Коли історії ще не було, або за партою у львівських єзуїтів

2581
Коли історії ще не було, або за партою у львівських єзуїтів

Переглядаючи якось книги на славнозвісній львівській “барахолці”, що поблизу пам’ятника Івану Федорову, автор цієї статті мимохіть став слухачем цікавої розмови між одним з продавців і дуже “турботливою” мамою, яка в даній ситуації грала роль або клієнта, або знайомої. Я навіть не дивлюсь куди бю, як тільки щось – так луплю. А там куди попаде: по плечах, по голові. Далі вона висловила тезу про власну недовіру до гуманістичного виховання і навіть спробувала її аргументувати. Ця історія замовчує імена своїх героїв, але спробуємо зрозуміти думки дітей цієї матері-берегині, зосередившись на тому, як жилося учням львівської єзуїтської колегії, яким доводилось інколи проходити через подібне виховання та навчання.

Монумент Івану Федорову у Львові. Фото з uk.wikipedia.org
Монумент Івану Федорову у Львові. Фото з uk.wikipedia.org

Єзуїти дуже славились рівнем організації своєї освітньої системи та якістю знань, які надавали. На свій час їхні навчальні заклади рахувались найбільш передовими та престижними. Єзуїтську освітню модель запозичувало багато інших навчальних закладів, у тому числі і Києво-Могилянський колегіум. Хоч цю систему єзуїти не так створили, як вдосконалили, попередньо запозичивши, вони вивели її на якісно новий рівень. Визначений і прописаний освітнім статутом “Ratio Studiorum”, навчальний процес у колегіумах відзначався централізацією, дисциплінованістю та високим рівнем вимог до учнів та вчителів. Якоюсь мірою, саме єзуїтам ми завдячуємо рівнем підготовки Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, Пилипа Орлика, Петра Могили і багатьох інших діячів нашої історії.

Освітній статут єзуїтів "Ratio studiorum". Фото з libraries.slu.edu
Освітній статут єзуїтів “Ratio studiorum”. Фото з libraries.slu.edu

У 1608 році у Львові розпочав роботу єзуїтський колегіум. Історія відкриття цього закладу була дуже тривалою і повною протистояння з різними впливовими середовищами міста і не лише міста. Добре, що наполегливість єзуїтів перемогла і школу таки відкрили. “Finis coronat opus” – подумали організатори будівництва і вшкварили по тому святування на кілька днів. На урочистостях було багато заходів, публічних дійств, гостей. Тішить, що за святкуваннями не забули про навчання, до якого згодом приступили.

Костел і місце, де колись був колегіум єзуїтів. Фото з kameniar.lnu.edu.ua
Костел і місце, де колись був колегіум єзуїтів. Фото з kameniar.lnu.edu.ua

Дітей у єзуїтів чекало кілька рівнів навчання. Були вищий і нижчий рівні студії. До першого належали клас інфіми, де знайомились з початками латини, а також граматики і синтаксису, де ці знання зміцнювали. У наступних класах – поетики та риторики ці знання відшліфовували і вчились застосовувати на практиці. Найбільш витривалі і спраглі знань учні могли спробувати дожити до вищої школи, де їх чекали філософія та теологія. Друга завжди вважалась вищою, а тому перша була її прислужницею. Історії як предмету не було. Ставка робилась на вивчення мов, а історичні знання були в контексті цього і лише  як засіб зацікавлення. Історія сприймалась радше як частина риторики і засіб виховання. Звідси і фраза про історію як вчительку життя – “Historia est magistra vitae”. Були спроби ввести історію як окремий предмет, але вони розбились об тверду, мов камінь, думку генерала ордену, Клаудіо Аквавіви, що історії достатньо у класах поетики і риторики. Таким чином, історію як окремий предмет, почали викладати лише від 1739 року.

Генерал ордену єзуїтів Клаудіо Аквавіва. Фото з http://photo-lviv.in.ua
Генерал ордену єзуїтів Клаудіо Аквавіва. Фото з http://photo-lviv.in.ua

Своє навчання учні розпочинали із читання байок Федра і окремих творів Цицерона чи Катона. На старших курсах вивчали Вергілія, Овідія і Цезаря. Орієнтувались за підручниками Еразма Роттердамського, Лоренцо Валли і Філіппа Меланхтона. Також існував список рекомендованих до читання авторів, як-от єзуїти Якуб Вуєк чи Роберто Белларміно. Був і список заборонених авторів. Для більшого ефекту, починаючи від класу синтаксису, учням заборонялось спілкуватись між собою рідною мовою – мовою комунікації мала бути лише латинська.

Видатний гуманіст і авторитет для єзуїтів, Еразм Роттердомський. Фото з monsimulacres.at.ua
Видатний гуманіст і авторитет для єзуїтів Еразм Роттердомський. Фото з monsimulacres.at.ua

Цікавим є те, як виглядала робота вчителя. В основному він надиктовував тези та висловлював спосіб розвитку думки й методику роботи з літературою. В інший випадках вчитель формулював перед учнями казуси, тобто складні ситуації. В подальшому педагог спостерігав за тим, як учень вирішував поставлене перед ним завдання. Ще одним видом роботи було “пояснення поета, або історика”. Після закінчення заняття учитель ще мав перебувати якийсь час в аудиторії, аби упевнитись, що учні все зрозуміли і відповісти на запитання. Перед початком занять відбувалась спільна молитва. Також щоденно, в супроводі вчителів, учні мали бути на месі в єзуїтському храмі. Щотижня їх чека катехізис, а щомісячно сповідь. До цього всього ще додавалась регулярне причастя і присутність на проповідях у святкові дні.

