Великий зрив українського населення Галичини привів до створення Західно-Української Народної республіки. В період з 1-го по 10 листопада 1918 року були сформовані основні органи управління нової держави, в тому числі поштове міністерство – Державний секретаріат пошти та телеграфу, як його тоді називали. Очолив новий уряд активний діяч національно-демократичної партії, організатор українських профспілкових організацій в поштівництві Олександр Пісецький.
Від старої Австрії йому залишився у спадок досить досконалий закон про поштову справу від 05 листопада 1837 р., добре вишколений поштовий персонал, центральна Дирекція пошти і телеграфу для королівства Галичини і Льодомерії та численні поштові відділення на всій території новоутвореної ЗУНР. Біда полягала в тому, що з перших днів існування молода республіка була втягнута у жорстоку боротьбу з поляками, військові фронти поділили і місто Львів, і всю Галичину. Поштарі, здебільшого поляки, саботували розпорядження української влади. Незважаючи на це, вдалося організовано розділити територію ЗУНР на окремі округи, де місцеве урядування турбувалися про всі потреби, в тому числі й поштові. Управи поштових урядів теж перейшли в українські руки. Як описує в своїх спогадах колишній працівник Дирекції пошт і телеграфів ЗОУНР М.Секретар, у Коломиї пошту очолив Микола Івасюк, у Стрию Ярослав Сінгалевич, у Дрогобичі – Іван Калинович, у Станіславові – Теодор Піщак, у Чорткові – Лев Хоміцький, у Бродах – Лев Левицький, у Бучачі – Станіслав Сіяк, у Самборі – Ярослав Хоміцький і т.д.
У Львові вже в перших днях листопада лінія фронту пролягла по вул. Оссолінського-Словацького-Єзуїтський город. Будинок Головної пошти, де містилась центральна Дирекція на всю Галичину, декілька разів переходив з рук у руки. На той час Львові існувало 19 поштових відділень, але більшість з них, так само як і головна пошта, виявились або по польській стороні, або не могли функціонувати через нестачу працівників.
Найбільш організованим виявилось поштове відділення № 8 по вул. Валовій. Розташоване в будинку Товариства ім. М.Качковського, воно було укомплектоване виключно українським персоналом і фактично виконувало роль головної пошти під час військових дій. Через нього велась кореспонденція у доступних для українців південному та південно-східному напрямках. Випустити оригінальні марки в умовах боїв не видавалось можливим, і використовувалися запаси наявних австрійських марок, які гасилися каучуковим штемпелем з українським написом «Львів». Разом з тим начальник 8-го відділення звернувся до зверхників за дозволом здійснити на австрійських марках спеціальний український надрук. Дозвіл було отримано, і у львівського гравера Аппля виготовили восьмикутний металевий штамп з візерунком лева в короні, зверненого наліво, та з написом «Західно – Укр. – Народна – Республіка». Ним було передруковано чорною фарбою австрійські марки: 3h фіолетова – 2200 шт., 5h зелена – 3400 шт., 10h червона – 6700 шт. та 20h темно- і світлозелена – 8000 шт. Декілька десятків пробних надруків зроблено фіолетовою фарбою на марках номіналом 20h. Це були перші українські поштові марки на території ЗУНР. 20 листопада вони поступили у поштовий обіг, але вже 22 листопада українська влада покинула Львів, і поштарі вимушені були евакуюватись у Ходорів, де ці марки використовувались для оплати кореспонденції. Відомі їх гашення штемпелем «Львів», «Ходорів», «Станиславів» і «Коломия». На жаль ряд каталогів, зокрема «Івер», не вказують цих марок або ставлять під сумнів їх поштовий обіг.
Здійснивши евакуацію спочатку до Тернополя, а потім у Станиславів, О. Пісецький залишився без кваліфікованого персоналу вимушений був вести все урядування самостійно, видаючи розпорядження усно або телеграфом без оформлення відповідної документації.
У перших днях січня 1919 року самостійний Державний Секретаріат пошт і телеграфу було скасовано, і на його сонові створена Дирекція у складі реорганізованого Секретаріату шляхів, пошт і телеграфів, який очолював високий урядовець Дирекції Залізниць у Станиславові Іван Мирон. Проте на практиці ситуація складалася інакше – фактично продовжували існувати два Секретаріати. М.Секретар згадував: «Державний секретаріат шляхів з підлеглою йому дирекцією залізниць у Станіславові та державний секретаріат пошт і телеграфів, на чолі з О. Пісецьким і на дальше продовжував своє урядування, користуючись, і на дальше недійсною вже печаткою «Державний Секретаріат Пошт і Телеграфів». Нічим не оправдана амбіція колишнього державного секретаря пошт і телеграфів, що уважав, здається, невідповідним, будучи раз державним секретарем займати опісля нижче становище управителя дирекції пошт і телеграфів, була причиною, що поштово-телеграфної адміністрації не розбудовано а не нав’язано ніякого контакту з підлеглими поштовими урядами».
Незважаючи на усі труднощі, праця над розбудовою національної поштової служби тривала. У березні 1919 р. О. Пісецький виїхав у складі торговельної комісії до Відня, де повинні були бути підписані договори про поштову співпрацю з Австрією та Чехословаччиною, виготовлення оригінальних марок ЗОУНР. До Станіславова прибула поштова місія УНР, яка вивчала можливості створення єдиної поштової служби в об’єднаній українській державі.
Для забезпечення кадрами поштових урядів організовувались короткотермінові курси, які швидко зуміли забезпечити кваліфікованими працівниками не лише цивільну пошту, але й новостворену польову пошту Української Галицької Армії. Велика заслуга в організації цих справ належить керівникові Дирекції пошт і телеграфів, колишньому управителю поштового уряду в Бучачі Станіславу Сіяку. Проте політика і військове становище на Західній Україні погіршувалися з дня на день. Станиславів опинився у фронтовій зоні, і влада ЗОУНР вирішила вибиратись на схід. Ще деякий час адміністрація Дирекції займалася персональними справами поштових урядів на території , зайнятій УГА, але з переходом армії за Збруч і ця акція припинилася. Деякі поштовики знайшли роботу в Кам’янецькій окрузі, дехто перейшов у розпорядження уряду УНР,частина повернулась додому, а частина влилась в кадри польової пошти УГА.
Хоч існування української поштової служби на Західній Україні не було довготривалим, вона вписала славну сторінку в історію змагань нашого народу за власну Державу.
Олександр ШИШКА
Використана література: статті М.Секретара та С.Шрамченка у часописі «Український філателіст» і праця І.Булата «Ilustrated Postage Stamp History of Western Ukrainian Republic 1918-1919»
Джерело: Галицька брама. Грудень, 1996 . – № 23
