На минулих вихідних, 3-4 жовтня 2020 року, на сцені Першого театру (вулиця Академіка Гнатюка, 11) відбулася прем’єра вистави за п’єсою Вільяма Шекспіра “Два джентльмени з Верони”.
Збираючись на виставу за ранньою маловідомою п’єсою Вільяма Шекспіра, налаштовуєшся, як правило, на перегляд класичного твору зі всіма його серйозними сюжетними лініями і жартами зрозумілими у відповідній епосі. І справді, якщо читати Шекспірівську комедію “Два джентльмени з Верони”, максимум. що з себе витиснеш – це легку посмішку, яка буде стосуватися наївності сюжетної лінії.
Але якщо прийдеш на постановку цієї ж комедії у Перший театр – на тебе чекають абсолютно інші емоції. Фантастична режисерська робота Ігоря Задніпряного перетворила банальну п’єсу на феєрію шалених емоцій. Постановка в стилі вуличного театру, де увагу глядача потрібно було постійно тримати – бо він розвернеться і піде, в купі з кращими традиціями комедії дель арте і мінімалістичним підходом до декорацій та костюмів, не дають вам відірватися від дійства ні на секунду.
Словом, публіка, яка мало не надірвала живота протягом двох годин театрального дійства, починала приходити до пам’яті у фіналі, щоб засипати акторів та творчий склад постановки шаленими оплесками.
Феноменальні акторські роботи, з яких навіть виділити когось складно, змушували забути про все на світі і з відкритим ротом ловити кожну репліку зі сцени. Не знаю хто займався постановкою хореографії, але вона була настільки влучною та доречною, що сприймалася як щось природне. І тільки досвідчений театрал міг собі уявити цю титанічну працю, що стояла за видимою легкістю та природністю рухів.
У музичному супроводі до вистави композитор Юрій Саєнко мабуть перевершив сам себе. Адже набагато легше писати серйозну музику, ніж створити настільки вдалий музичний жарт. Словом, черга з охочих поставити собі саундтрек з вистави на рингтон до мобільного телефону, вишикувалася уже аж то Театру імені Марії Заньковецької.
Костюми “з підбору” рідко бувають влучними, доречними, зручними та органічними. Але в цій постановці вони були якраз на своєму місці. Вони ідеально гармонували з мінімалістичними декораціями та сценічним дійством. Величезний респект художникам – заслуженій художниці України Дарії Зав’ялові та художниці Олені Зотовій.
До слова, декораціями служили чотири чорні квадратні колони по центру сцени. І все. Більше нічого на сцені не було. Взагалі. Ні завіси, ні куліс, ні задника, ні падуг…. зовсім нічого. Це, зрештою й не дивно, адже початково вистава мала гратися у дворі театру на фоні входу в глядацький зал. Маю надію ще побачити цю виставу у такому виконанні.
Отож, хто протиркав і не пішов на минулих вихідних на виставу, має ще маленький шанс стрибнути в останній прем’єрний вагон цієї суботи, 10 жовтня 2020 року о 19.00. Квитки ще ніби є в касі. Але не зволікайте, бо розберуть, і не кажіть потім, що я не попереджав. Бо пропустити цю прем’єру ви не маєте права.
Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ
