Під німецькою окупацією. Фрагмент біографії бл. свщмч. Климентія Шептицького. Частина І

857
Під німецькою окупацією. Фрагмент біографії бл. свщмч. Климентія Шептицького. Частина І

Після встановлення німецько-фашистської влади, у перших місяцях життя почало повертатися до передвоєнної норми. Не маємо інформації, але припускаємо, що в ці місяці о. Климентій Шептицький робив ревізію стану студитських монаших згромаджень, налагоджував їх діяльність, допомагав братові Андрею у виконанні його обов’язків та відбудові зруйнованого.

Зі зрозумілих причин, згадок у пресі про о. Климентія в цьому часі небагато. Одну з них знаходимо восени 1941 року в повідомленні про похорон др. Костя Левицького герба Рогаля, одного з найвизначніших українських політичних діячів з кін. ХІХ століття, який помер 12 листопада 1941 року.

[Остання дорога д-ра К. Левицького // Львівські Вісті. — № 87. — 18 листопада 1941 р. — С. 3]

Брати Шептицькі – Митрополит Андрей і ігумен Климентій – з сестрами-монахинями та гостями у Підлютому.
Брати Шептицькі – Митрополит Андрей і ігумен Климентій – з сестрами-монахинями та гостями у Підлютому.

У лютому 1942 року натрапляємо на повідомлення про те, що ігумен Шептицький дав пожертву, зложену в Українському Крайовому Комітеті від 4 по 16 лютого для потреб українських полонених та жертв більшовицького терору. Отець Климентій задекларував, що даватиме для українських полонених щомісячно по 30 злотих і вніс пожертву на чотири місяці наперед — 120 злотих.

[Вісті з У. К. К. // Львівські Вісті. — № 36. — 19 лютого 1942 р. — С. 5]

На початку зими 1941 року у братів Шептицьких гостювали дочки Леона Шептицького Ганна й Іза. 20-го грудня того року вони написали листа до маминої сестри монахині Марії Кристи, в якому згадували, що «Стрики оба здорові і там така погідна, мила і не земська атмосфера».

[Sister Maria Krysta Szembek and her memoirs / Andrzej A. Zięba; [transl. From pol. By Bohdan Struminsky] // Harvard Ukrainian Studies. Vol. XV. — № 1/2 1991. — С. 165]

Надзвичайно важливими є листи о. Климентія до брата Станіслава Шептицького з лютого 1942 року. Він згадує в них про долю маєтків у Прилбичах та дім сім’ї Леона Шептицького на вул. Зеленій у Львові. Після довгої бюрократичної процедури, йому все ж вдається повернути цей дім у власність родини Шептицьких і домогтися від німецької армії компенсації за розквартирування тут мешканців. Отримані гроші він щомісяця надсилатиме до Корчини і в такий спосіб фінансово допомагатиме дочкам брата Леона та дружині Яна Сильвестра. Колись одна з найбагатших сімей Галичини в умовах німецької окупації виживала, власне, у такий спосіб.

Твердиня Кам’янець в Одриконю коло Корчини (Польща). Частина замку належала до генерала Станіслава графа Шептицького. Картина авторства Генрика Грабовського (1880)
Твердиня Кам’янець в Одриконю коло Корчини (Польща). Частина замку належала до генерала Станіслава графа Шептицького. Картина авторства Генрика Грабовського (1880)

