Несерйозні історії, або шкіци про Сяся Людкевича

2926
100-літній Людкевич. Шарж Еммануїла Миська, 1979 р.

Станіслав Людкевич (1879-1979) – унікальна постать в українській музичній культурі. Багатогранний композитор, авторитетний вчений-музикознавець, невтомний музично-громадський діяч, він був яскравою індивідуальністю, неповторною колоритною особистістю, овіяною легендами.

Станіслав Людкевич любив товариство, цінував гарні жарти, дотепи, був цікавим співрозмовником. Елегантна зовнішність професора, шляхетна манера поведінки й спілкування вирізняли його серед оточення. А постійна заглибленість у свої думки, якесь відсторонення від світу дійсності породили численні жартівливі оповідки, завжди сповнені симпатії та поваги до Великої Людини. Правдиві, напівправдиві та вигадані, вони передаються з покоління до покоління. Сьогодні надаємо слово сучасникам професора Людкевича, яким пощастило спілкуватись з ним багато років.

Силует Станіслава Людкевича. Автор Жан Ферді, Відень, 1908 р.
Силует Станіслава Людкевича. Автор Жан Ферді, Відень, 1908 р.

Станіслав Людкевич дуже любив годинники і часто носив їх декілька в кишенях. Якось один з них, знаменитої швейцарської фірми, вкрали. Професор звернувся до поліції і йому почали показувати різні вилучені годинники. Безрезультатно. Так повторювалось декілька разів. Нарешті, Людкевич вирішив якийсь годинник (теж доброї марки) визнати своїм. На запитання “чи він знайшов свій годинник?”, композитор відповів: “Ні, але такого я ще не маю…”.

А ось ще одна версія цієї історії. Коли в Людкевича запитали про крадіжку, він похвалився, що перехитрив злодія. Адже той забрав лише один годинник, а в професора були ще два – золоті.

Графічний портрет Станіслава Людкевича. Художник Василь Касіян, 1960-і рр.
Графічний портрет Станіслава Людкевича. Художник Василь Касіян, 1960-і рр.

Багато веселих розповідей пов’язано з частими поїздками Станіслава Людкевича. Адже у міжвоєнні роки він був інспектором Вищого Музичного інституту ім. М. Лисенка і систематично навідувався до його філій у різних містах Галичини. А згодом – як професор консерваторії – виїздив на наукові конференції, пленуми Спілки композиторів тощо. Отож, якось Людкевич приїхав до Стрия. Вийшов з поїзда й зупинився на вулиці. Якийсь знайомий підійшов і запитав, кого професор чекає. Той відповів: “Трамвай, але він чогось довго не надходить”. Коли з’ясували, що трамваїв у Стрию немає, знайомий поцікавився причиною відвідин. Як виявилось, Людкевич мав приїхати аж через тиждень і не до Стрия, а до Коломиї.

Львівська богема. Шарж Едварда Козака. Ілюстрація на форзаці книги: Львів. Літературно-мистецький збірник в 700-ті роковини заснування княжого города / за ред. Богдана Романенчука. - Філядельфія: Київ, 1954.
Львівська богема. Шарж Едварда Козака. Ілюстрація на форзаці книги: Львів. Літературно-мистецький збірник в 700-ті роковини заснування княжого города / за ред. Богдана Романенчука. – Філядельфія: Київ, 1954.

А про цю пригоду музикознавець Василь Витвицький чув від самого професора. Людкевичу треба було зраненька бути в Перемишлі, а тут інші справи затримали його у Львові до пізньої години. Довелося їхати швидким поїздом опівночі. Приїхавши заздалегідь на вокзал, зайшов у вагон, закутався у плащ і заснув. (Треба зазначити, що для швидких поїздів найближчою зупинкою був Перемишль). Будить його пронизливий свист. Це вже Перемишль! Людкевич хапає плащ, течку і вискакує з поїзда. Аж тоді побачив, що це не Перемишль, а Львів, той самий, з якого він хотів виїхати.

