З приходом весни наші комунальні служби знову взялися за ремонт доріг у Львові. Першою їх жертвою стала ділянка дороги від пам’ятника Тарасу Шевченку до вулиці Лесі Українки. Так, мова йде про цю скандально відому ділянку, через яку чубилися наша Міська Рада і наш горе-мер.
Дуже хочеться вірити, що після ремонту ця дорога прослужить ще хоча б нашим дітям, а не стане черговою ямою, в яку наші чиновники закопують гроші. Адже ця частина сучасного проспекту Свободи почала формуватися ще в далекому 1772 році коли почали розбиратися львівські оборонні мури, які на той час перебували у жалюгідному стані. На цей час тут знаходився лівий берег Полтви, який до ліквідації укріплень був болотистою місцевістю, на якій стояли де-не-де невеликі будиночки жителів передмістя і лепрозорій.
Вже до 1800 року вальні укріплення були переплановані, і тут сформувався бульвар з рядами тополь і пішохідною алеєю вздовж Полтви. Вже з початку XIX століття прогулянки бульваром стали модними, на ньому з’являються кіоски.
А в 1887–1888 інженер Вацлав Ібіанський накрив Полтву бетонними склепіннями в районі бульвару, а нові насадження дерев і квітів розробив проектувальник Стрийського парку Арнольд Рьорінґ і сучасний проспект Свободи став набирати обрисів, які ми можемо спостерігати зараз.
Остаточно сформувало проспект завершення будівництва Міського театру (зараз — Львівська опера) в 1900 році і перспективний вигляд на новий театр став одним з найпривабливіших у львівському урбаністичному ландшафті.
Якщо вам цікаво, що відбувається в Україні і в нашому місті, тоді зайдіть на Дивись.info тут завжди свіжі новини.
Сьогодні, 20 квітня 2013 року у Львові на прощі перед пам’ятником Тарасу Григоровичу Шевченку, в рамках святкування 101 річниці Пласту, відбулася урочистість з нагоди 101 річниці складення першої пластової присяги. Близько 750 юнаків та юнок склали свою першу в житті Пластову присягу і стали повноправними учасниками цієї чудової організації.
Пластова присяга – це добровільна й урочиста обіцянка, під час якої пластуни зобов’язуються бути вірним Богові та Україні, допомагати іншим, жити за Пластовим Законом. Юнаки та юначки мають право скласти присягу після того, як здадуть першу пластову пробу, а старші пластуни та сеньйори – після того, як виконають вимоги, котрі встановлює Крайовий Провід.
Урочистість 101 річниця першої Пластової присяги у Львові на площі перед пам’ятником Тарасу Шевченку.
Урочистість 101 річниця першої Пластової присяги у Львові на площі перед пам’ятником Тарасу Шевченку.
Урочистість 101 річниця першої Пластовой присяги у Львові на площі перед пам’ятником Тарасу Шевченку.
Урочистість 101 річниця першої Пластової присяги у Львові на площі перед пам’ятником Тарасу Шевченку.
Дата заснування «Пласту» — осінь 1911 р. Перша пластова присяга відбулася 12 квітня 1912 р., попри те, що насправді пластові гуртки створено незалежно один від одного Іваном Чмолою, Олександром Тисовським та Петром Франком. Згодом оформився Організаційний пластовий комітет у 1913 р., який об’єднав розрізнені пластові гуртки в масштабну крайову організацію.
Нині «Пласт» — найбільша та найстаріша українська скаутська організація, яка діє у багатьох країнах світу (Між ними Пласт у США, Пласт в Аргентині, Пласт у Канаді) та об’єднує пластунів України й української діаспори. В Україні кількість пластунів становить 6 000 осіб. Діє організація у 24 регіонах України.
Бензин марки аи 92 отримують шляхом сублімації і відбору фракцій нафти, що википає у певних температурних межах.
Після останніх зимових днів снігової весни в багатьох місцях нашого міста комунальні комунікації вимагають поточного чи капітального ремонту. І це не дивно, багато водопровідних, газових чи опалювальних труб служать нам близько століття.
Про один з таких термінових ремонтів, котрий проводив Львівводоканал 2-3 квітня цього на розі вулиць Коперника та Бандери, хочу вам сьогодні розповісти. Можливо тому що все відбувалось під вікнами мого офісу, тому я мав більше можливості спостерігати за цим процесом.