Львів, 08.02.1942 р.
Станіславові Шептицькому — Корчина
Мій дуже дорогий і коханий Стасю!
Саме вчора прийшов Твій лист від 2-го, і Р., і я найсердечніше Тобі за нього дякуємо. Ми радіємо, що в Корчині всі здорові. Тут також, дякувати Господу, якось живеться, і ще ми не терпимо холоду q голоду, як багато інших. Добре, що Ти вирішив із приїздом почекати, доки потепліє, бо тепер дуже важко подорожувати. Двоє наших знайомих їхали зі Сянока у Львів: один їхав дві доби, а інший мусив у Самборі прочекати 15 годин, а там — розбитий двірець; довелося їхати у товарно­му вагоні, очевидно, у великому товаристві.
Стосовно помешкання на Зеленій, то ще веду суперечку з генералом Тройгендером, який стверджує, що дім йому був відданий, а я — що не був націоналізований, і, здається, ми виграємо, військо ж чекає на результат і готове заплатити орендну плату. Ані з Прил.[бич], ані з Дев’ят.[ик] не знаю цих панів, що там «Verwalterami» [адміністраторами — І. М.], я боюся, аби їхнім виключним піклуванням не стали власні капшуки, але на провінції мають впливових протеже, котрі на своє копито переробляють те, що зі Львова наказують. Дякувати Господу, сильні морози якось припинилися, може, не повернуться; поки страшно думати про солдатів на фронті серед тамтешнього холоду й снігу.
2 лютого був мороз, отже, як мовиться, ведмідь пащу розкриває, бо весна близька! Дай Боже. Тиф, дякувати Господу, в країні згасає. Кн. Терезі я співчуваю, як товариш по недолі; я також невдовзі муситиму думати про операцію, адже щораз гірше бачу: ні окуляри, ні ліки не помагають.
Р. кашляє, однак, зрештою, добре тримається й працює, як завжди. Новий суфраган о. Сліпий вже ним оголошений, поки що ще двома семінаріями опікується — малою й великою.
Найсердечніше вітання, мої дуже дорогі, для Тебе, Стасі [дружини Станіслава — І. М.], Гані й Ізи, Бог з Вами.
Твій о. Климент

7 травня 1942 р. о. Климентій очолив Митрополичий церковний суд І-ої інстанції. Церковний суд належав до організаційної структури Митрополичого ординаріату. Його одноголосно обрано на черговій сесії архиєпархіальних соборів: у голосуванні брало участь 116 священиків-делегатів [188, арк. 7]. До компетенції о. Климентія входила організація судочинства, головування на усіх судових справах та затвердження актів Митрополичого суду.

[ЦДІАЛ. — Ф. 201. — Греко-католицька митрополича консисторія, м. Львів, 1300 – 1945 рр. — Оп. 1р. — Спр. 12. Протоколи урочистого засідання Львівського архієпархі-ального Собору, 1942 р. — Арк. 7]

Софія графиня Шембек (1885–1974), пізніша монахиня Марія Криста
Софія графиня Шембек (1885–1974), пізніша монахиня Марія Криста

Про внутрішній неспокій о. Климентія, роздуми над смертю та усвідомлення того, що їхній світ знищений, ми дізнаємося з листа  до монахині Марії Кристи з Шембеків, дописаного до листа Митрополита Андрея у  травні 1942 року. Це не був стан внутрішньої фізичної чи духовної кризи. Це було наслідком фашистського терору, який вже в кінці 1941 року починає набирати обертів, чого свідком і став Ігумен студитів. Він, посол австрійського парламенту, добре знав німецький світ. І побачене викликало не тільки шок, але й думки, що світ на краю прірви:

Львів, 13 травня 1942 р.
Матері Марії Кристі — Софії Шембек
Дорога Сестро Кристо!
Користаю, що сторінка ще біла, аби дописати. Коли останній раз ми бачилися на Зеленій — чи могли ми припустити про ту велику руїну всього минулого, яка натягувалась і вже була так близько та все поглинула: і Зелену, і Сім’яничі, і Прилбичі, і життя Леосевих. Земне минуле знищене, але те, що було в ньому Боже, — триває дальше. І майбутнє того всього, що є духовним, — незнищенне. Тому «помножуймо» у наших життях тільки те, що Боже, що духовне — а в Господеві Богові все віднайдемо, що тут видається втраченим. Віднайдемо у нескінченно кращому стані — повному тільки життя, і щастя, і світла. Тільки аби до Бога дістатись, попри всі наші злидні, — але це вже річ і штука Господа Ісуса. Свята Софія є Його днем — тому і побажання на св. Софію треба посилати й тим, які в монастирі змінили своє ім’я. Дуже щиро та сердечно вітаю, побажання — а передовсім прохання про дальші молитви — і обітниця взаємності — Бог з Вами всіма.
о. Климент

