Феномен Софії Караффи-Корбут

2243
Феномен Софії Караффи-Корбут

Яскрава представниця руху шістдесятництва Софія Петрівна Караффа-Корбут народилася у Львові 23 серпня 1924 року, 1953-го  закінчила Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва.

Починала свою творчість як живописець і графік, деякий час працювала в галузі кераміки, а наприкінці 1950-х рр. знову повернулася до станкової та книжкової графіки. З ілюстраціями Софії Караффи-Корбут вийшло близько 60 книжок українських та зарубіжних письменників.

Софія Караффа-Корбут
Софія Караффа-Корбут

Сходження Софії Караффи-Корбут на вершини мистецької творчості не було легким. Батько перебував за кордоном, дівчина росла з мамою, яка повністю присвятила себе вихованню єдиної дитини. Софія ще в дитинстві виявила неабиякі здібності. Багато читала, захоплювалася малюванням. Вже у Львівському училищі декоративного й прикладного мистецтва її графічні роботи відзначалися творчою зрілістю, а виконану під час навчання в Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва (тепер — Академія мистецтв) в техніці літографії ілюстрацію до поеми М. Лермонтова «Мцирі» варто зарахувати до тодішніх здобутків графічного мистецтва. На жаль, творчість художниці в галузі графіки було призупинено. Продовження навчання на відділі кераміки вимагало певного часу для оволодіння технічними можливостями цього мистецтва. І все ж ті роки не пропали даремно: художниця виконала кілька тематичних тарілок із сюжетами давнього Львова, творчості Івана Франка, за мотивами народної творчості.

Софія Караффа-Корбут «Верховинська весна», 1962 р.
Софія Караффа-Корбут «Верховинська весна», 1962 р.

Наприкінці 1950-х рр. С. Караффа-Корбут, назавжди закинувши кераміку, повертається до станкової та книжкової графіки. У техніці гуаші виконує кілька ілюстрацій за мотивами українських народних казок («Школа в лісі», «Хатка в Лісі»), а 1959 р. створює свою першу роботу в техніці кольорової ліногравюри «Яворівщина». Це була спроба відновити кольоровий естамп, започаткований у Львові видатною майстринею графічного мистецтва Оленою Кульчицькою. Проте використання авторкою кількох кольорів у «Яворівщині» стирало грань між графікою та малярством. Художниця відмовляється від подальшого експериментування в цьому напрямку, виконує кілька творів у техніці монотипії, яка також не припала їй до душі, після чого зосереджує свою увагу на ілюструванні багатьох книжок у техніці гуаші, паралельно захоплюється станковою графікою.

Отримавши прихильну оцінку критики за експоновану на багатьох виставках роботу «Народний месник Лук’ян Кобилиця» (1960), Софія Караффа-Корбут понад два десятиріччя не розлучається з однотонною та кольоровою ліногравюрою, яку наприкінці життя замінює туш і перо. Прощання з керамікою вона зафіксувала у гравюрі «Трагедія перед виставкою» (1961), зобразивши розгубленість і переляк художниці та її помічника-майстра біля розбитої  керамічної роботи, що було призначено на виставку.

Софія Караффа-Корбут «Іван Підкова», 1963 р.
Софія Караффа-Корбут «Іван Підкова», 1963 р.

Графічний талант С. Караффи-Корбут на повну силу проявився у 1960 роки, коли одну за одною почала творити гравюри на шевченківську тему. Графічна Шевченкіана посідає особливе місце у її багатогранній спадщині. Більшість композицій цього циклу — це самостійні станкові гравюри за мотивами поезій Шевченка. Коли вони з’явилися на виставках, вражали не лише новаторським трактуванням образів поезії Шевченка, але й незвичними (як для графічних творів) форматами. Свій «Кобзар» художниця створювала впродовж кількох років. Перші твори на Шевченківську тематику датовано 1961 роком,  останні — 1968-м. Видатною подією в мистецькому житті України став вихід 1967 року ілюстрованого нею «Кобзаря».

Образи сильних героїв фізично та духовно, вольових у боротьбі, незламних у неволі («Максим Залізняк», «Іван Підкова», «Гамалія», «Невольник», «Твоя, царю, віра проклятая» ) стали лейтмотивом її творчості. Поряд народжувалися композиції, позначені глибокою ліричністю, передачею ніжного материнського почуття («Затихло все», «Вона чує з тії хати, як дитина дише», «Марія» та інші). Безперечно Софія Караффа-Корбут належить до найвидатніших мистецьких інтерпретаторів поетичної спадщини Тараса Шевченка.

Софія Караффа-Корбут
Софія Караффа-Корбут

Із новою силою розкрилився талант Софії Караффи-Корбут під час звернення художниці до творчості Лесі Українки. Її кольорові ліногравюри — «Лісовик і мавка», «Русалка», «Я сплю» — справжні графічні шедеври, а композиції «Я на вбогім сумнім перелозі буду сіять барвисті квітки», «Полетить воно по світу, наче тая вільна птиця» — безпосередній перегук з поширюваною в той час у самвидаві поезією шістдесятників. Художниця зробила зримим поетичне образне слово, досягши синтезу двох мистецтв.

Художня мова багатьох творів С. Караффи-Корбут нагадує стилістику української графіки 1920—1930-х років, пов’язаної з іменами Юрія Нарбута, Павла Ковжуна, Миколи Бутовича, Святослава Гординського та інших. Вже після смерті художниці вийшли в світ її графічні шедеври — поема Івана Франка «Іван Вишенський» (2001 р.) та лебедина пісня майстрині  — драма-феєрія «Лісова пісня» Лесі Українки (2000 р.)

Софія Караффа-Корбут померла 29 листопада 1996 року, похована у рідному селі Куткорі, що неподалік Львова.

Джерело: День

1 коментар

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.