З появою поліграфії у поєднанні з фото-справою, ще одними важливими істориками стали листівки. Вони друкувалися великими накладами і вільно розповсюджувалися по всьому світу. А ще, окрім естетичного задоволення, вони зберігали в своїй пам’яті частинку історії.
Зберігаючись багато років у скриньках, альбомах та валізах, ці маленькі аркуші папері дуже часто переживали і досі переживають свої історичні оригінали, тобто місця, зображені на них.
Адже перше оптичне зображення Львова належить професору природної історії і фізики, доктору медицини Львівського університету Йогану Глойснеру і отримане воно у 1839 році методом дагерротипії.
Крім того, історія донесла до нас прізвища перших львівських фотографів 60-х років 19 століття – колишнього актора І. Голембіовського, Т. Шайнохи, Ю. Едера.
Перші поштові листівки з панорамами міста Львова з’явилися наприкінці дев’ятнадцятого століття. І вже другу сотню років розповідають нам історію міста.
До цього цю почесну місію виконували художники, репродукції картин яких почали з’являтися на листівках задовго до цього.
Але листівки, що виготовлені завдяки фотографіям, більш деталізовані та передають не тільки загальні риси міста, але й деталі побуду його мешканців.
Ця збірка листівок не є унікальною і багато з них можна знайти у приватних колекціях та зібраннях, але від цього вони не перестають бути менш важливими.
Адже дизайнери одягу вивчають тогочасні тенденції моди, архітектори – будинки, котрих уже немає, історики – обличчя на фотографіях.
А сучасна молодь може побачити своїх батьків та родичів і, можливо, трошки краще їх зрозуміти.
Якщо ви вирішили перевершити стару архітектуру міста і збудувати щось величне, тоді вам потрібно на сайт kranovoy.ru, де ви знайдете достатньо величні крани та кранові конструкції.
Часом, для того, щоб оцінити наскільки змінилося місто за майже століття, потрібно подивитися на нього з висоти. Добре, що сто років тому над Львовом уже літали літаки та дирижаблі, з яких вмілі фотографи робили перші повітряні фото нашого міста.
А.Гаттон LEMBERG-1847
З висоти можна побачити яких будівель раніше не було, які перебудовувалися, а ще – які будівлі і де знаходились раніше. Адже багатьох споруд та будинків зараз немає на сучасному обличчі міста Львова.
Ще однією окрасою нашого міста безперечно є Головний залізничний вокзал. Сучасна будівля є уже другою, за свою історію, вокзальною спорудою у нашому місті. Ще у далекому 1858 році цісарсько-королівське Привілейоване товариство Галицьких залізниць імені Карла Людвіга отримало концесію на будівництво вокзалу у Львові.
Будівництво велося на заболоченому узгір’ї на площі 67 моргів. Відкриття вокзалу відбулося одночасно з відкриттям руху Галицькою залізницею імені Карла Людвіга на ділянці Перемишль — Львів, 4 листопада 1861 року. О 14:30 прибув перший потяг у складі паротягу «Ярослав», двох пасажирських вагонів та чотирьох платформ.
Нині, 15 березня 2013 року місто прокинулось під півметровим шаром снігу. В білому полоні опинилися тисячі автомобілів, доїхати на роботу чи на навчання було практично неможливо ні власним транспортом, ні громадським.
Мені самому пощастило добиратися на власному транспорті з Рясне на вул. Коперника більше трьох годин.
В історії Львова є приємні моменти, але є й моменти, котрі згадуєш з сумом та болем. Один з таких болючих епізодів стався в нашому місті на початку великої вітчизняної війни, а точніше з 22 червня 1941 р. коли розпочалася німецько-радянська війна. Актуальним питанням для радянської влади постала проблема переповнення в’язниць політичними в’язнями. Особливо це стосувалося тюрем прифронтової зони, зокрема й у Львові.
Доленосними для багатьох мешканців нашого міста та їх родин стали наказ № 2445/М наркома державної безпеки В. М. Меркулова від 23 червня 1941 р. та наказ начальника тюремного управління НКВД УРСР капітана державної безпеки Філіппова від 23 червня 1941 р.
