багато таких вишитих декорацій; залежить це від богобійности місцевих жінок і кількости хрестів в близкости. Можливо, що, як думає Волков, є це пережитком звичаю одягати статуї святих; до того звичаю належить також надягати на скульптурне зображення Христа короткої туніки, помимо опасання. Тепер, звичайно, справжнє значіння цього звичаю є затрачене, бо декорують хрести, на яких жадного зображення Христа, чи якого-будь святого, немає. Часто тепер вбирають хрести побожні жінки, ж жертву при якійсь просьбі щоб хтось видужав, дівчата, щоб вийти заміж, або як подяку за якусь поміч, за добрий урожай і т.д. На придорожних хрестах часто буває вирізаний рік поставлення і початок якоїсь молитви.

Ці величезні хрести придорожні, зчорнілі, похилені, мохом оброслі, часом навіть вітром, бурею звалені, це один з багатьох проявів багатої народньої творчости. Це галузь релігійного мистецтва частини нашого народу. Це його смуток, радість, надія. Тут стільки найчистіших почувань, віри, мрій… багато традиції, консерватизму. Це взірці мистецтва дідів наших, документи давніх днів…

Документи розкидані, понищені, незнані.

Стаття українського архітектора і дослідника церковної архітектури Леоніда Маслова, яка надрукована в журналі «Церква і нарід». Кременець. 1937. ч. 8.

Джерело: Хроніки Любарта

Loading...

Напишіть відгук

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.