Обережно з історією, або “друкарські війни” під Львовом

Спробуйте відгадати, що єднає друкаря з Кракова Яна Шелігу, сучасну українську співачку Наталку Карпу, скульптора та мистецтвознавця Дмитра Крвавича і етнографа та композитора Філарета Колессу. Відповідь насправді досить проста і її можна дати одним словом: Добромиль. Хтось в цьому місті народився, інші жили і творили. Але для всіх них воно частково рідне. Якщо до переліку додати ще ФК “Львів”, який колись виступав в Вищій Лізі національної першості з футболу, то місто районного значення Старосамбірського району Львівської області перетворюється у доволі непересічний центр. Але зараз ми спрямуємо увагу не до всіх окреслених вище явищ, а однієї, але дуже опозиційної сторінки історії Добромиля. Умовно окреслимо її “друкарськими війнами”.

В історії людства було дуже багато невідомих та невпізнаних “солдатів”, які чогось прагнули, але їхні зусилля або не помічали, або належно не оцінювали. Одним з таких був політичний і літературний діяч, дипломат Ян Щасний Гербурт (1567 – 1616 рр.). Він якийсь час володів м. Добромиль, Добромильським замком, який реконструював, був засновником друкарні та загалом досить багато зробив для розвитку культури. Тим не менше, ні до українського, ні до польського пантеону національних героїв він не потрапляє. В першому випадку заважає конфесія – католицизм. В другому – підтримка українського та ідентифікація себе з русинами.

Одним з головних напрямків діяльності Яна Щасного було поширення книг. На початку XVII століття він заснував у Добромилі, який дістався йому у володіння від родича, друкарню. Вже у 1610 – 1611 роках запросив до неї відомого друкаря Яна Шелігу, знану для любителів історії Львова постать. Меценат Гербурт на той момент був знаною в Речі Посполитій людиною. Він встиг як здобути хорошу та якісну освіту (Краківська академія, м. Інгольштадт, м. Париж та м. Лейден) та отримати посаду мостиського старости, так і наколоти дров і взяти участь в антикоролівському рокоші Миколая Зебжидовського. За останнє навіть потрапив до в’язниці, де почав писати власні твори.

В Яна Шеліги доля склалась трішки по-іншому. До зустрічі з Яном Щасним Гербуртом він працював кілька років друкарем у Кракові, де добре оволодів фахом. Це дозволило йому належно і на високому рівні працювати як в Добромилі у Гербурта, так і в інших містах Речі Посполитої по тому (Львів, Яворів, Ярослав).

Ян-Щасний Гербурт загалом дуже привітно ставився до людей руського походження. Він не тільки цікавився цією традицією та культурою, збирав і досліджував фольклор, складав пісні, а й навіть, будучи католиком, асоціював себе з русинами та писав тексти їм на захист. В контексті цього, абсолютно закономірним видається напрямок роботи та специфіка видань заснованої ним друкарні. Гербурт писав: “знаю […], що з ними […] діється, починаючи від Брестського з’їзду […] на сеймиках дають їм надію, а на сеймах шикають. На сеймиках братами називають, а на сеймах – відщепенцями […] чого вони хочуть від того шляхетного народу […] я в жодний спосіб збагнути не можу. Бо коли хочуть, щоб Руси не було в Русі, – то це річ непотрібна, і це все одно […], якби їм захотілось, аби море було поблизу Самбора”.

В таке середовище і між таких двох скель потрапив краківський друкар Ян Шеліга. На видавничому знакові друкарні, яку надали в його розпорядження, було гасло “Правда і праця”. Благородно. Але на родовому гербі у Яна Щасного Гербурта було яблуко, через яке проходять кинджали. Такою і вийшла їхня співпраця: плідною з одного боку та в дусі “заборонений плід найсолодший” з іншого. В друкарні вийшло понад 10 книг. Частину з них забороняли одразу, а на інших накладали арешт трішки згодом, в процесі їх поширення. Серед найвідоміших та найбільш скандальних друків “Аннали” Станіслава Оріховського-Роксолана, яку було видано 1611 року. Текст до друку готував Ян Щасний Гербурт, він же давав окремі коментарі та роз’яснення. Книга викликала бурю емоцій, а шляхта Руського воєводства на Вишенському сеймику добивалась від депутатів, аби на сеймі видання заборонили, а його ініціаторів покарали.

Також було видано хроніки Яна Длугоша та Вінцентія Кадлубека, кілька панегіриків, окремі вірші Яна Щасного Гербурта та збірки сентенцій античних авторів – Цицерона, Платона, Плутарха і ін. В цій друкарні побачив світ “Dialog o obronie Ukrainy” В. Кіцького, який підготував до друку також Ян Щасний Гербурт. На хроніку Длугоша Гербурта та Шеліги також наклали арешт. Її було заборонено продавати і поширювати. До цією справи був причетний особисто король Сигізмунд ІІІ Ваза. Видання визнали шкідливим, а самого Яна Щасного Гербурта викликали на суд за заснування друкарні без королівського привілею та друкування книг, образливих для короля. Яну Щасному Гербурту врятуватись від цієї історії вдалося. На допомогу йому прийшла смерть.

Перу цього діяча належать також кілька творів. Згадані раніше вірші латиною, польською і руською мовами. Також “Про перемогу козаків над татарами”, “Єзуїти”, “Розмисел про народ руський”, “Наука Добромильська”, “Геркулес словенський”, “Гадка Гриця з фортуною” і ін. У них він засуджував прокатолицький курс Речі Посполитої та захищав русинів. Виступав проти єзуїтів та унії, популяризував традиції та культуру “gente Ruthenum”.

Ян Щасний Гербурт та його соратники зробили кілька кроків в бік від офіційної лінії. Одним з таких було поширення літератури у друкарні, яка не отримала на це королівського привілею. Іншим – поширення літератури, трактування історії в якій трішки розходилось із прийнятними та усталеними серед шляхтичів стандартами. З такою кількістю ворогів справитись було важко. Історія шляхтича та римо-католика, який заявив, що він русин, виявилась не також щасливою. Тим не менше, про його наміри та цілі нам варто знати більше і говорити частіше. Цікавий досвід збереження пам’яті демонструє колектив одного з місцевих футбольних клубів, який носить назву “Гербурт”.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

1. Дзюба О. Гербурт Ян-Щасний / Енциклопедія історії України [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://resource.history.org.ua
2. Ісаєвич Я. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми. – Львів, 2002. – С. 160 – 162.
3. Пагутяк Г. “Рани в серці Вітчизни”, або за що боровся Ян Щасний Гербурт // Zaxid.net, 2011 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://zaxid.net/rani_v_sertsi_vitchizni_abo_za_shho_borovsya_yan_shhasniy_gerburt_n1129924
4. Пагутяк Г. Історія в бур’янах, або як знищили Добромильську друкарню // Zaxid. net, 2011 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://zaxid.net/istoriya_v_buryanah_abo_yak_znishhili_dobromilsku_drukarnyu_n1229851