Представниця знаної і шанованої родини іудейської громади Дрогобича, Пола Шаліт (Paulina Szalitówna, Paula Szalit) народилася 5 листопада 1886 року. Вона рано виявила свої небуденні музичні дані: вже в чотири роки чітко називала які чорні, а які білі клавіші утворюють акорд.
Початково обдарована дівчинка вчилась в класі свого стрийка Генрика Шаліта в Дрогобичі. Популярний і прогресивний педагог фортепіано, він мав у містечку приватну музичну школу на вул. Св. Яна, 12 (нині вул. Тарнавського), а також, за традицією часу, керував складом-магазином фортепіано і роялів марок «August Förster», «Bechstein», «Caps», «Ibach».
Його педагогічна методика сприяла ранньому і багатогранному розвитку таланту: про це свідчить те, що серед його учнів є кілька уславлених вундеркіндів.
Зокрема, випускник дрогобицької піаністичної школи Г. Шаліта, а далі – професорів Ігнаца Фрідмана й Теодора Лешетицького, піаніст, композитор і педагог Ігнаци Тігерман (Ignacy Tiegerman 1893-1968), здобув значне міжнародне визнання, що засвідчує стаття польськомовного єврейського видання «Chwila»: «Відомий зі своїх недавніх концертів Європою піаніст-дрогобичанин Ігнац Тігерман, будучи на вершині своєї слави, обійняв посаду директора музичної консерваторії в Каїрі, яка є найбільшим вищим музичним закладом у Єгипті. Тігерман, який кілька років присвятив себе виключно педагогічній праці, позавчора виступив з сольною програмою у Memoriał Hall American University в Каїрі. Цим концертом він здобув нечуваний успіх. Багатомовна преса Єгипту не могла дібрати слів захоплення від гри цього маестро клавіатури. Як нам повідомляють, невдовзі він виступить з симфонічним оркестром Єгипетського музичного товариства у головних центрах Єгипту і Палестини» [17, с. 13]. Музикант став вчителем музики єгипетського принца Хасан-Азіз-Хасана, з яким зберіг дружні стосунки.
Українська громада Дрогобича також пишалась вундеркіндом-піаністом з цієї школи – під орудою Генрика Шаліта починав свій професійний шлях Ярослав Северин Сапрун-молодший (1923-1977), який виступав з публічними концертами у прямих трансляціях львівського радіо вже в 10-річному віці (від 1933 року).
У 1941-1942 рр. навчався у класі видатного піаніста і композитора В. Барвінського в державній музичній школі з українською мовою навчання (наставник вважав його одним зі своїх кращих учнів) [1, с. 227]. Продовжив освіту у Віденській музичній академії у класах Вірера та Бруно Зайдльгофера, з успіхом гастролював у країнах Європи. Після еміграції до Південної Америки (Буенос-Айрес), заснував власну школу, а згодом виїхав до США, де працював у набірному цеху друкарні «Свобода».
Повертаючись до головної героїні допису зазначимо, що вона вже в 9-річному віці продовжила навчання у Відні в знаного піаніста Роберта Фішгофа (Robert Fischof). Тоді ж почалися її публічні виступи містами Галичини як піаністки-вундеркінда.
Відомий піаніст Генріх Шенкер (Heinrich Schenker), який, ймовірно, був на одному з її концертів у 1895 році, під враженням від нього писав в своєму щоденнику: «14 лютого дев’ятирічна дитина, Паула Шалліт, продемонструвала дивовижне обдарування. Дівчинка виконувала настільки приголомшливо, що – прямо кажучи – вона перевершила очікування глядачів. Вона вразила велику і дуже вигустувану аудиторію. …. Слухачів захопили найкращі якості її гри: чудовий ритм і елегантно розвинута спритність пальців, а також спосіб, у який її витончене почуття настрою, мелодії і гармонії виходило з них. Щоправда, вони не помічали найкращі якості, якими вона наділена на рівні природного чуття: її тонку педальну техніку, якою вона володіє не гірше за зрілих віртуозів. Ця педальна техніка для неї – не просто активна робота стопою, але дає їй змогу реалізувати своє відчуття мелодії та гармонії, в той час як для більшості піаністів це так і залишається таємницею мистецтва» [8, С. 60]. В подальшому Г. Шенкер був також свідком імпровізації юної піаністки в спільному виступі з 14-річним скрипалем-вундеркіндом Броніславом Губерманом.
5 квітня того ж року Ежені д’Альбер (Eugen d’Alber, учень Ференца Ліста, який невдовзі став її педагогом), писав у відповідь на лист-звернення Г. Шенкера: «Я щиро погоджуюсь з думкою про те, що вона поки що повинна вчитися у Вас, бо ви серйозний музикант і будете спрямовувати панночку в правильному керунку … Мені дуже хотілося б якомога швидше дізнатися, чи точно панночка перейде на навчання до мене, і якщо так, коли. … Отже, ви б взяли на себе узгодження цього з молодою леді від мого імені в проміжний період?» [15].