Римський філософ Ціцерон, інший авторитет для єзуїтів. Фото з www.youtube.com
Римський філософ Цицерон, інший авторитет для єзуїтів. Фото з www.youtube.com

Академічний рік у єзуїтів розпочинався першого вересня. На заваді цьому могла стати епідемія, або війна. У єзуїтів стежили, аби в класах було вдосталь світла та свіжого повітря. За порядком у класі стежив цензор. Він же перевіряв усі усні вправи і фіксував прізвища тих, хто відсутній / присутній на заняттях. Викладачі мусили давали на перевірку тези своїх доповідей, аби в них не було заборонених думок, чи посилань на заборонених авторів. Кожного третього-четвертого дня учні могли відпочивати від інтелектуальних вправ. У неділю старші учні цілком звільнялись від навчання, а менші мали заняття лише до обіду.

Умовне зображення навчального процесу в минулі століття. Фото з orsha.eu
Умовне зображення навчального процесу в минулі епохи. Фото з orsha.eu

На початку навчального дня, доки вчителі перевіряли письмові домашні завдання, учні розказували декуріонам, що запам’ятали з вчорашнього дня, або ж виконували інші письмові завдання. При цьому, декуріон в спеціальному зошиті фіксував помилки кожного і ставив за них оцінки. Декуріони – одна з учнівських посад, помічна для вчителя. Здобувалась посада через перемогу у змаганні, або за старанність у навчанні. Клас, таким чином, міг ділитись на конкуруючі частини, у яких була своя ієрархія. Публічний цензор, або ще головний декуріон, слідкував за порядком у навчальних аудиторіях і учнівських спальнях. Аби згадані вище посадовці мали авторитет серед учнів, до їхньої компетенції належало право, за погодженням з вчителем, звільняти деяких учнів від окремих покарань за не надто суворі провини.

Умовне зображення навчального процесу в минулі століття. Фото з orsha.eu
Умовне зображення навчального процесу вчорашнього дня. Фото з orsha.eu

Для стимулювання успішності у навчанні, існувала ціла система нагород. Раз на рік привселюдно нагороджували найкращих учнів. Відбувалось це в урочистій обстановці і на довго запам’ятовувалось. Нагороди спонсорували меценати і патрони. Також були малі, або приватні нагороди. Їх давав особисто ректор за перемогу в диспуті, або щось в такому роді. Найуспішніші учні могли також екстерном скласти клас і перейти ступенем вище раніше. Для покарання існували навчальні, вербальні і моральні засоби. Йдеться тут про додаткові завдання, усні зауваження, “заслання” на спеціальну лаву і одягання “віслючих ковпаків”. При повторенні непослуху чи неуспішності, в діло могла піти і фізична кара. При цьому, за певних умов, виконувати її міг навіть хтось з учнів.

Умовне зображення навчального процесу в минулі століття. Фото з orsha.eu
Умовне зображення навчального процесу в минулі століття. Фото з orsha.eu

Завершенню навчання передували прикінцеві іспити чи диспути. Іспит відбувався у письмовій формі. За 2-3 дні до іспиту, вчитель оголошував його засади. Іспит приймала комісія з трьох осіб: префект шкіл, чи уповноважена ним особа, двоє інших, уповноважених у тематиці курсу. Учні під час написання могли використовувати додаткову літературу і виходити з аудиторії, залишивши в ній роботу. Категорична заборона списувати, якщо на цьому ловили, обидві роботи анульовували. На сам іспит учнів запускали по троє в аудиторію. Оцінки виставляли одразу кожній трійці, але оголошували публічно в кінці. Якщо учень не складав іспиту, його все одно могли перевести до іншого класу, якщо певний рівень знань він продемонстрував, або ж мав дорослий вік. Безнадійних учнів виключали.

Диспут - один з методів навчання і саморозвитку у єзуїтів. Фото з http://photo-lviv.in.ua
Диспут – один з методів навчання і саморозвитку у єзуїтів. Фото з http://photo-lviv.in.ua

Кожен щабель єзуїтської освіти передбачав власну тривалість канікул. Після інфіми та граматики учні мали лише тиждень відпочинку. Синтаксис і поезія дозволяли перерву на два і три тижні відповідно. Після закінчення класу риторики учні могли відпочивати місяць, а суперіори (вища школа) взагалі могли мати 1-2 місяці канікул.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

  1. Кметь В. Львівський єзуїтський університет (1661 – 1773) // Encyclopedia. Львівський національний університет імені Івана Франка: в 2 т. – Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2011. – Т. 1.: А – К. – С. 16 – 37.
  2. Сєряков С. Повсякденне життя єзуїтських шкіл України [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://chtyvo.org.ua. С. 100, 109, 110, 111, 114, 129.
  3. Шевченко Т. Єзуїтське шкільництво на українських землях останньої чверти XVI – середини XVII ст. – Львів: Свічадо, 2005 (Серія: Sdudia rationis 1). – С. 54 –55, 57 – 60.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.