До 70-х років ХІХ століття Львовом, його сучасним центром, протікала річка – Полтва. Годі й уявити, що там, де зараз Оперний театр, наприкінці ХVIII століття були болота і ставки! А на сучасній площі Міцкевича русло Полтви колись утворювало невеликий острів.
Через велику протяжність річки та водяні стоки Львовом постійно роїлися комарі та розповсюджувалися хвороби. Щоб уникнути заболочення та поширення хвороб, можновладці вирішили сховати Полтву у підземний каналізаційний колектор. Саркофаг для річки будували понад 35 років.
Впродовж 1870-1939 років довжина каналізації зросла від 15 км до 150 км. У 1890 році Полтву перекрили дубовими балками у районі площ Різні та Зернової, на початку ХХ ст. – до залізничного мосту, а у 1920-х роках — до сучасної вулиці Липинського.
Не всі тепер здогадуються, що під їх ногами, всього на глибині трьох-чотирьох метрів, тече річка. Скептики зневажливо називають її фекалійною, – бо ж тече у каналізації, а мрійники прагнуть визволити Полтву.
Художники розповідають на полотні, яким би міг бути Львів майбутнього – зі своєю повноводною красунею, мріють про львівську Венецію. Архітектори розробляють проекти, шукають фінансування, – аби облаштувати на проспекті Свободи набережну… А Полтва продовжує бігти своїми підземними коридорами.
Вже пора якийсь фільм зняти про Полтвівські колектори-підземелля, типу “Штольні” чи “Зони відчуження” 🙂