Почесний вусань Львова

Францішек Смолька (1810—1899) — справжній львів’янин, масон, правник, бунтівник, парламентарист, почесний грома­дянин Львова та Кракова. І людина з фантастичним почуттям гумору. Син німецького урядника та угорки, який був абсолют­ним польським патріотом. За участь у таємній організації, що боролась проти Австрії за національне визволення Польщі, був засуджений.

Проте того дня, коли йому прочитали вирок, що передбачав його страту через повішення, через кілька хвилин було оголошено рішення про амністію. Цікаво було б дізна­тись, про що думав він в оті «декілька хвилин». Францішка, що вийшов з в’язниці, патріотично налаштовані громадяни через кілька років об­рали депутатом до авс­трійського парламенту.

Як і коли вдалось поєд­нати в одній людині так багато суперечностей? Можливо, ця історія почалась тоді, коли Францішек Смолька, як шлях до демонстрації власної постави, прийняв рішення запустити знамениті на всю Австро-Угорську імперію вуса? Щонайменше кільканадцять сантиметрів довжи­ни. Ще й руді. Незабутнє видовище. Розповідають, що сам найясніший цісар Франц Йосиф І був настільки вражений зовнішнім виглядом епатажного делегата від Галичини, що навіть перервав одну зі своїх промов. Бороду та вуса Смольки тоді розцінили як провокативну демонстрацію нелояльності щодо монаршо­го двору та під загрозою арешту і покарання наказали зголити.

Повернути цю красу Смолька зміг лише в 1860 році після того, як коронний край отримав автономію. Саме Францішек Смолька спричинився до появи одного з найкращих політичних жартів того часу. Під час бенкету, організованого в приміщенні місь­кої Ради Львова на честь святкування його багаторічної полі­тичної діяльності, граф Войцех Дідушицький звернувся до ньо­го з наступними словами: «Стародавні греки вірять, що кожну новонароджену дитину цілує муза. Куди поцілує, там у людини і проявляється талант. Де ж тебе, шановний ювіляре, поцілува­ла ця муза, якщо ти стільки років справно сидиш у парламенті Австро-Угорщини?» Очевидно, відповідь Смольки на цю про­мову була не менш оригінальною.

У житті він також вирізнявся нетиповими вчинками. Наприклад, тоді, коли купував пса та рушницю і лише пізніше по­чинав обговорення пла­ну, де б то купити ліс для полювання. Чи тоді, коли ініціював та особисто фізично допомагав меш­канцям під час насипан­ня на горі Високий Замок у Львові «кургану Люблінської унії».

На сьогоднішній пл. Генерала Григоренка до початку Другої світової війни стояв «вусатий пам’ятник» Смольки, біля якого полюбляли збиратись міські перевізники-фіакри. Багато з них мали оригінальні вуса.

Ігор ЛИЛЬО

Джерело:

Гастрономічні шляхи Каменяра // Лильо І. Львівська кухня / Ігор Лильо. – Харків : Фоліо, 2015. – С. 180-182.