[Sister Maria Krysta Szembek and her memoirs / Andrzej A. Zięba; [transl. From pol. by Bohdan Struminsky] // Harvard Ukrainian Studies. Vol. XV. — № 1/2 1991. — С. 166]

Кілька днів пізніше, 30 травня 1942 року, Ганна Шептицька писала до сестри Марії Кристи:

«У Львові ми були з Ізою 6 днів — Стрики здорові. Стрик Митрополит щоденно з’їжджає ліфтом до саду та їздить там візком під квітучими яблунями. У Львові дуже сумно. Додаю образок від Стрика Митрополита — не знаю, чи Тітка має такий — св. Ян з Дуклі у оо. Бернардинів, намальований нашою Бабцею».

[Sister Maria Krysta Szembek and her memoirs / Andrzej A. Zięba; [transl. From pol. by Bohdan Struminsky] // Harvard Ukrainian Studies. Vol. XV. — № 1/2 1991. — С. 167]

Цього року Митрополитом Андреєм було скликано ІІІ-ій Архиєпархіяльний Собор Екзархів, який проводив свою роботу у Львові з 9-го по 15-те червня. Екзарх Росії та Сибіру о. Климентій на 3-му засіданні Собору 12 червня доповідав про виконання своїх обов’язків та труднощі. Цитуємо згідно протоколу:

«…Приступив до звідомлення екзарх Климентій. Звіт на письмі залучається. Він подає до відома, що з трудом старався підготовити катехизм і популярну літературу. Очевидно, доступ до екзархату поки що був зовсім неможливий. Думає, що треба буде поділити екзархат на російський і сибірський. Тим часом його праця обмежувалася до душ пастирства над полоненими разом з Преосвященим Николаєм. У Москву виїхали колись Новіков і Цісек. Яка їх доля стрінула, невідомо. Його журою є справа підготовки священиків, якщо би був можливий доступ до екзархату».

[Митрополит Андрей Шептицький: життя і діяльність. Церква і церковна єдність. Документи і матеріали, 1899-1944. — Т. І. — Свічадо, 1995. — С. 385]

Митрополит Андрей Шептицький
Митрополит Андрей Шептицький

Після повернення з Собору Екзархів, Антонія Неменцевича— екзарха Білорусії — заарештовало гестапо. Він буде вбитий першим серед екзархів —  6 січня 1943 року.

23 серпня 1942 року у всіх церквах Галичини відбувалися Святі Літургії у наміренні Ювілянта Митрополита Андрея, який у ці дні відзначав 50-ліття священичих свячень. Загальноприйнято вважати, що Андрей Шептицький був висвячений 22 серпня 1892 року. Однак володіємо незаперечними доказами, що це відбулося 28 серпня 1892 року, про що вже згадувалося.

У неділю 28 серпня, на свято Успення Пресвятої Богородиці, у Перемишлі в єпископській катедрі під час Святої Літургії, яку служив єпископ Юліан Пелеш (1843–1896), брата Андрея було висвячено на священика.

[Ця подія відбилася також і в пресі. Інформація про священичі свячення: Czas. — № 200. — 1 вересня 1892 р. — с. 3; Gazeta Lwowska. — № 200. — 2 вересня 1892 р. — С. 3; Gazeta Narodowa. — № 209. — 31 серпня 1892 р. — С.2]

Про торжества з нагоди 50-ліття ієрейських свячень пише о. Климентій у листі до брата Станіслава. Цитуємо його повністю, зауважуючи, що в ньому йдеться про те, що Шептицькі отримали звістку: син Леона семінарист Андрій (Єндрусь) живий і здоровий. На жаль,  він  уже був убитий пострілом у потилицю катом НКВД у Катині.

