Своєю творчістю він збагатив не лише культурні надбання Австралії (австралійці донині вважають його національним художником), а й став прикладом оригінальної творчості й естетики художника ХХ століття українського роду. Залишив по собі дуже мало документальної інформації, а тому і досі для українства залишається особою загадковою і, певною мірою, таємничою.
Народився Михайло Кміт 25 липня 1910 року в Стрию у сім’ї кадрового старшини австрійської армії, який із розв’язанням Першої світової війни відбув на фронт, а сім’я перебралася на постійне проживання до Львова. У Львові Михайло закінчив гімназію, чотири роки вчився в мистецькій школі, згодом був учнем Школи Олекси Новаківського. Мистецьку освіту закінчив здобувати в краківській Академії мистецтв, де навчався в 1933-39 роках. Під час студій український митець користався неабиякою популярністю в польських дівчат, але жодній із них не пощастило стати його дружиною…
Після початку Другої світової війни, на який припало закінчення навчання, працював учителем рисунку спочатку в початковій школі у містечку Біла Підляська, а згодом (1942-44 роки) був викладачем малярства й композиції у львівській Мистецько-промисловій школі. Брав участь у всіх виставках, які організовували й проводили українські митці в окупованому німцями Львові.
1944 рік ознаменував не лише повернення більшовиків, а й початок шляхів Михайла Кміта поза Україною. Піїтету до більшовиків він ніколи не відчував, радянське мистецтво критикував нещадно. В його уяві на широких українських степах мали поставати могутні сфінкси, які могли б пригадувати велике минуле України, а не доярки з відрами та робітники з молотами. Відтак, як і тисячі інших українців, він змушений був вирушити в еміграцію. На певний час зупинився в Автрії, де за чотири роки встиг і в таборах для переміщених осіб побувати, і долучитися до проведення мистецьких виставок, і здобути схвальні відгуки в мистецьких критиків, і одружитися з австрійкою Еддою.
Післявоєнні роки в Європі були сприятливі далеко не для всіх вихідців з України – не знайшовши праці на старому континенті, аби прогодувати сім’ю, Кміт вирішує прямувати до нових країв – далекої Австралії. У травні 1949 року вони з дружиною прибули на Зелений континент, де митець отримав контракт на дворічну працю. Робота жодним чином не пов’язаувалася з творчою діяльністю – перший рік Михайло Кміт працював на фабриці у містечку Вілловуд, а другий – носильником на залізничній станції. Працюючи за контрактом повні робочі дні, на творчість залишалися лише вихідні, вечори та ночі. І саме в вільний від роботи час Кміт завзято малював. Така одержимість не минулась даремно – його творчістю зацікавилися австралійські мистецькі кола і галереї.
Уже перші його виставки були успішними. Невдовзі митець виборов декілька престижних нагород. Від 1951 року він більше займається малярством, багато працює, організовує виставки в Сиднеї та в інших містах, а його твори користуються популярністю у приватних колекціонерів та в мистецьких галереях. У 1953 році Кміт переміг у конкурсі картин на релігійну тематику. Славу митцеві приніс «Святий євангеліст Марко», якого викупила державна галерея в Сиднеї. Після цього тріумфу митець покинув фізичну працю і сповна віддався малярству.
Його успіх набув лавиноподібного вигляду. Картини українця отримують престижні нагороди австралійських галерей та мистецьких установ у 1953, 1954, 1955 і 1957 роках, їх розкуповують не лише престижні галереї, мистецькі навчальні заклади, а й приватні колекціонери; а сам митець здобув визнання в мистецькому середовищі Австралії та зайняв чільне місце серед австралійських художників (увійшов до трійки найпопулярніших художників континенту).
Бути першим на селі, чи то пак – в Австралії не було для Кміта найвищою планкою у житті. Йому кортіло підкорити увесь мистецький світ. З цією метою разом із сім’єю в 1958 році, покинувши батьківщину кенгуру майже на 8 років, він приїхав до Америки. Підкорювати її митець надумав із Каліфорнії, де зупинився на постійно. Такий крок був фатальною помилкою, адже для того, щоб здобути визнання в Америці, слід було зазнати успіху в Нью-Йорку. Визнання тамтешньої публіки дозволяє художникам здобути перепустку в мистецький світ, без якої не приймають навіть провінційні галереї. Кміту ж довподоби припав каліфорнійський клімат, який так нагадував йому добру й сонячну Австралію, а тому про визнання та популярність можна було лише мріяти.
