Площа Петрушевича, що розташована між вулицями Зеленою та Шота Руставелі, почала набувати теперішнього вигляду у 30-х роках ХХ століття. Хоча історія цієї місцевості є значно старшою, а сама площа почала формуватися ще у ХVІ ст., в часи коронного гетьмана Станіслава Яблоновського.
Ось як про це писав у своїй праці “Історичні проходи по Львові” Іван Крип’якевич: “Від Зеленої вулиці до вул. Яблоновських (прим. – сучасна Шота Руставелі) тягнуться високі горби. В часах облоги Хмельницького 1648 р. була тут Вовча гора, яку зайняли українські війська. І з цієї сторони через Зелену вулицю йшов перший наступ на місто, під Галицьку браму. Пізніше згадується гола гора, звана «Скалкою»; нині тільки вуличка «На Скалці» (прим. – сучасна Скельна) – пригадує це ім’я. Ці околиці належали до міста, під назвою Темричівського лану; місто наймало землі чиншівникам, і тут було багато городів, передміських домиків і пасік. У 1672 р. під час турецької облоги Львова стояв тут султанський мостівничий табір під проводом волоського воєводи Кантакузена: волохи висипали тут шанці й звідси обстрілювали місто. Скалка через те опустіла. В 1695 р. стояв тут табором польський великий гетьман Станіслав Яблоновський, опісля він загорнув собі ці землі й поставив тут величаву палату, заложив англійський парк і засадив вісім чотирикутних лип. Тут відбувалися магнатські забави й з’їзди».
У 1792 році хорватом Морановичем з парку Яблоновських було випущену повітряну кулю, а в 1795 році останній власник палацу Мацей Яблоновський , великий покровитель мистецтва, заснував тут літній театр, побудований італійцем Мараїно.
Акварель А.Каменобродського.
У 1822 році палац Яблоновських викупили військові і в осідку гетьмана дислокувалися дві компанії австрійських гренадерів. Довгий час будівля слугувала резиденцією губернатора Фернанда д’Есте та проіснувала до Другої світової війни переобладнана під казарми. По війні тут облаштували сквер.
У 1877 році на 15 моргах території парку Яблоновських, була відкрита перша Крайова рільничо-промислова виставка, влаштована з ініціативи галицького Господарського товариства під керівництвом графа Влодзімєжа Дзедушицького за активної співпраці з князем Леоном Сапєгою, Людвіком Вєжбіцьким та іншими громадськими діячами.
Продуманим було планування території виставки. Посередині площі споруджено дерев’яний будинок, в якому були виставлені експонати. Перед будинком були розбиті квітники з фонтаном посередині. За будинком стояли шопи для худоби й коней, а з боку, просто неба – рільничі машини, будки з содовою водою та буфети тощо. Вхідні ворота були прикрашені зеленню і хоругвами. Також тематичні експозиції були розташовані у двох, спеціально збудованих, великих павільйонах та двох приватних (князя Леона Сапєги та графа Анджея Потоцького).
Каталог виставки нараховував 1492 позиції, левова частина яких – вироби сільсько-господарського машинобудування; були широко представлені вироби народних промислів. Виставка стала знаковою подією в історії галицької промисловості, вказала можливі напрямки розвитку. Її наслідком було заснування Крайового банку, Художньо-промислової школи, підйом рільництва та розвиток промислів.
З 1936 року площа мала назву Дрешера-Орліча, на честь польського генерала, в часі німецької окупації – Берінґпляц, від 1946 року – Миколи Островського, на честь російського письменника-комуніста 20-30-х років минулого століття, від 1972 до 1992 року – на честь західноукраїнського письменника-комуніста 30-40-х років минулого століття Ярослава Галана.
У 1972 році на площі встановили пам’ятник Ярославу Галану. Авторами пам’ятника були скульптори Олександр Пилєв, Валентин Усов, Аїда Охрименко у співпраці з архітектором Володимиром Блосюком. Монумент було демонтовано 1992 року, а площу названо на честь президента Західноукраїнської Народної Республіки Євгена Петрушевича.
Будинок на пл. Петрушевича, 1, де тепер розміщений приватний спортивно-оздоровчий клуб, був побудований у 1934–1935 рр. за проектом архітекторів Леопольда Карасінського і Тадеушa Кухара у популярному в міжвоєнній Польщі конструктивістському стилі. Колишня адреса цього спортивного об’єкту – вул. Стшалковської, 5 .
Головна споруда комплексу – Палац ігрових видів спорту з залом для занять із боксу, боротьби, важкої атлетики. Довший час Палац виконував функцію тренувального осередку футбольної команди “Карпати”, яка взимку готувалась тут до сезону .
Великою популярністю у львів’ян користувався критий басейн. На його водах проводила поєдинки союзної першості класу “А” ватерпольна команда “Динамо”.
Будинок № 2 було зведено у 1935-1938 рр. за проектом арх. Анджея Фридецького як Будинок солдата, перебудований 1961 року, а згодом ще раз 1985 року. За совєтських часів тут був Палац культури управління профтехосвіти імені Юрія Гагаріна, зараз це Палац культури учнівської молоді.
Будинок № 3 збудований у радянський час , реконструйований у 2008 році за проектом майстерні архітектора Олександра Базюка. Внаслідок реконструкції змінено фасад, і надбудовано два поверхи.
Сквер на площі Петрушевича — один з кращих у Львові за своїм плануванням та видом і формовим складом насаджень. Кулясті клени трьома рядами піднімаються невеликим схилом до Палацу учнівської молоді. Лівий крайній ряд, що висаджений на тротуарі, утворює влітку приємний затінок. Центральна лея, сформована такими ж кулястими кленами, розділена двома довгими рабатками.
Софія ЛЕГІН
Джерела:
- Лемко І., Михалик В., Бегляров Г. 1243 вулиці Львова. – Львів: «Апріорі», 2009
- Крип’якевич І. Історичні проходи по Львові. – Львів, 1932
- Кучерявий В.П. Сади і парки Львова. – Львів: Світ, 2008
- Яворський Ф. Львів давній і вчорашній/ наукова редакція Ю Бірюльова. – Львів: Центр Європи, 2014
- https://polona.pl/
- http://strubcina.org/