У першому документі йшлося про терміновий облік усіх в’язнів у тюрмах та розподіл на тих, що підлягають депортації в ІТЛ [від рос. Исправительно-трудовые лагеря], і тих, кого необхідно розстріляти (це завдання покладалося на місцеве керівництво НКҐБ). У другому документі говорилося про евакуацію в’язнів, до нього додавався «План евакуації», згідно якого депортації з Львівської області підлягало 5 000 в’язнів. Для цього виділялося 204 вагони. Проте евакуювали лише 1 822 в’язнів із 5 000 запланованих. 3 602 в’язні залишилось у тюрмах Львова.
Тюрма на Лонцького
Самі ж екзекуції розпочалися 22 червня – розстріляно засуджених до смертної кари (108 осіб). Із проміжного звіту начальника тюремного відділення УНКВД Львівської області Лермана відомо, що станом на 24 червня у тюрмах Львова та Золочева було розстріляно 2072 особи, а 26 червня затвердили розстрільні списки – ще 2068 осіб, що підлягали знищенню. Їх розстріляли протягом 24-28 червня. Таким чином у Львівській області було розстріляно 4140 в’язнів. Близько півтисячі осіб було заарештовано протягом 22-28 червня, коли тривали розстріли. У доповідній Лермана йшлося про те, що тюремні документи на нових в’язнів належним чином не оформлювали. У більшості випадків навіть не викладали звинувачень, проте упевнено називали в’язнів причетними до ОУН, шпигунами, диверсантами, тобто особами, що підлягають розстрілу. Зокрема у тюрмі на Лонцького було розстріляно 1681 особу, що складає 42 % від усіх розстріляних в’язнів Львова. Загалом у тюрмах України на початку німецько-радянської війни протягом кінця червня – початку липня 1941 р. радянською владою було знищено близько 24 тисяч політичних в’язнів.
Спочатку в’язнів розстрілювали у звичний для практики НКВД спосіб: індивідуальні у спецкамерах пострілом у потилицю. Коли наближався фронт, а плани не було виконано – розстрілювали масово: зганяли в’язнів до камер підвалів та через дверцята для передачі їжі стріляли з автоматичної зброї. А в останні дні перебування НКВД у тюрмах кидали до камер гранати, або відкривали двері камер, в’язні виходили в коридор, гадаючи, що їх звільняють, та в цей момент їх розстрілювали з автоматичної зброї.
Тюрма на Лонцького
Трупи вивозили вантажівками та ховали у спец місцях, котрі сьогодні поступово відкриваються археологами. Проте в останні дні перебування у містах співробітники НКВД, поспішаючи, ховали знищених у подвір’ях та підвалах тюрем. У зовнішньому дворі тюрми на Лонцького було поховано близько 700 осіб. Трупи були залиті гашеним вапном (щоб пришвидчити процес розкладання) та на частині могил посаджено молоді дерева. Згодом розкопки цих гекатомб стали матеріалом для нацистської антирадянської пропаганди.
Сьогодні відомі лише 747 імен розстріляних у тюрмі на Лонцького в кінці червня 1941 р. Серед них було 509 українців, що складає 67 %, 177 поляків — 23,3 %, 53 євреїв – 7 %, 11 росіян – 1,5 % та 7 осіб інших національностей – 0,9 %.
Кто хотя бы несколько дней провел в нашем городе, знает что погода во Львове очень напоминает Лондон и просто непредсказуема.
Живучи у Львові і мандруючи його вуличками, мене завжди цікавило, які люди жили колись в цих будинках, ходили цими сходами, торкалися цих дверей. Адже кожний уламок штукатурки, кожна цеглина чи віконна рама можуть розповісти багато цікавих історій та відкрити таємниці багатьох людей.
Проходячи повз корпус Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені Степана Гжицького, що на вулиці Пекарській, 50 а, не можна не згадати про одну видатну львів’янку, котра мешкала тут (тоді ще в Пала́ці Ту́ркулів-Коме́лло) на початку двадцятого століття.
Для тих, хто народився та виріс у Львові, трамвай є його невід’ємною частиною. З самого дитинства ми сприймаємо цей вид транспорту, як елемент нашого життя. Це і транспорт і частина культури і тремтіння шибок в центральній частині міста і скрип коліс і ще багато-багато іншого.