Львів, 23.08.1942 р.
Сім’ї Станіслава Шептицького — Корчина
Кохана Стасю!
Ми Тобі дуже дякуємо за картку з вістями про здоров’я Стася, хоча трохи вона нас стурбувала, що є потреба у подальшому лікарському догляді. Учора прийшла картка Гані, в якій пише, що було ослаблення, а тепер, однак, добре — дякувати Господу. Велика радість була з картки Гані: перше повідомлення, що Єндрусь живий і здоровий, хоч це ще дуже загальне й нічим не сконкретизоване, де він, як він, але, найважливіше, — живий і здоровий. Ми тут собі обидва шкодували, що Ти не приїхала, коли Стасьо тут перебував, але знаємо, що тепер нелегко реалізувати найкращі плани подорожі. Сьогодні ми святкуємо 50-літній ювілей священичих свячень Митрополита. Учора — численні депутації з побажаннями, а за хвилину я йду до Св. Юра, аби асистувати в урочистій Службі Божій, на якій целебруватимуть троє єпископів. Додаю Вам вирізку тутешньої газети з добрими словами про Митрополита.
Я повернувся з катедри десь о пів на першу — дуже гарно все відбулося. Митрополит також був, а потім виголосив дуже гарну проповідь про покликання священика: за словами, сказаними апостолами, під час вибору диякона в первинній церкві їхнім завданням (апостолів) є молитва й поширення «слова Божого». На завершення — благословення з балкона. На обіді були єпископ Будка і єпископ Латишевський зі Станіславова. Третього єпископа Чарнецького не було — хворів.
Тепер ще кілька слів до Генерала:
Мій дуже дорогий і коханий Стасю! Так нам було мило й добре з Тобою — і так Тебе нам не ви­стачало після від’їзду. Як там тепер здоров’я? Ганя пише, що добре.
Ми тут під враженням звістки про Єндруся! Дякувати Господу. Я післязавтра їду на тиждень в Унів на Внебовзяття (Успіння). Це — головне щорічне свято: давніше були в цей час двохтижневі відомі ярмарки, де торгували рогами, хутром тощо, куди навіть у давніх часах турки з’їжджались. Сьогодні, напевно, навіть звичайного одноденного престольного свята не буде, бо жнива — потрібно контингент збирати. Дуже сердечно Вас обох обнімаю й вітаю від M. і від себе.
Бог з нами.
Ваш о. Климент

Генерал Станіслав граф Шептицький (1867–1950), брат Митрополита Андрея і бл. свщмч. Климентія
Генерал Станіслав граф Шептицький (1867–1950), брат Митрополита Андрея і бл. свщмч. Климентія

[Коротко подамотільки інформацію про згаданих у листі єпископів: Микита Будка (1877–1949) — греко-католицький єпископ, замучений у таборі як в’язень сталінського режиму в Караганді (Казахстан), Блаженний Католицької церкви. Поруч нього Літургію служив Іван Лятишевський (1879–1957), єпископ зі Станіславова (Івано-Франківська) у 1919–1957 рр., замучений у концтаборах сталінського режиму, Блаженний Католицької церкви. А не було на урочистостях Миколи Чарнецького(1884–1959) — греко-католицького єпископа й Блаженного Католицької церкви, в’язня сталінських концтаборів]

Із листа кінця 1942 року дізнаємося, що у Львові у братів Шептицьких перебував Станіслав Шептицький, а також дочки вбитих Ядвіги й Леона Шептицьких — Ганна й Іза.

