Певні факти з життя о. Климентія Шептицького періоду Другої світової війни складно хронологізувати. І на те є об’єктивні причини: не завжди задокументовувалися дати важливих подій чи участь у них о. Климентія.
Хоча маємо спогади, що в часи окупації Галичини радянськими, а пізніше і німецькими військами о. Климентій відігравав важливу роль в управлінні Церквою, у прийнятті Митрополитом відповідних рішень та виконував роль Його особистого секретаря й сповідника. Як відомо, важка недуга тримала у лещатах тіло Митрополита, обмежувала рухи, та не мала влади над ясним розумом і осягненням трагізму політичної ситуації. Тому є багато моментів, в яких не слід розмежовувати участь братів Шептицьких, оскільки вони діяли одностайно.
Одним із вагомих епізодів у життєписі Митрополита, як і в життєписі його молодшого брата, є їхня участь у порятунку галицьких євреїв в часи Голокосту. Більшість інформації черпаємо зі спогадів очевидців, тому й виокремлюємо ці епізоди із загального матеріалу, щоб обійти решту життєписних ліній. Порятунок євреїв — спільна справа братів, як і діяльність, спрямована на погашення антисемітських настроїв у тодішньому суспільстві, хоча більшість документів підписана самим Митрополитом. Парадокс у тому, що о. Климентій Шептицький був визнаний «Праведником народів світу» за порятунок євреїв у часи Голокосту, натомість заслугам Митрополита Андрея у такому визнанні було відмовлено.
Дивно, коли критики дій та вчинків Митрополита в ті трагічні часи спрямовують свої вістря лише на нього самого, не згадуючи про молодшого брата. Також не менш дивно, що про о. Климентія не згадують і тоді, коли заходить мова про заслуги Галицького Владики. Не забуваймо, що у 40-і роки Митрополит Андрей був ув’язнений у власному тілі й багато документів підписував олівцем, який тримав в устах. Він не виходив до міста, не брав участі у мітингах і демонстраціях, не вітав приходу до Львова окупантів і не піднімав руки на їхню честь, як довгі роки намагаються переконати псевдо-дослідники. Його очима, вухами та руками був його рідний брат — о. Климентій Шептицький.
Слід зауважити, що геройський чин братів Шептицьких у порятунку євреїв під час Другої світової війни не був чисто ситуативним: йому передували давні глибокі взаємини з представниками юдейської культури. Окрім того, почуття відповідальності духовного пастиря, сповідуване братами, поширювалося на всіх без винятку людей різного віросповідання й походження.
Світоглядні засади Митрополита Шептицького для нас важливі, щоби зрозуміти, що ж відбувалося в тодішньому суспільстві у ставленні до євреїв. Важливим також є вплив Митрополита на Казимира Шептицького та пізнішого о. Климентія, адже Архієпископ був йому не тільки братом, але й церковним авторитетом та зверхником. І якщо з-під пера Митрополита Шептицького публікувалися листи та послання, то були це директиви, вказівки, настанови й роз’яснення для вірних і духовенства, а не продукти власних роздумів чи особистісних переживань, якими архієпископ Андрей хотів поділитися з вірними. У цих документах неодноразово йшлося про стосунки з євреями або ж у них давалися чіткі настанови щодо суспільної поведінки та повсякденного життя, щоб уникати тих непорозумінь, які часто ставали на заваді добрих взаємин не тільки з євреями, поляками, але й навіть із Господом Богом.
Друга світова війна прийшла до нашого краю фальшивим «возз’єднанням» українських земель. «Золотий вересень» 1939 року поділив Польщу між агресорами: фашистською Німеччиною та сталінським СРСР. Східна частина Галичини була відрізана від європейських країн, від Ватикану — українці, поляки та євреї залишилися сам-на-сам не тільки зі своїми проблемами, але також страхами, стереотипами та інстинктами виживання.
Маємо кілька аргументів на користь того, що греко-католицький єпископат, і особливо Митрополит Андрей Шептицький, виконав свій громадянський обов’язок, стримуючи ті негативні настрої та людську розгнузданість, які виявляються й поширюються в часи важких випробувань.
У перший день війни, 1-го вересня 1939 року, Митрополит Андрей видав послання до духовенства про обов’язок перестерігати вірних перед намовами провокаторів та агітаторів. Дві речі, на яких наголошує Шептицький, є надзвичайно важливими у цей період, а також помічними нам у осягненні його як духовного пастиря, який до кінця боровся з демонами насильства та брехні. Перше — остереження перед емоціями, що за таких обставин часто беруть гору над здоровим глуздом. А друге — запобігання більшовицьким та фашистським впливам на населення. Тут ми знаходимо черговий аргумент для заперечення думки тих, які стверджують, що Андрей Шептицький не запобігав німецьким впливам в українському суспільстві. Із фактом перестороги вірних про небезпеку чужих агітаторів маємо можливість ознайомитися у цьому фрагменті послання:
«Час воєнний утруднює людині керуватися вказівками тверезого, ясного розуму, освіченого вірою. Верх беруть почування, вразливість, пристрасть, а з того нерозважні кроки, шкідливі не тільки для одиниці, але і для загалу, для цілої родини, громади й народу. Ця небезпека в положенню, так особливо труднім, у якім находиться наш народ, стається прямо грізна…
У нашому положенню під воєнну пору найбільшою небезпекою для Церкви й народу є всякого роду аґітатори й провокатори, між якими, без сумніву, находиться много таких, що їм не йде про добро народу, хоча про це можуть і словами запевняти, але лиш про добро власне або про добро чужих, ворожих нам елементів.