До всього додалися ще й матеріальні труднощі та хвороба, яка підкосила здоров’я митця. Почалися негаразди в родині, від чого художник поринув у важку дересію, з якої, здавалося, виходу не було. Депресія спонукала розвиток більш серйозної недуги – майже три роки поспіль Кміт провів у лічниці. І хоч хвороба давалася взнаки, не покидав малювати у вільний від лікарських процедур час і вірив у те, що підкорить новий бар’єр. Але минали дні, а слави не додавалося…
Заграючи з фортуною і отримуючи від неї постійного одкоша, митець, прислухавшись до порад друзів, ухвалює рішення повернутись до підкорених висот – на Зелений континент. Такому вчинку посприяв відгомін звісток, що Австралія його пам’ятає, що там його творчість має небувалий успіх, що його картини перепродують за великі гроші… Повернення супроводжується особистою драмою – дружина з дочками Ксеною і Танею такого рішення не підтримують і вирішують залишитися у США.
Австралійці на ура сприйняли повернення свого улюбленого митця і масово розкуповували його твори. Мистецькі критики схвально зустріли його повернення. Так австралійська газета «Сан» в одному з номерів за вересень 1966 року писала: «Капризна блискучість картин М. Кміта полоняє відразу. Тематика різноманітна: натюрморт, квіти, портрети, абстракції, але всі картини мають одну притаманну лише Кмітову прикмету – тріумфальну декоративність, яка виблискує в усіх його творах». Схожі дописи були й у інших друкованих виданнях і не лише тих, що спеціалізувалися на мистецтві. Австралійські мистецькі колависоко цінували його талант і творчість – одну з його картин в 1966 році визнали найкращою у країні…
Вступивши вдруге в одну й ту саму ріку, Михайло Кміт згодом і одружився вдруге, а його обраницею стала місцева музикантка; у 1968 році в них народився син Михайло. Поселившись у Сиднеї, митець замешкав поблизу моря, відновив зв’язки з галереями і дуже багато працював. Цей період у його творчості, як і перший австралійський, належав до найінтенсивніших у його житті. Коли американські друзі через декілька літ розлуки відвідали Кміта в його майстерні у Сиднеї, вони були вражені позитивним налаштуванням його творчості.
Він був активною творчою особистістю, що полюбляла богемне життя. Як щирий українець, вмів і чарку випити і товариство розважити. До того ж, полюбляв оповідати про себе різні байки, які придумував на ходу, і з його вуст вони перекочували в австралійську пресу, не маючи ніякого документального чи фактичного підтвердження. Так ще за життя його творчість обростала міфами, оскільки все сказане митцем преса сприймала за чисту монету.
Помешкання митця нагадувало музей. За словами С. Чорнія, який близько знав художника, в його домі не було жодного куточка, жодної стіни, де б щось не стояло чи не висіло. Поряд із шедеврами визнаних геніїв мистецтва Пікассо, Міро, Архипенка, Кандинського було чимало витворів примітивного мистецтва корінних народів Австралії, Африки та Південної Америки. А ще в помешканні були рибальські сіті, зброя, підкови, старі книжки, старий одяг; і не було… телевізора. Для М. Кміта всі ці речі були не скарбами затятого колекціонера, а радше об’єктами натхнення. Він сам витворив собі свій внутрішній світ, у якому жив і творив.
На початку 1970-х років у митця почалися проблеми зі здоров’ям (далися взнаки шкідливі звички), роботу серця підтримував електростимулятор. Але навіть у такому стані художник мало турбувався про себе, від чого хвороби лиш помножувалися. Лиш у 1980 році хвороба настільки підкосила митця, що довелося припинити заняття малярством. Останні місяці життя митець провів у лікарняному ліжку, але завжди зводився і радо вітав усіх, хто до нього приходив. Про свою хворобу у розмовах не згадував, його цікавили новини з мистецького світу.
22 травня 1981 року серце талановитого українського скитальця зупинилося назавжди.Його відходу не зауважила жодна австралійська газета, і це попри те, що три десятки років свого життя він був провідним художником на континенті…
Не організувавши собі впродовж життя звичного митцям епатажу, розголосу й реклами, Михайло Кміт не удостоївся грунтовних розвідок своєї творчості і після смерті. Щоправда, відгуки про його творчість зрідка можна зустріти в австралійській пресі… Попри це, Михайло Кміт був талановитим художником, твори якого не втрачають актуальності і донині. Свідченням цього є хоча б той факт, що стиль Михайла Кміта імітують і деякі сучасні митці, і не лише в Австралії.
Тарас БАЛДА
Використані джерела:
- Попович В. Михайло Кміт // Сучасність. – 1986. – Ч. 7-8. – С. 83-92.
- Канарська А. Українець – один із найцікавіших живописців Австралії // Поступ. – 2005. – 18 квіт.
- Чорній С. Спомин про мистця-маляра св.п. М. Кміта // Новий обрій. – 1985. – Ч. 7. – С. 235-237.
