На зламі століть у Європі зародилася нова течія в садово-парковому мистецтві — спортивні парки. Їхнім адептом став лікар Генрік Йордан, який створив перший оздоровчий простір для дітей у Кракові. За його зразком у 1904 році в Стрию почалося облаштування унікального міського спортивного парку — місця, що стало колискою місцевого фізичного виховання, простором для розвитку юнацтва і народження стрийського футболу. Як виникла ця ініціатива, хто стояв за її втіленням і чому «парк мрій» з часом перетворився на згадку — про це розповідають збережені архівні документи…

Злам ХІХ-ХХ століть ознаменувався появою нової сторінки в історії озеленення – створенням різновиду садово-паркового мистецтва – спортивних парків. Засновником першого європейського спортивно-оздоровчого парку, що постав у Кракові в 1889 році, був лікар Генрік Йордан. Його іменем названо міський спортивний парк у Стрию, про обставини і особливості організації якого знаходимо відомості у документах з фондів магістрату.

Отже, 15 травня 1904 року з ініціативи радника намісництва Августа Щуровського та Юліуша Новаковського цісарсько-королівська Окружна шкільна рада звертається з проханням розглянути на найближчому засіданні міської ради питання про виділення земельної ділянки, де могли б займатися принаймні 4000 дітей з народних шкіл і гімназії, поділені на групи за віком і статтю та забезпечити належне фінансування для обгородження і облаштування парку, а також придбання духових музичних інструментів для оркестру.

Відозвою від 28 червня 1904 року магістрат повідомив Окружну шкільну раду, що відступає ділянку у 10 моргів (більше 5 га) біля залізничного мосту позначену на картах «Ryn», поруч вулиць Йоахіма Лелєвеля (сьогодні вулиця Заньковецької) та не існуючої нині Надбережної. Саме там, на полянах поблизу ріки, ще з 1902 року учні гімназії грали в крокет.

За звітом навчального закладу 1904 року число ігор поповнили крикет, теніс та футбол під керівництвом вчителя Владислава Пікусінського. У 1905 році на час будівництва місце для ігор молоді щосуботи надавала місцева військова команда на тренувальному плацу.

Рада міста взялася обгородити парк згідно з планом інспектора міських парків Арнольда Рерінга.  Цей план передбачав попереднє осушення і вирівнювання терену, обкопування ровом і оточення живоплотом. Парк створювався у такому мальовничому місці, що місто одночасно отримувало вигідну відпочинкову зону.

23 листопада 1904 року Окружна шкільна рада просить про додаткове фінансування у розмірі 10 тисяч корон на будівництво накриття, складських приміщень і веранди на 800 осіб, придбання мундирів та інструментів для оркестру. Керівництво і нагляд за всіма садовими роботами взяв на себе барон Юліан Бруницький(1864-1924). 20 квітня 1906 року він привіз саджанці, які садили учні місцевих шкіл під керівництвом Петра Врублевського(1871-?)[1].

Нівелірування місцевості, розмітку стежок, газонів і майданчиків провів інженер повітового будівельного відділу Владислав Гассман. Проте далі робота не просунулася. Потрібних для огорожі дубових стовпів місцевий тартак Зеліга Борака не мав. Не було їх і у купця Самуеля Єдного. Тільки у лютому 1905 року стовпи продали власники лісопильні «Мондшайн і сини» на Слобідці, а територію парку обкопали глибоким ровом. 30 квітня окружний староста Август Щуровський видає розпорядження: «призначити керівника і виділити йому кілька осіб на допомогу, які б у певні години керували заняттями гімнастикою, іграми і забавами усіх груп шкільної молоді… залучити постійного управляючого та доглядача парку, а також вирішити питання шкільного оркестру». Оркестром опікувався директор виділової школи ім. Міцкевича Юзеф Хан.