В ім’я добра нашої Церкви й нашого народу мушу Вас сьогодні усильно перестерегти перед тою небезпекою. Може їх бути много, бо загальне наше положення надто складне й трудне, щоб уже то само не зродило великого числа риболовів у каламутній воді. Не слухайте намов людей, що їх не знаєте, не поступайте без поради старших, відповідальних наших провідників духовних і світських. Не давайтеся наклонювати до яких-небудь актів насильства або непослуху, заховуйте розвагу й супокій, єдність і згоду, керуйтеся в усім розумом, просвіченим вірою. Божий закон хай буде правилом Вашого поступовання й Вашою ціллю. Ідучи дорогою цією, без ніякого сумніву, найлучше послужите Батьківщині й будучності нашого народу.
«Моліться о мудрість для себе й для цілого народа та о добро мира для цілого світа. Най Бог Вам благословить і хоронить від усякого зла!»
[Цит. за: Митрополит Андрей Шептицький. Документи і матеріали, 1899-1944. — Т. ІІ. Пастирські послання, 1899-1914 / Упор. О. Гайова та Р. Тереховський. — Львів: Артос, 2009. — С. 547.]
4 вересня 1939 року єврейська газета «Chwila» опублікувала звернення трьох галицьких владик греко-католицького, латинського та вірменського обрядів до громадян краю. Звернення було підписане також впливовими мешканцями краю: поляками, українцями та євреями. Документ також підписаний згаданим львівським рабином др. Леві Фройндом. У зверненні закликали громадян до солідарності, офірності та допомоги в обороні краю. Важко знайти в історії Галичини момент, коли її мешканці були так одностайні та однодумні. Однак, уже було запізно, і цей момент стає символічним на фоні того, що розіграється між цими трьома народами за якийсь час. Емоції та підсвідоме, а також «старі порахунки», підігріті завойовниками, виллються у трагедію світового масштабу.
Важливу інформацію про підтримання взаємин між єврейськими провідниками та Святоюрською горою у період більшовицької окупації Галичини у 1939–1941 рр. знаходимо у спогадах Курта Левіна, опублікованих українською мовою під назвою «Мандрівка крізь ілюзії» у 2007 році у видавництві «Свічадо». Спогади, написані 1946 року, первинно були опубліковані польською мовою. У 90-х роках Курт Левін доповнив публікацію, яка побачила світ англійською, а пізніше українською мовами. Оскільки обидва варіанти спогадів містять кілька цікавих фактів, які не повторюються, далі будемо цитувати обидва видання, зазначаючи польську чи українську назву.
У «Мандрівці крізь ілюзії» [C. 47] Курт Левін, син уже згаданого рабина синагоги Темпль у Львові Єзекіїля Левіна, писав:
«Час від часу до батька приходили таємничі відвідувачі, з якими він розмовляв у кабінеті сам-на-сам. Випадково я довідався, що це були люди від Митрополита Андрея графа Шептицького. Совіти переслідували Греко-Католицьку Церкву, закривали монастирі, арештовували священиків, монахів і монахинь. Митрополит і мій батько обмінювалися думками, радились, що робити у цій складній ситуації. Батькові було надто небезпечно показуватися в соборі Юра, а тому розмови проводилися через посланців. Згодом я довідався, що говорили вони головним чином про те, як давати собі раду з непосильними податками, накладеними на релігійні установи, і як розуміти офіційну політику совітів стосовно релігії. Усі ці перемовини відбувалися в цілковитій таємниці, тому що становище Митрополита Андрея в ті дні також було загрозливим».
У цей час Андрей Шептицький також налагоджує добрі контакти з Кальманом Хамейдесом, Великим Рабином Катовіц, який потрапив до Львова після німецької агресії на Польщу. Рабин Хамейдес пізніше загине в гетто, а брати Шептицькі врятують двох його синів.
Немає жодних даних для підтвердження припущення, але ступінь довіри Митрополита Андрея до свого брата о. Климентія наводить на думку, що посередником у діалозі між Митрополитом і євреями міг бути саме він. Перші безпосередні докази щодо участі о. Климентія Шептицького у взаєминах Митрополита з євреями, а також його участь у порятунку євреїв під час Голокосту, знаходимо аж у липні 1941 року.
