Відрубуючи ворогу голову у комп’ютерній грі, трохи складно повірити, що щось подібне декілька сотень років тому могло бути реальністю. Також складно відчути той момент, коли хтось із рідних, знайомих – не з нами і знаходиться у ворожому полоні. Так, у нас теж війна і ми ледь не кожного дня чуємо про полонених, або незаконно утримуваних українських воїнів у Росії. Водночас, це все – десь там і нам тут складно розуміти ці процеси. Щось схоже мало місце і в минулому. Відтак пропонуємо звернутися до прикладу дій чи не найбільш ризикованих монахів – тринітаріїв. У попередній статті згадувалось хто вони такі, чим займалися і як прийшли до Львова. Зараз більше зосередимося на конкретному прикладі їх, без перебільшення, героїчної діяльності.
Не встигли представники ордену Пресвятої Трійці ствердно осісти у Львові, як відразу ж вирушили у свою першу місію. Уже 15 січня 1688 року двоє монахів залишили своє безпечне гніздечко на вулиці Краківській і відправились у дорогу. Курс взяли на місто Кам’янець, яке від 1672 року було турецьким. Перший з монахів – це о. Михаїл, який власне і повинен був займатися процедурою викупу бранців. Другий – також Михаїл, помічник, який мав вірменське коріння і на хорошому рівні володів шістьома мовами.
Першу зупинку подорожні зробили в містечку Янів (сьогодні с. Долина Теребовлянського району Тернопільської області). Містечко хоч і було невелике, але з замочком. Так монахи осіли і звідти намагалися повідомити кам’янецького пашу про свою поїздку. В часі чекання, на своє нещастя, познайомились із місцевим мешканцем, який представився Ксорнетом. Той у розмові з ченцями намагався створити собі образ побожної та небайдужої людини і чомусь дуже цікавився метою їхньої поїздки. Дізнавшись останнє, став переконувати монахів, що їхні ідеї неможливо реалізувати. Говорив, що поїздка ця небезпечна і несе загрозу для життя. Відтак став їх відмовляти. Навіть послав своїх розвідників, які підтвердили, що подорожі до Кам’янця зараз неможливі. Монахи послухали порадника і затрималися у Янові.
Підозри щодо щирості намірів нового друга у монахів почали виникати після того, як під час одного з візитів таємничий Ксорнет заявив, що зумів вийти на пашу і справу можна вирішити. Єдине умова – викупом повинен займатися не отець-редемптор, а сам Ксорнет. Цієї інформації тринітаріям вистачило, аби таємно залишити Янів і продовжити свій шлях самостійно. Хоч це і відбувалося ціною ночівлі у лісі, під відкритим небом, а також супроводжувалося пересуванням невідомими, гіпотетично небезпечними місцями, до стін Кам’янця вони таки дісталися. Браму міста перед ними відкрили, але їх поява викликала хвилювання, спровокувала чутки. Одні вважали їх посланцями папи, які хочуть викупити всіх полонених, інші – мали за шпигунів і чорнокнижників.
Інформація про заблуд дійшла і до паші. Без особливих церемоній, він наказав їх схопити, посадити до в’язниці, а там “запитати” для чого приїхали. Ця поїздка могла стати для монахів останньою, якби в оточенні паші не знайшовся чоловік, який дійсно спробував розібратися у ситуації. Він забрав тринітаріїв у свій дім і навіть просив за них пашу, сприяв у їхній справі. Відтак почали вести мову про викуп і домовились про ту кількість бранців, на яких у монахів вистачило коштів. Паралельно ченцям розказали і про Ксорнета, який був винен гроші місцевим купцям і хотів вирішити свої проблеми коштом тринітаріїв. До паші він дійсно звертався, але просив не впускати монахів до міста. При цьому, тринітаріям також порадили, аби наступного разу вони домовлялися лише з самим турками, без посередників. Також їм надали охорону, яка мала супроводжувати монахів до кордонів Речі Посполитої.
Тринітаріїв, які поверталися до Львова, зустрічав величезний натовп – чогось подібного мешканцям міста ще не випадало бачити. Вулиці, площа Ринок, а також окремі будинки були заповнені людьми. Монахи спочатку зупинились у монастирі кармелітів, що на Галицькому передмісті. Там представили звільнених коронному гетьману Станіславу Яблоновському. Далі ходою пройшли до осередку тринітаріїв на Краківській. За традицією, йшли колоною, яку формували, через одного, викуплені і монахи тринітарії.
Процесія тягнулась від Галицької брами, через площу Ринок і до Краківської брами. У той час лунали співи, а в храмах били у дзвони. Визволених було восьмеро, між якими різні люди: дорослі мужчини, старець, дві жінки, одна з яких – з дитиною. Визволення присвятили Яну Денгофу, який чи не найбільше сприяв появі тринітаріїв у Львові і Речі Посполитій загалом. Дорога, викуп і переїзди – це все обійшлося монахам орієнтовно у 4000 злотих. Орден після цього став значно більш знаним, відкривалися нові осередки. У тому числі – і в столиці, в Варшаві.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Гулюк Є. Незвичний прояв служіння. Львівські тринітарії, викуп полонених і любов до ближнього // Духовна велич Львова, 2019 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://velychlviv.com/nezvychnyj-proyav-sluzhinnya-lvivski-trynitariyi-vykup-polonenyh-i-lyubov-do-blyzhnogo/
- Гулюк Є. Соціальне, бюрократичне і податки, або на якому колі пекла тринітаріям дозволили будувати храм у Львові? // Фотографії старого Львова, 2019 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://photo-lviv.in.ua/soczialne-byurokratychne-i-podatky-abo-na-yakomu-koli-pekla-trynitariyam-dozvolyly-buduvaty-hram-u-lvovi/
- Białynia Chołodecki J. Trynitarze. – Lwów, 1911. – S. 32 – 35.