Впродовж літа 1905 року парк віддано до вжитку. Урочисте відкриття провели на початку жовтня. На його облаштування використано 5613 м³ шутру, 3800 м³ ґрунту. Насаджено кількасот дерев і кущів. Споруджено всі необхідні будівлі, 10 майданчиків, 42-метровий павільйон з верандою, канцелярію, помешкання для доглядача парку, кегельбан, стаєнку з дровітнею. Все це обійшлося у 20 тисяч корон. З різних джерел на побудову парку надійшло 17325 корон. Не обійшлося без зловживань. Ще довго надходили скарги на неоплачені рахунки підрядників. Проектом парку займався шкільний інспектор Юліуш Новаковський[2].

10 листопада голова комітету опіки над парком Йордана Петро Врублевський звертається до магістрату про фінансову допомогу. Ситуація не змінилася і у 1908 році, коли укладаючи інвентар майна парку члени комітету зізнавалися, що «кегельня» може завалитися і тільки на стовпах тримається, до того ж, попитом не користується. Хоча перед тим кеглі були доволі популярні. Її вирішили продати поки вона ще мала якусь вартість.[3]

Прохання про нову субвенцію надійшло до магістрату 20 грудня 1911 року. З поміж іншого у ньому читаємо: «Закладений у нашому місті парк не відповідав до сих пір своєму призначенню, бо з парку не користала молодь шкіл народних і виділових, а молодь гімназійна обмежувалась тільки кількома футбольними дружинами, які цілими днями зі шкодою для власного здоров’я і науки цій грі віддаються».[4] За розміром терену Стрий поступався лише Кракову. Щодня парк Йордана міг прийняти до 1000 учнів. Тогочасні спортивні заняття вимагали музичного супроводу, а інструменти зберігалися у щойно збудованому приміщенні «Сокола». Найстарше польське товариство приділяло особливу увагу фізичному вихованню молоді. У нашому місті воно діяло з 1888 року. Українська філія постала трохи згодом у 1906 році і також орієнтувалася на тіловиховний і організаційний напрямки. Саме на сокільській основі розвинувся стрийський спортивний рух, який на тлі загального нейтрального ставлення живила шкільна і гімназійна молодь. Для її зростаючих потреб і створено парк, де учні мали змогу займатися легкою атлетикою, гімнастикою, грати у теніс чи футбол. Перші стрийські футбольні команди постали саме на полі Йорданівського парку. Там відбувся відомий матч 29 червня 1906 року, який організував ентузіаст спортивного руху Болеслав Блажек(1872-1943).[5]

Довголітнім доглядачем парку був Старкевич. Він косив траву, порався на клумбах і пригощав дітвору коров’ячим молоком. Та поступово парк перетворився на пасовище, веранда на курник, а молодь грала лише у футбол[6].

Первісний злет місцевого спорту перервала війна. Війна не тільки перешкодила розбудові парку, але й поставила питання його подальшого існування. Хоча площу парку активно використовували для урочистих заходів. Там відбулось масове нагородження бійців цісарсько-королівського 6 полку піхоти ландверу.

Окрім шкільної молоді парк Йордана часто використовували міські спортивні товариства. Спортивний клуб «Стрий»(голова Єжи Віленський, секретар Віктор Чупкєвіч) першим у 1921 році висловив готовність взяти парк, який влада міста віддала під ділянки для вирощування садовини, в оренду на п’ять років; вимостити шутром проходи, виготовити гімнастичні приладдя, впорядкувати тенісний майданчик, збудувати трибуну. Щороку клуб зобов’язувався платити 5 тисяч марок. Гміна міста, як власниця парку, погодилася надати його клубові до 1927 року, уклавши навіть проект угоди. Але 22 травня 1922 року шкільний парк передано «Комітетові керівників шкіл» під керівництвом директора ІІ гімназії Вільгельма Кучери.