Тому першого разу, коли я побачив дітвору віком 10-12 років, котрі приїхали до Львова, щоб покататися на трамваї, я був дуже здивованим. Бо не думав, що це може бути розвагою.
І через це темою цієї збірки будуть власне львівські трамваї. А історія його дуже давня. 25 листопада 1879 року відбулася пробна поїздка львівського трамваю, щоправда кінного. А регулярні трамвайні перевезення стартували у Львові 3 травня 1880 року. Примітно, що це відбулося трохи більше ніж за рік після узгодження плану будівництва 21 травня 1879 року.
Відкритий вагон кінного трамвая (1882)
Закритий вагон кінного трамвая на площі Митній (кінець XIX століття)
Газета «Діло» з цього приводу писала:
“Львівський трамвай розпочав 5 травня правильний рух по квитках з площі Митної до казарм Фердинанда. Кожні 9 хвилин від’їжджає вагон від переду казарм. П’ять вагонів будуть їздити 19 разів щодня, отже 95 разів можуть сідати пасажири на станціях, де зупиняється вагон. Спочатку всі вагони трамвая були у всякій порі дня битком набиті. Зрештою, більшість сідала з цікавості…”
Не судилося Львову побачити парового трамваю, хоча двічі проекти таких транспортних засобів виносилися на обговорення. Вперше у 1888 році Товариство Львівсько-Белзької залізниці подало до львівського магістрату проект будівництва у місті парового трамвая. Вдруге питання будівництва у Львові парового трамвая було підняте у 1892—1893 роках. Тоді Іпотечний акціонерний банк Львова пропонував міській раді концесію на прокладання лінії від Костелу святої Анни вулицею Шевченка до Янова, однак цей проект також не був втілений у життя.
Трамвай на Личаківській
Трамвай поблизу депо (кінець XIX століття)
Трамвай на площі Краківській (тепер площа Ярослава Осмомисла) (1904-1905)
Прокладання трамвайної лінії вулицею Мечникова (1910-ті)
Відкриття лінії на Високий замок (1910)
Трамвай на Проспекті Свободи (1910-ті)
Трамвай за Пороховою вежею на маршруті до Високого замку (1910-ті)
Вагоноремонтні майстерні (1920-ті)
Трамвай на Проспекті Свободи (1920-ті)
Трамвай з причепними вагонами, в яких перевозили в’язнів Янівського концтабору на примусові роботи до міста (німецька окупація Львова)
Трамвайний потяг із вагонів Lilpop/Sanok, прикрашений до 50-річчя львівського трамвая (31 травня 1944 року, німецька окупація Львова)
Кадр з фільму «Старики-розбійники» — трамвай Gotha G4-61 на площі Ринок (1970)
Трамвай «Gotha G4-61» на площі Ринок (1975)
Трамвай на вулиці Руській (1970-ті)
Трамвай біля головного залізничного вокзалу(1970-ті)
У 1893 році львівський магістрат оголосив тендер на будівництво ліній електричного трамвая та електростанції потужністю 400 кінських сил (300 кВт), бо кінний трамвай вже не справлявся зі зростаючими потребами у перевезенні. Його виграла віденська фірма «Сіменс&Гальське», яка зобов’язувалася після двох років експлуатації на вимогу міської ради, якщо така буде, продати місту трамвай. 23 березня 1893 року був затверджений бюджет проекту. Він склав 880 тис. крон. Будівництво лінії електричного трамвая почалося у вересні 1893 року. А вже 31 травня 1894 року у Львові було відкрито регулярний рух другого в Україні і четвертого в Австро-Угорщині електричного трамвая.[14] Довжина ліній становила 8,3 км. Діяли такі маршрути (подані сучасні назви вулиць): «проспект Свободи — вулиця Степана Бандери — головний вокзал», «проспект Свободи — вулиця Івана Франка — Стрийський парк» і «проспект Свободи — вулиця Личаківська — Личаків». Відкриття було приурочено до Крайової виставки 1894 року, що проходила у Стрийському парку.
Если вы меняете дома сантехнику и выбираете смесители Италия всегда была законодателем моды и качества в этом сегменте.
