Снопків, як і більшість фільварків на львівських передмістях, свою назву взяв від міщанської родини, яка його заснувала, так само, як сусіднє Бельоско – від Томаша Беллі, або Красучин – від Миколая Красуцького.
Наприкінці ХVІІІ ст. Снопків стає власністю П’єра Дені Гібо (Gibeaut або Guibaut), міського інспектора будівництва. Збереглося кілька будинків у середмісті, споруджених за проектами цього архітектора (пл. Ринок 36, вул. Вірменська 13). Крім того, він викладав архітектурний малюнок у Львівському університеті та займався ландшафтною архітектурою, зокрема, створив Цетнерівку.
Гібо збудував мурований двір у Снопкові. Споруди цього фільварку докладно дослідив Фелікс Марковський у 1926-1927 р. Завдяки його опису можна, бодай в уяві, відтворитивигляд Снопкова.
Снопківський двір розташовувався над долиною потоку Залізної Води, що бере початок у глибоких ярах на околиці Козельників. Дорога з яру круто піднімалася по схилу до брами фільварку, навішаної на двох масивних кам’яних стовпах; обок була фіртка для піших. З обох боків брами стояли стайні, що відмежовували дідинець від дороги. До правої стайні було прибудовано двоповерхову споруду млину. Між його дерев’яними сходами і шпихліром був критий проїзд з дідинця на гумно, оточене стодолами.
Будинок двору стояв далі, дещо зміщений від осі головної брами. Сувору простоту його архітектури псула прибудова з лівого боку, споруджена у 1912 р. (арх. В. Дембінський). До будинку провадили сходини. З сіней можна було потрапити до салону, а звідти направо – до їдальні. Її оздобою був камін з стрільчатою нішою над ним. Ще цікавішим був камін у кімнаті наліво від салону. Справа від сіней знаходилася кухня. Вона поєднувалася з двома наріжними покоями, менший з яких мав окремий вихід на двір, другий (їдальня) – до саду.
Сад біля двору був у такому ж строгому, як сам будинок, регулярному стилі. Існувала основна вісь саду, що вела до дерева-солітеру на клумбі круглої форми (судячи з аксонометрії, солітер – липа, оскільки рисунок алеї, що вела до будинку та саду, формують липи). Довкола солітеру – чотири партерні травники з квітковим обрамуванням з трьох сторін. З боку, ближчого до самого будинку, були висаджені, ймовірно, штамбові троянди (на цей час троянди різних видів та форм були найпопулярнішими квітами).
На подвір’ї була запланована група крупних дерев в квітнику овальної форми. При дворі існували фруктовий сад, город і декоративний садок біля самого будинку. Перед в’їздом був невеличкий став, що довкола був обсаджений деревами (судячи з малюнку – верба козяча). Біля самого в’їзду, збоку – липа, а ближче до ставка – клен кулястий.
Цікавими були пивниці двору, де було застосовано різні типи склепінь: циліндричні, парусні та хрещаті. Останні знаходилися під салоном і були по центру сперті на квадратний у перерізі стовп. Він, як і пивниці, був збудований з місцевого каменю, який добували у кількох сотнях метрів від фільварку ще у середині ХІХ ст.
Під північно-східною і північно-західною кімнатами пивниць не було, що дало привід до фантастичних оповідань про заховані там скарби, зброю,або таємні поховання. Їх пошуки були безрезультатними; тільки у 1912 р., і то випадково, при будові каналізації в липовій алеї, недалеко від двору, було знайдено рештки амуніції, заховані польськими повстанцями з 1863 р.
Зліва від двору стояв довгий одноповерховий будинок для служби. За спорудами двору був сад, а справа від головного будинку починалася обсаджена липами алея, що тягнулася до Сихівської дороги (зараз вул. Зелена).
Після Дені Гібо власниками фільварку були Сапіги та Леваковські. Як пам’ять про будівничого двору вулиця Снопківська, якою від Стрийського гостинця можна було потрапити до фільварку, мала і другу назву – Гібовка, остаточно скасовану тільки у 1871 р. Через рік після цього Снопків перейшов у власність Карловичів. З ім’ям представниці цієї родини, Яніною Карлович, пов’язане спорудження головної жіночої господарської школи на грунтах фільварку.
Ця школа, початково під назвою господарської семінарії, була заснована з метою підготовки вчительок для сільських жіночих шкіл. Для її будови Яніна Карлович пожертвувала 4,5 морги грунту. Будову розпочали у 1911 р. за проектом Войцеха Дембінського, і вже у листопаді 1913 р. школа прийняла перших 50 учениць.
Навчання у школі тривало 2 роки. До програми входили практичні заняття, що проводилися зранку, та лекції з агрономії, сільськогосподарської хімії тощо, які читали у другій половині дня викладачі з Університету та Сільськогосподарської академії у Дублянах.
Вже наприкінці 20-х років ХХ ст. виникла необхідність розширення будинку школи, яке провів у 1929-30 рр. архітектор Вавжинець Дайчак. Він же ж безкоштовно виконав проект захоронки (зараз вул. В. Стуса, 57), де крім того знаходилися: зал для театральних спектаклів, консультація для матерів та дітей, ванні кімнати і бібліотека. Наріжний камінь споруди було посвячено 10 травня 1925 р. Її будову проводив архітектор Станіслав Брунарський, що мешкав неподалік, у власному будинку (вул. Стуса 10), перебудованому з садиби свого родича, будівничого Міхала Заходного. Дім Брунарського стоїть біля парку «Залізна Вода»; творець останнього, Арнольд Рерінг, мешкав поряд (вул. Стуса 20).
Зараз про існування Снопкова нагадують тільки назви вулиці та парку. Липова алея, що колись вела до двору від Зеленої, та кілька старих дерев – ось і все, що залишилося від фільварку.
Зараз ми мали змогу ознайомитися з історією одного з тисячі львівських дворів. На ілюстраціях видно структуру двору та саду та навіть рослинність, що тішила око львівського люду. Кожен львівський сад, подвір’я, сквер, парк має свою історію та життєпис. Чи не варто прислухатися до тих, ще не знищених, старих покривлених дерев, почути спів того птаха, та гудіння бджоли, які разом розкажуть нам просвіт львівських дворів і навчать знову тій любові, красі, вишуканості та спілкуванню з нашим фантастичним Львовом.
Оксана ОЛЕЙНЮК
Джерело: “Галицька брама”, 2001, листопад-грудень, № 11-12 (83-84).