Наступний етап навчання Поли відбувався під керівництвом кількох прославлених концертуючих піаністів і педагогів. Сам Г. Шенкер підтримував листування зі своєю талановитою ученицею до останніх днів, а також фіксував її здобутки в своєму щоденнику. Від 1896 р. вона вчилась під керівництвом Ежені д’Альбера. Перший публічний виступ як його учениці відбувся у Відні 14 лютого. У віці 10 років Пола дебютувала в Ляйпцігу і Вроцлаві, дивуючи публіку зрілістю своїх прочитань. Щоденник Г. Шенкера 1897 року (дата не вказана) фіксує: «Паула Шаліт готується до концертів: зокрема, фуги Й. С. Баха в cis-moll (5 голосна) і es-moll». Вона виконувала віртуозні та складні для інтерпретації твори Й. С. Баха, Ф. Ліста і Ф. Шопена, а поряд з ними – свої власні композиції. Ще одна європейська знаменитість, піаніст-галичанин Артур Шнабель, який був на одному з цих концертів, назвав її «найздібнішим дитям світової піаністики».
Неодноразово вона виступала у Відні, численних містах Німеччини та Польщі. Її концертні програми були відзначені численними захопленими відгуками у пресі, зокрема такими як:
«Музичні шанувальники у Відні дуже зацікавились дитячим феноменом, Полою Шаліт, у віці десяти років. Коли вона ще не носила довгого одягу, підбирала на піаніно одним пальцем ноти пісеньок, які вона почула, співала, і задовго до того, як вона мала уявлення про друковані ноти, вона грала мелодії власного компонування – пісні, танці тощо. Її музична техніка не культивувалася, поки їй не виповнилося сім років. Спочатку її навчав дядько, а далі – професор Фішгоф і Ежені д’Альбер. Кажуть, гра маленької Паули чарівна, не тільки завдяки її чіткій техніці і енергійному звуку, що дивує від рук настільки малих, що вони навряд чи можуть розтягнутись на октаву, а також тому, що мала Паула має дуже розумних батьків, які бачать, що вона не перевершує своїх сил. Вона ніколи не гастролювала на концертах, а лише з’явилася на публіці у Відні, Празі та Берліні» [18, с. 346].
І ще один відгук: «Вона є володаркою свого інструменту у всіх відношеннях; вона розуміє свій геній. Що стосується техніки в звичайному розумінні, то вона не має чого вчитися … Її фразування є природним і невимушеним, вона ніколи не прагне ефекту, але лише строгої продуманості … Міс Шаліт наділена мудрістю, яка охоплює внутрішній зміст мистецтва, духовністю, що бачить у ньому більше ніж чуттєву красу звуків … за майже загальною згодою вона була визнана митцем, наділеним цілком винятковими даними» [7, с. 130].
Іноді відгуки преси були більш стриманими, наприклад:
«В її прочитанні творів Бетховена, Мендельсона і Шопена була відсутня глибина почуттів, але вони демонстрували розум і музикальність, які, в поєднанні з делікатним туше і прекрасною виконавською технікою, свідчать про виняткові здібності» [11, с 120].
Вона була описана авторитетним німецьким музичним критиком Вальтером Німаном як «справжній феномен піаністичного та музичного таланту» [12, с. 155].
Від наступного (1898) року юна Паула навчалась у Юзефа (Йосифа) Гофмана (Josef Hofmann) і вже будучи його ученицею здійснила низку концертних виступів в Перетербургу і Москві. Після від’їзду Й. Гофмана до США та за його рекомендацією 13-річна піаністка потрапляє в клас до Теодора Лешетицького (Theodor Leschetizky), віденського педагога, про якого мріяли всі тогочасні піаністи (навчається в нього у 1899-1901 рр.). Анонс на її виступ у «Wiener Abendpost» вказує: «Пола Шаліт, ще дуже молода, володіє біглістю, карколомною технікою, що демонструє великий темперамент і дотик генія. Д-р Генріх Шенкер ввів її в музичне мистецтво, з усією ґрунтовністю і базовими навичками, а в подальшому її талант розвивається під керівництвом Теодора Лешетицького» [19, с. 20]. Далі були тріумфальні виступи в Берліні (1902, 1904, 1907) і Варшаві (1903, 1905), численні концерти у Львові і Кракові (1904), в тому ж році відбулося велике турне Англією і Скандинавією.
Все частіше молода піаністка компонувала сама, насамперед для фортепіано, а свої нотні збірки, і окремі композиції друкувала найчастіше у видавництві Riesa i Erlera в Берліні, а також у Відні і Ляпцігу.
З її доробку вдалося встановити фортепіанні твори: «Intermezzo» cis-moll, «Traeumerei» (1897), цикл п’єс «Morceaux», op. 2 (1900, присвячений вчителю Е. д’Альберу) (1. «Rêverie. Impromptu», 2. «Mazurka. Valse», 3. «Tendresse. Scène de Ballet», 4. «Intermezzo. Gavotte»), цикл «Klavierstücke» ор. 3 (1. «Praeludium» f-moll, 2. «Carpiccio», 3. «Intermezzo» f-moll, 4. «Impromptu»), а також твори для голосу і фортепіано (1897) «Im Winter» («Schlaf ein, mein süsses Kind», «Tanzlied aus Dalekarlien» («Komm’, o komm’, lieb Mädchen»).