З вересня 1914 р. російське військо 3-ої армії генерала Рузького і 8-а армія генерала О. Брусілова окупували Львів. Вони ввійшли до міста одночасно Личаківською, Зеленою і Стрийською рогачками, а на Жовкшському шляху перейшли Полтву щойно тоді, як городецька дорога і головний залізничний вокзал були в їхніх руках. Австрійці опинилися аж над річкою Верещицею, прагнучи реваншу. Але вирішальний бій 7-9 вересня не приніс успіху австрійцям, і доля Львова була вирішена.
18 вересня 1914 р року генерал-губернатор Галичини О. Бобринський видав указ “Про заборону функціонування різного роду клубів, союзів і товариств та про тимчасове закриття існуючих в Галичині учбових закладів, інтернатів і курсів, за винятком учбових майстерень”.
Якщо вам хоч раз у житті доводилося побувати у Львові, ви мусили покуштувати цього незвичного і такого смачного львівського пива. Адже вже багато століть львівське пиво є однією з візитівок нашого міста. І не один десяток чи сотень років наше місто приваблює справжніх поціновувачів цього напою.
Ще в сиву давнину на початку 15 ст. у Львові активно почав розвиватися ремісничий цех броварів, що й поклало початок пивоварінню у місті, а вже з 1533 р. пивоварництво регламентувалось королівським указом.
Львів, Генерал Кюблер вітає командира 18-го корпусу, вересень 1939 року
23 серпня 1939 р. у Москві сталася подія, яка різко змінила долю Львова. Згідно з таємним додатком до підписаної угоди про ненапад між Німеччиною і Радянським Союзом, так званим Пактом Молотова-Ріббентропа, територія Польщі була поділена між диктаторами Гітлером і Сталіним таким чином, що разом із західноукраїнськими землями Львів відходив до СРСР.
Львів, німецький літак в небі над містом, вересень 1939 року
Реалізація німецько-радянської угоди розпочалася нападом Німеччини на Польщу 1 вересня 1939 р. Цей день став початком Другої світової війни. О 4. 15 ранку 53 дивізії вермахту за підтримки близько двох тисяч танків і понад двох тисяч літаків завдали могутнього удару польському військові. Незважаючи на завзятий опір, під тиском переважних сил противника воно змушене було відступати в глибину країни.
Захована у підземний колектор річка Полтва в минулі століття була повноводною рікою, яка спричиняла повені, що завдавали відчутної шкоди львів’янам. Творили Полтву два потоки – Пасіка та Сорока.
Перший ніс води від Погулянки й Цетнерівки нинішньою вулицею К. Левицького, вздовж якої до міста було прокладено і водогін. Тому від XVII ст. цю вулицю називали “На рурах” або “Рури”.
Полтва – підземна річка Львова
Згодом, у 1885 році, коли розпочалося поступове перекриття русла Полтви, вулиця отримала ім’я Яна Кохановського – видатного польського поета епохи Відродження.
Далі Пасіка перетинала вулиці Івана Франка та Князя Романа й на перехресті сучасних вулиць Фредра та Саксаганського об’єднувалася з Сорокою, яка, своєю чергою, також утворювалася від злиття двох потоків. Один із них витікав з парку «Залізні Води», другий – протікав сучасною вулицею Д. Вітовського, від ставу Світязь, що був на місці сучасного басейну “Медик”.
Полтва – підземна річка Львова
На початку Стрийської два потоки об’єднувалися і вулицею Шота Руставелі пливли до місця злиття з Пасікою. Там через Полтву був перекинутий невеличкий, так званий Волоський місточок, на якому стояла статуя св. Івана. Вона й дала в 1827 році першу назву майбутньому проспектові Т. Шевченка – вулиця Святого Яна. Позаяк вулиця пролягала вздовж обох берегів річки, її поділили на вищу та нижчу. Міщани засадили обидва береги Полтви високими стрункими тополями, які пожвавлювали бідну забудову вулиці, що являла собою два ряди одноповерхових будиночків.У 1851 р. на сучасну вулицю М. Грушевського перенесли Львівський університет. Причиною цього стала пожежа 1848 року старої будівлі (на її місці розташований нині Будинок офіцерів ЗОК). Через це вулиця отримала назву Академічної. Розташований неподалік костел 1871 року дав їй нове ім’я – Св. Миколая. А назву Академічна перебрала найближча вулиця Святого Яна.