Музикознавець Стефанія Павлишин згадує про поїздку влітку 1957 р. в Ужгород на семінар з концертами самодіяльних композиторів Закарпаття. Гостей везли машиною. “Людкевич дуже розглядався по місті, бо, як сказав, був уже тут раз і дуже цікавився, чи тут змінилося. “А коли ви тут були, професоре?” “Та десь у 1898 році, разом з “Артистичною прогулянкою”, давали тут студентами концерт”.

З музичного світа. “Злізеш, чи не злізеш!..”. Карикатура Едварда Козака, 1934 р.
З музичного світа. “Злізеш, чи не злізеш!..”. Карикатура Едварда Козака, 1934 р.

Композитор і музикознавець Богдана Фільц пише про те, як перед війною вона з родиною відпочивала у Гребенові на запрошення Людкевича. “В нього там була невеличка вілла, а радше прегарна дерев’яна хата, напрочуд мальовнича, з витесаними візерунками біля вікон та на веранді, збудована в гуцульському стилі над самою рікою Опір. Професор любив іноді сам займатись господарськими справами. Зокрема, малював на зелено паркан, що огороджував його садибу”. Цікаво, що ця історія надихнула відомого графіка Едварда Козака на такий дружній шарж.

Станіслав Людкевич. Шарж Едварда Козака, 1930-і рр.
Станіслав Людкевич. Шарж Едварда Козака, 1930-і рр.

А ці оповідки – з серії про хвороби, радше, про здоров’я. Адже Людкевич прожив 100 літ, майже не хворіючи. Єдиною серйозною проблемою була глаукома.

Диригент Степан Стельмащук описав такий випадок:

Якось при зустрічі диригент Роман Кокотайло поскаржився професорові на гайморит. Людкевич заспокоїв, що хвороба не така вже й страшна, з нею можна жити до ста літ, лишень – без втручання медицини. Здивований пан Кокотайло відповів, що вже був у лікаря. На що професор: “Як вже був, то всьо пропало”.

Стефанія Павлишин розповідає про перебування львівської делегації у Києві на пленумі спілки композиторів. Вечеряли в ресторані готелю “Україна”. “За столиком ми були четверо: крім Людкевича ще Микола Колесса та Євген Козак. Пора була пізня, тому ми вибирали, що би такого з’їсти легкого. Я кажу: “З’їла б морозиво, але боюся дістати ангіну”. На це Людкевич: “Чекайте… чекайте… ангіна, гангрена, десь я то чув, але не пам’ятаю, що воно означає”.

Станіслав Людкевич. Художник Богдан Хрупович. Ліногравюра, 1970-і рр.
Станіслав Людкевич. Художник Богдан Хрупович. Ліногравюра, 1970-і рр.

А скільки веселих історій побутували у студентському фольклорі! Покоління за поколінням вони переказувались, щоразу доповнюючись новими штрихами. Ось одна з них. У класі Людкевича стояла шафа з багатою музичною бібліотекою. Триває лекція. Для ілюстрації певної думки професор дістає з шафи якусь книгу (або ноти) і тут же заглиблюється в текст, цілковито забуваючи про присутніх. Це триває довший час. Аж раптом Людкевич помічає студентів і здивовано запитує: “Що ви тут робите?”

Етномузикознавець Богдан Луканюк згадує, що на якомусь засідання Станіславу Пилиповичу дорікали за те, що він всім студентам без розбору ставить відмінні оцінки. І ось іспит з народної творчості. “За якийсь момент у дверях з’явився професор і незвично грізно скомандував: «Три особи – зайти!». Чудово знаючи його педагогічні засади, першими сміло рушили наші дівчата. І відразу вийшли, щасливо усміхнені. А за ними – Людкевич зі ще дивнішою заявою: «На сьогодні “п’ятки” закінчилися, за новими приходьте завтра!»

(До речі. В архіві композитора зберігаються протоколи двох іспитів з народної творчості за 1950/1951 навчальний рік. Ось статистика оцінок (без назви прізвищ): І курс історико-теоретичного факультету – чотири “4”, одна “4+”; ІІ курс історико-теоретичного факультету – дві “5”, одна “4”, одна “3+”).