Доступ до парку був вільним окрім часу занять шкільної молоді, публічних розваг і фестин(за винайм парку для їх проведення магістрат брав плату, яка йшла до фонду убогих). Комітет лише слідкував за чистотою і порядком, доглядав дороги, газони, алеї. У травні 1925 року магістрат за проханням комітету доручив міському лісничому відремонтувати огорожу парку і виділив 100 тисяч злотих на будівництво сторожки і туалету. Запланував ґрунтовну перебудову. У жовтні 1928 року тут проведено величне Сокільське свято.

6 травня 1929 року до міської управи звернулося спортивне товариство «Pogon». Оскільки остання повінь 1927 року принесла багато шкоди зокрема й для парку Йордана, розмивши дорогу так, що доїзди в плачевному стані, товариство просило звести намул з вулиць і засипати ями та відновити живопліт. А для проведення футбольного турніру під егідою Польського футбольного об’єднання(PZPN) визначити вільні від занять дні.

Та вже наступного 1930 року магістрат заборонив клубам доступ до парку. Збереглася резолюція представників всіх стрийських клубів: «Останнім розпорядженням магістрату відібрано від міських клубів право використання ігрового поля для тренувань і спортивних змагань, що унеможливлює їх існування і знищує спортивний рух на терені міста. Спортивні клуби власними зусиллями відновили поле після війни, а зараз змушені залишитися без підстави для розвитку».

Через економічну кризу план реконструкції парку Йордана вдалося виготовити лише у 1934 році. Тоді парком опікувався шкільний інспектор Тадеуш Пахорек. Він сподівався отримати субвенції від державного управління фізичного виховання у Варшаві. На плані бачимо спортивні майданчики для жінок і дівчат(теніс і баскетбол), ділянки для стрибків у довжину і висоту, легкоатлетичну доріжку на 100 метрів, окремі майданчики для дітей до 14 років.

Але змінилося життя. Парк поступово набув військово-спортивного забарвлення і призначався головним чином для місцевих організацій фізичного виховання і військової підготовки. У червні 1935 року доступ до парку мали наступні клуби: «Pogon», «Stryjanka», «Сокіл», «Єдність», «Скала», Український Пожежно-руханковий союз, «Dror», «Hakoah» і товариство «Сокіл». А ось уривок з листа 1935 року Єжи Місінського одного з ініціаторів створення футбольного клубу «Pogon»: «Парк Йордана перед війною був тереном найбільших загальнопольських легкоатлетичних змагань. Стрийський футбол став на найвищому рівні малопольського спорту. Зараз лише спогад про «золоту епоху».

20 липня 1941 року в парку відбулася святкова процесія з хоругвами. Присутні: отці Матковський і Ліщинський, від словацької армії Сирови, від обласного проводу ОУН Шукатка. Повінь у серпні-вересні 1941 року завдала чималої шкоди. У роки Другої світової війни парк отримав назву «Площа УСК Скала», там і далі проходили футбольні матчі і фестини. Сьогодні на цьому місці станція юних натуралістів.

Парк Йордана в Стрию — не просто зелена пляма на карті міста, а частина його ідентичності, віри у виховну силу спорту і доцільності спільних зусиль. І хоча буремне ХХ століття принесло занепад, історія парку нагадує про час, коли міські громади разом творили простір для молоді та майбутнього. Сьогодні це не привід для ностальгії, а й приклад того, як можна змінити обличчя міста. Варто пам’ятати: там, де колись лунав дитячий сміх і грав оркестр, починався шлях до великого спорту.

Микола ЗАКУСОВ

Джерела:

[1] Slowo Polskie, 1906, nr.191.

[2] Park dla mlodziezy szkolnej w Stryju // Nowosci Illustrowane, 1905, 21 pazdziernika, nr.43.

[3] http://www.kregle.net/pliki/!!_sezon_2006-2007/cege/cege_art_6.pdf

[4] Держархів Львівської обл., ф.1059, оп.1, спр.733, арк.73;

[5] Sprawozdanie dyrekcyi c.k. Gimnazium w Stryju za rok szkolny 1906;

[6] Stryjski park Jordana // Ziemia Stryjska, 1914, 25 lipca, nr.30, s.2.