12 липня у Жовківському замку відбулася цікава подія. На зустріч до колективу Державного історико-архітектурного заповідника на запрошення наукового працівника заповідника Володимира Герича завітав директор Львівської Національної галереї мистецтв Тарас Возняк з двома своїми заступниками представити дуже заманливу пропозицію приєднання Заповідника до Галереї «заради підвищення зарплат працівникам і покращення роботи заповідника».
Про це йдеться у статті Ігоря Муравського, депутата Жовківської районної ради для видання “Музеї України”.
За кілька днів до цього Герич провів відповідну персональну роботу з працівниками заповідника, поширив письмове обґрунтування «про новий етап розвитку заповідника». Працівників заповідника попередили зібратися на 11 годину, потім перенесли на пізніше, врешті на 14 годину. Гості приїхали вчасно, але закрилися в кабінеті з Геричом і в.о. директора Іваном Смолинцем на пів години, потім пішли на годину оглядати замок на правах господаря, по дорозі коментуючи, де що розмістити, де постелити ламінат, де лінолеум.
Треба сказати, що попередня обробка працівників Геричом дала свої результати, але не ті, яких він очікував. Працівники заповідника після кулуарних обговорень змогли дійти спільної думки і заготовили листа до в.о. директора з категоричною незгодою з приєднанням, тобто ліквідацією заповідника, яке принесе серйозні негативні наслідки як для працівників, так і для громади міста і його пам’яток. Крім того, запросили активних представників жовківської громади на цю зустріч, бо вона могла істотно вплинути на майбутнє громади, про нижче буде сказано.
Після кількагодинного очікування працівники, а дехто чекав з ранкової зміни, більшість без обіду, були вже досить знервовані таким відношенням до людей, обурювалися поведінкою гостей, висловлювали здивування, що гості, заходячи в кабінети, ні до кого не віталися, вели себе дуже зверхньо. Масла у вогонь підлили слова їх водія, який скучав біля замку і який з почутих у машині розмов свого керівництва сказав працівникам заповідника, що нема чого переживати, – усе уже вирішено, усі документи готові.
Врешті була дана команда заходити всім у кабінет директора. Але, по дорозі на сходах виникла суперечка – в.о.директора І.Смолинець пробував не допустити у приміщення мене, Олега Вольського і Юрія Петраня. В кабінеті директора Т.Возняк сів у директорське крісло і почав дуже жорстко вести зібрання у чужому колективі, спочатку виясняючи, хто присутній. І коли побачив серед присутніх нас трьох, наказав нам вийти з приміщення. Коли ми представилися і заперечили, наказав своїй заступниці перевірити їх документи, що та і почала робити. Це викликало обурення працівників. І.Смолинець поставив на голосування колективу пропозицію провести збори без нашої присутності, за що проголосував лише один Герич. Це вкрай розізлило Т.Возняка, який сказав, що не буде брати участі у політичному шоу і з своїми заступниками та Геричом покинули збори, так нічого і не представивши.
Працівники заповідника спільно з нами ще довший час разом обговорювали ситуацію, яка склалася в заповіднику і навколо нього, передали І.Смолинцю підписане ними письмове доручення виконати волю колективу. Подякували за підтримку, бо невідомо як закінчились би ці збори з таким жорстким тиском на працівників.
Обговорюючи обставини цих подій, усі дійшли спільної думки, що схема з приєднанням заповідника пов’язана з реалізацією заповідником великого державного інвестиційного проекту з реставрації і пристосування ансамблю Жовківського замку з наявним бюджетом 150 млн. грн., який після виготовлення проектно-кошторисної документації може значно збільшитися. Уже більше року Міністерство культури не оголошує повторного конкурсу на вакантну посаду директора заповідника і не призначає директора. Як жовківчанам відомо, в квітні минулого року В.Герич не зміг пройти конкурсний відбір на цю посаду завдяки нашим старанням. Не маючи можливості поставити законним шляхом свого директора, чиновники Міністерства культури разом з Геричом опрацювали різні схеми і врешті зупинилися на цій схемі з передачею заповідника разом з проектом під управління свого директора Львівської галереї.
Передача заповідника Галереї означає, по-перше, – ліквідацію заповідника як юридичної особи, звільнення усіх працівників і набір нових за розглядом директора Галереї, а, по-друге, – втрату ключового для розвитку міста і для порятунку замку великого інвестиційного проекту на кількасот мільйонів гривень. Проект розроблений виключно під заповідник, починаючи з його формальної назви, обґрунтовуваних документів, економічних розрахунків та показників, і ліквідація заповідника означає втрату юридичної сили цього документу.
Вся ця авантюра з «приєднанням» у всій своїй суті є повністю незаконна і чиновники міністерства це добре розуміють. Заповідник був утворений рішенням Кабінету Міністрів і не може бути ліквідований наказом міністерства. Крім того, заповідник, як спеціально охоронювана територія згідно з законом повинен управлятися лишеадміністрацією заповідника, яка утворюється відповідними державними органами, і ні вона ні її функції не можуть бути передані іншій установі, зокрема Галереї, яка працює за іншим законодавством. Тому вони в жорсткій формі вимагають від в.о. директора заповідника письмового прохання заповідника про приєднання, щоб самим не порушувати закон і зробити це виключно заради прохання і блага трудового колективу. Ну, а що буде із звільненими працівниками, а тим більше неугодними і непотрібними, не складно собі уявити, побачивши поведінку чинного директора Галереї, коли він приїхав просити колектив про приєднання. Через рік-два з заповідника залишаться лише «ріжки та ніжки». Їх цікавить лише контроль над великими державними інвестиціями і нормальні «відкати» з них.