Збоїська. РІчка Полтва. Вулиця Липинського, 1960-ті роки вул.Промислова (міст на фото)
У 1884-1886 рр. Полтву остаточно закрили, й Академічна почала інтенсивно забудовуватися. У місці перетину з вулицями Романовіча {Саксаганського) та Мохнацького (Драгоманова) була площа з такою ж назвою – Академічна.
Проспект Шевченка (Академічна). Вид від того місця, де тепер стоїть пам’ятник М. Грушевському, а місток веде до вул. Фредра, в цьому місці і тепер існує пішоходний перехід. Ліворуч, за містком, кам’яниця, на місці якої від 1911 р. височить №25
Колись цією земельною ділянкою володіла родина Олександра Фредра – видатного польського драматурга, діда митрополита Андрея Шептицького. У 1897 р. тут постав пам’ятник О. Фредрові роботи скульптора Л. Марконі, який згодом, у 1956 р., передали громаді Вроцлава. Нині ж на його місці споруджено пам’ятник першому президентові України Михайлові Грушевському.
Цього року довелося мені придбати для авто навігатор, багато їздив по області і з ним зручніше. Коли вибирав модель, то зупинився фірмі Garmin – вони і не вибагливі і швиденькі і інтуїтивно зрозумілі.
Площа Ринок з’явилася у Львові після завоювання міста польським королем Казимиром III Великим у 1349 р. XIV ст. Центр міста, який тоді знаходився на сучасній пл. Старий Ринок, було перенесено південніше.
Німці будували за звичним для себе зразком: центральна площа, оточена житловими кварталами, лінія укріплень.
Відома на увесь світ Львівська Опера відкрилася 4 жовтня 1900 року у якості Міського театру. З тих пір і розпочинається її, відносно молода, але дуже насичена подіями, історія.
Щоб візуально доповнити її, викладаю кілька маловідомих фотографій цієї візитної картки Львова.
Сьогодні знову не зовсім типова для цього ресурсу збірка зображень. Зовсім недавно я натрапив на роботи львівського художника Сергія Цемрюка і просто випав з часу на кілька годин. на його картинах наше місто минулого століття виглядає зовсім незвично і дуже загадково.
Серія «Старе місто» користується особливим успіхом у Сергія. Художник уже давно захоплюється колекціонуванням старих листівок. За деякими з них він вирішив зробити замальовки рідного міста кінця дев’ятнадцятого початку двадцятого століть.
І ось перед нами старовинні карети, парові трамваї, перші автомобілі, жінки в елегантних сукнях з парасольками в руках, не поспішаючи походжав уздовж неонових вітрин. Здається, що силуети людей і контури будинків розмиті дощем. Це надає роботам якусь таємничість і казковість.
Місто немов повільно випливає з туману минулого. Картинки старого Львова заворожують, як би таять в собі якусь надзвичайну загадку часу і манять сяйвом сотень маленьких старовинних ліхтариків.
Сергій Цемрюк народився 8 липня 1965 року в місті Львові. У 1990 році закінчив Львівську Академію мистецтв. Ще студентом брав уроки живопису у В.Черкасова і Ю. Скандакова. Творчі виставки проходили в містах України, Польщі, Словенії.
На даний час роботи художника знаходяться в приватних колекціях України, США, Канади, Росії, Польщі, Німеччини.
Кожyа порядна українська родина повинна мати в своєму гардеробі вишиванки, щоб на свято вдягати і до церкви було в чому піти.
3 жовтня 2012 року в приміщенні Палаці Потоцьких о 16.0 в рамках Офіційного відкриття десятого Львівського Тижня Моди відбувся показ колекції реконструйованих історичних костюмів “Подорож у середньовіччя”.
Всього до колекції цвійшло 11 суконь, котрі команда реконструкторів відтворила з портретів видатних осіб минулого і з копій музейних експонатів суконь ХIV-XX ст., які стилістично відповідають готиці, ренесансу, бароко, ампіру, модерну.
Більшість дослідників вважають, що перший гравітаційний водогін у Львові з’явився на початку ХV ст. В той же час, є дані, що перший самопливний водогін...