2 вересня 1906 року Г. Шенкер записав у своєму щоденнику: «Пола Шаліт викладає у Львові – це кінець вундеркінда?!». Справді з цього року (музикантці за два місяці виповнилося 20 років) її ім’я знаходимо серед педагогів прогресивного новаторського приватного навчального закладу – Львівського музичного інституту Анни Нєментовської (який згодом став Консерваторією ім. К. Шимановського). ЛМІ відрізнявся великою відкритістю інноваційним методикам і практикою запрошення до співпраці «доїжджаючих професорів» – європейських світил з Кракова, Відня, Варшави, Мілану та ін., які кілька разів на рік у Львові відвідували пописи учнів та студентів, проводили майстер-класи, давали публічні концерти на престижних сценах міста. Не менш активними в плані концертування були й постійні педагоги закладу. Востаннє на сцену Пола Шаліт вийшла 17 жовтня 1913 року в камерній програмі, в якій також брав участь славетний польський скрипаль Павєл Коханський.
Про успішність педагогічної роботи молодої викладачки класу фортепіано та подальший період її життя відомо дуже мало. Очевидно вже тоді й почалися проблеми з психічним здоров’ям. Зберігся один лист 1918 року від Поли Шаліт до Г. Шенкера з її портретом.
А 13 листопада 1918 року Г. Шенкер записав у своєму щоденнику: «Місіс Пайрамолл передала мені лист від міс Шаліт, в якому вона просить моєї поради в своєму важкому становищі» (очевидно пряме листування їй не завжди недоступне); і двома днями пізніше: «До міс. Szalit (лист): Я рекомендую терпіння: невтомність при проведенні уроків – це випробуваний і перевірений рецепт».
У 1920 році Пола Шаліт пішла з життя, будучи пацієнткою закладу для нервово хворих у Львові на Кульпаркові.
Як іудейка, вона була похована на маленькому запущеному єврейському цвинтарі поблизу закладу, від якого нині залишився лише спомин.
Можливо, архіви лікарні з великою історією, могли б привідкрити завісу сумного завершення шляху тендітної квітки музичного Дрогобича початку минулого століття.
Роксоляна ГАВАЛЮК
музикознавець, викладач КЗ ЛОР ЛМК ім. С. Людкевича
Література:
- Карась Г. Збереження і популяризація творчої спадщини Василя Барвінського митцями українського зарубіжжя. Прикарпатський вісник НТШ. Слово. 2009. № 2 (6). С. 222–235.
- Наш 10-літній пяніст у радіо. Діло.1933. № 83. Березень, 4.
- Cohen Aaron I. Szalitowna (Szalit), Paulina.International Encyclopedia of Women Composers. New York: Books & Music (1987), p. 683.
- Die Zeit, February 22, 1896.
- Dybowski S. Słownik pianistów polskich [Dictionary of Polish Pianists]. Warsaw: Selene, 2003. 879
- Dziadek M. Szalitówna Paulina, [w:] Leksykon muzyków pedagogów.PSB, t. XLVIII; EM PWM, t. X.
- A.B. as quoted in The Academy and Literature, Jan. 30, 1904, p. 130.
- Federhofer H. Heinrich Schenker: Nach Tagebüchern und Briefen. Oswald Jonas Memorial Collection. University of California, Riverside (Hildesheim: Georg Olms Verlag, 1985), p. 60.
- Federhofer H. Heinrich Schenker als Essayist und Kritiker … (Hildesheim: Georg Olms, 1990), pp. 321‒322 [complete review of February 14, 1896 concert, in Die Zeit, February 22, 1896].
- Harold C. Schonberg. The Great Pianists. New York: Simon and Schuster, 1963. 353.
- London Concerts and Recitals: Pianoforte Recitals.Musical Times. 1, 1904. p. 120.
- Niemann W. Meister des Klaviers. Berlin 1919. 155.
- Paula Szalit [Paulina Szalitówna] Schenker Documents Online. – URL : http://www.schenkerdocumentsonline.org/profiles/person/entity-000878.html
- Polski kalendarz muzyczny na rok 1920, red. M. Skolimowski, Warszawa: Polska Artystyczna,1920.
- Schenker H. Selected Correspondence, ed. Ian Bent, David Bretherton and William Drabkin (Woodbridge: The Boydell Press, 2014), pp. 4‒5 [complete letter of April 5, 1906 from d’Albert to Schenker].
- Schonberg H. The Great Pianists. New York: Simon & Schuster, 1963. 353.
- Sukces drohobyczanina na estradah koncertowyh Egipty. Chwila. 1935. № Mach, 31. s. 13.
- (Untitled notice), Werner’s magazine (Chicago: Werner’s Magazine, v. 19 (Jan.-Aug. 1897), p. 346.
- Wiener Abendpost. 1897. Nowember, 28. S. 20.