Львів, 15.12.1942 р.
Сім’ї Станіслава Шептицького — Корчина
МИР
Мої найдорожчі!
Ганя та Іза сьогодні виїжджають — тому бодай одне слово, щоб і Тобі подякувати за таке миле та кохане Твоє перебування з нами у Львові й за те, що Ви скерували до нас цих дівчат, таких благих і добродушних, які вміють собі дати раду і не одне відшукали й довідались. Ані Ольги, ані Голика тут не було, адже великі труднощі в комунікації. До війська про плату з винайму з Ганею написали. Зраділи, бо знайшлися Твої ордени, хоч і частина.
Уже виїжджають, тому завершую. Обійми, вітання й виявлення надії, що знов, може, незабаром якось побачимося. Бог із Вами, мої дорогі.
Ваш о. Климент
(Допис на конверті) Власне, отримую лист від 12 грудня — дуже-дуже дякуємо.

Із перебуванням Станіслава Шептицького у Львові пов’язана історія, яку знаходимо в спогадах сестри Марії Кристи. Зокрема, монахиня пише: священик Йосиф Кладочний, який перебував в оточенні Митрополита Андрея, повідомив йому, що німці планують арешт Станіслава Шептицького. Митрополит негайно прислав авто до Корчини, де жив Станіслав, і два місяці переховував його в якомусь монастирі. Авторка спогадів припускає, що таким чином Кладочний, очевидно, намагався завоювати довіру братів Шептицьких. Тоді було відомо, що священик співпрацював з гестапо.

[Zakrzewski Bogdan, Fredroviana w pamiętniku prawnuczki // Pamiętnik Literacki. — 1994. — z. 2. — C. 183–184]

 Підтвердження про те, що Кладочний дискредитував Митрополита Шептицького та спричинився до арешту польських підпільників, знаходимо в кількох інших джерелах. Витяг із протоколу допиту Михайла Степаняка від 30 серпня 1944 року у справі переговорів ОУН з польським підпіллям, нещодавно опублікований, висвітлює діяльність о. д-ра Йосифа Кладочного, який, перебуваючи в близькому колі  Митрополита Андрея Шептицького, був агентом німецького гестапо. У середині 1942 року Кладочний, як свідчив Степаняк, передав повідомлення членам ОУН про те, що деякі польські підпільні кола хочуть розпочати діалог із українцями. На одній із таких зустрічей у Варшаві Кладочний видав його учасників гестапо.

[Поляки і українці між двома тоталітарними системами / Упорядн.: Б. Гронек, С. Кокін, П. Кулаковський та ін. Ред кол.: С. Богунов, М. Вінярчик-Коссаковська, З. Гайовнічек та ін. У 2-х кн. (Серія «Польща та Україна у тридцятих–сорокових роках ХХ ст. Невідомі документи з архівів спецслужб». – Т. 4). — книга І. — Варшава–Київ, 2005. — С. 248]

 Із іншого джерела дізнаємося, що польський уряд у Лондоні через свого делегата звернувся до Митрополита Шептицького з проханням нав’язати діалог із українцями, внаслідок якого можна було би дійти до польсько-українського порозуміння. Усіх учасників цих розмов із польського боку арештували гітлерівці. Це сталось у Варшаві після зустрічі Кладочного з польськими підпільниками, на яку він прибув як представник Андрея Шептицького. Поляки з в’язниці гестапо передали інформацію про зраду, внаслідок чого Кладочному було винесено смертельний вирок. Побоючися за своє життя, він утік до Німеччини, де записався до дивізії СС «Галичина».

[Inna Pojizdnyk, «Ukraiński Kościół Greckokatolicki wobec konfliktu polsko-ukraińskiego w latach 1939-1946» // «Pamięć i Sprawiedliwość». — № 11. — 2007 р. — C. 155-158]

Пізніше Йосиф Кладочний активно співпрацюватиме з НКВД. Як стверджував агент ЦРУ в оперативному повідомленні, Кладочного звинувачували в тому, що це він 1947 року видав більшовикам о. Климентія.

[Режим доступу: https://www.cia.gov/library/readingroom/document/519a2b77993294098d50f6ba]

Іван МАТКОВСЬКИЙ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.