Ще один випадок запам’ятався музикознавцю Любомирі Мелех-Яросевич. “Стоїмо групою студентів у вестибюлі другого поверху консерваторії (будинок на вул. Чайковського, 7). Зі сходів спускається професор Людкевич: «Добрий день!» – вітаємось хором. Станіслав Пилипович раптово зупиняється і, вдаривши себе рукою по чолі, швидко біжить вгору назад. Оглядаємось, збиті з пантелику. Та ось уже наш професор повертається в капелюсі і, елегантно знімаючи накриття голови, відповідає нам: «Моє поважання!»

Скульптурний портрет Станіслава Людкевича роботи Михайла Шандуренка, 1979 р.
Скульптурний портрет Станіслава Людкевича роботи Михайла Шандуренка, 1979 р.

Станіслав Пилипович відвідував майже усі концерти, які відбувались у Львові. У тодішньому великому залі консерваторії (тепер – філармонії по вул. Чайковського) він мав своє постійне місце в центральній ложі балкону, а згодом сідав в один з перших рядів партеру. Присутнім було цікаво спостерігати за його реакцією на твори сучасних композиторів-модерністів, які професор вважав “не музикальними”. Чуючи особливо гострі співзвуччя, Людкевич скрушно похитував головою, досить голосно докірливо стогнав, врешті міг просто вийти із залу. Проте було б помилкою вважати, що професор цілковито заперечував новітню музику. Ось, приміром, історія молодого композитора Андрія Нікодемовича, творчість якого не сприймали однозначно. Людкевич підтримав його кандидатуру до членів Спілки композиторів: “Я не все розумію в цій музиці, але в цьому Нікодемовичу щось є”. Слова виявились пророчими.

Людкевич-дивак, Людкевич-оригінал… Напевно професор деколи свідомо підкреслював цю думку. Адже в нелегкий радянський час він міг говорити сміливі, відверті речі, на які мало хто б наважився. Як писав лікар Степан Барвінський, Людкевич “в деяких важних ситуаціях зберігав незвичайну логіку, правильну орієнтацію, непохитність і принциповість, які щойно тепер можуть перейти в справжню легенду про цю видатну людину”.

100-літній Людкевич. Шарж Еммануїла Миська, 1979 р.
100-літній Людкевич. Шарж Еммануїла Миська, 1979 р.

 

Усім, хто хоче більше дізнатись про професора Станіслава Людкевича, радимо прочитати такі видання:

  • Спогади про Станіслава Людкевича / Упоряд. С. Павлишин – Львів, 2010.
  • Станіслав Людкевич у спогадах сучасників / Упоряд. З. Штундер. – 2-е вид. – Жовква-Львів, 2014

Мар’яна ЗУБЕЛЯК
старший науковий співробітник Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові

Література:

  1. Василь Витвицький. Станислав Людкевич зблизька // Станіслав Людкевич у спогадах сучасників / Упоряд. З. Штундер. – 2-е вид. – Жовква-Львів, 2014. – С. 123-141
  2. Степан Барвінський. Станислав Людкевич – людина легенди і дійсності // Станіслав Людкевич у спогадах сучасників / Упоряд. З. Штундер / 2-е вид. – Жовква-Львів, 2014. – С. 116-122
  3. 3. Любомира Мелех-Яросевич. Фрагменти моїх спогадів про С.П. Людкевича // Станіслав Людкевич у спогадах сучасників / Упоряд. З. Штундер / 2-е вид. – Жовква-Львів, 2014. – С. 260-263
  4. 4. Степан Стельмащук. Під знаком його доброти // Станіслав Людкевич у спогадах сучасників / Упоряд. З. Штундер. – 2-е вид. – Жовква-Львів, 2014. – С. 181-208
  5. Стефанія Павлишин. Незабутній Людкевич //Спогади про Станіслава Людкевича / Упоряд. С. Павлишин – Львів, 2010. – C. 81-93
  6. Богдана Фільц. Великий маестро. незабутній учитель, славетний композитор і патріот Станіслав Людкевич // Станіслав Людкевич у спогадах сучасників / Упоряд. З. Штундер. – 2-е вид. – Жовква-Львів, 2014. – С. 209-224
  7. Богдан Луканюк. Мій Людкевич // Спогади про Станіслава Людкевича / Упоряд. С. Павлишин – Львів, 2010. – С. 8-40

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.